Іменем України
18 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 642/1226/25
провадження № 22-ц/818/3992/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Смелянець К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Яни Олексіївни на заочне рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 15 травня 2025 року, постановлене під головуванням судді Гримайло А.М., -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди.
Заочним рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 15 травня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з держави Російська Федерація на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Світлична Яна Олексіївна просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Держави Російська Федерація на користь апелянта компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 4 500 000,00 грн. Постановити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що з 23 серпня 2014 року почалися масовані вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН встановив, що Російська Федерація має негайно зупинити військові дії на території України, які вона розпочала 24 лютого 2022 року. 17 березня 2022 року Російська Федерація відмовилась виконувати рішення Міжнародного суду ООН. В силу постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа, яка отримала від держави України довідку ВПО або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, які здійснила РФ. З 24 лютого 2022 року по даний час РФ знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров'ю громадян України, внаслідок чого значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані РФ, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії. Результатом збройної агресії особисто для позивача стала необхідність внаслідок збройної агресії РФ та постійних обстрілів м. Харкова вимушено покинути постійне місце проживання з метою безпеки, внаслідок чого вона була змушена проживати з дітьми далеко від власного дому, повністю спочатку налагоджувати своє життя. Через довготривалу розлуку її шлюб розпався, їй з дітьми доводиться постійно перебувати у стані стресу через життєву невизначеність та неможливість жити тим життям, яке вона мала до війни. Все це завдає позивачці великих моральних та психологічних страждань. Позивачка мала налагоджений побут, можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком збройної агресії РФ проти України він був позбавлений таких можливостей. Позивач є свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста. Вказане призвело до багатьох жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць, що безпосередньо вплинуло на життя позивачки. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття розчарування через неможливість спокійно проживати на рідній землі та користуватись належними правами та житлом, спілкуватись з близькими, позивачка вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 4 500 000,00 гривень. Вважає, що наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржено, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України позивач як громадянин України була позбавлена звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їй душевний біль, оскільки вона з дітьми була змушена змінити місце проживання на більш безпечне від ракетних та артилерійських обстрілів, оскільки м. Харків і до цього часу відноситься до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення можливих воєнних (бойових) дій, тобто позивачем доведено наявність завдання їй моральних страждань. Враховуючи наведене, з урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, множинний характер порушень її конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому, з урахуванням недоведеності факту, що розірвання шлюбу позивачки сталося внаслідок існування агресії РФ, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог внаслідок наявності моральних страждань та вважає, що справедливою сумою компенсації є сума у розмірі 100 000,00 грн., що, на думку суду, відповідає заподіяній моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 07.12.1999 року (а. с. 14).
Згідно з довідки переселенця № 1333-5000512544 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає/перебуває: АДРЕСА_2 (а. с. 15).
З договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ященко Я. Ю., витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.08.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_3 ; (а. с. 16-21).
ОСОБА_1 є матір'ю двох синів: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно довідок від 27.03.2022 року № 1333-5000512642, № 1333-5000512713 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , законним представником яких є мати ОСОБА_1 , взяті на облік внутрішньо переміщеної особи та фактично проживають/перебувають за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 24-25).
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.24 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , неповнолітня дитина ОСОБА_3 залишився проживати з матір'ю.
Відповідно до наказу №75 від 25.04.2022 року Харківська міська територіальна громада, яка знаходиться на території Харківського району, відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що з з 23 серпня 2014 року почалися масовані вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН встановив, що Російська Федерація має негайно зупинити військові дії на території України, які вона розпочала 24 лютого 2022 року. 17 березня 2022 року Російська Федерація відмовилась виконувати рішення Міжнародного суду ООН. В силу постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа, яка отримала від держави України довідку ВПО або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, які здійснила РФ. З 24 лютого 2022 року по даний час РФ знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров'ю громадян України, внаслідок чого значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані РФ, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії. Результатом збройної агресії особисто для позивача стала необхідність внаслідок збройної агресії РФ та постійних обстрілів м. Харкова вимушено покинути постійне місце проживання з метою безпеки, внаслідок чого вона була змушена проживати з дітьми далеко від власного дому, повністю спочатку налагоджувати своє життя. Через довготривалу розлуку її шлюб розпався, їй з дітьми доводиться постійно перебувати у стані стресу через життєву невизначеність та неможливість жити тим життям, яке вона мала до війни. Все це завдає позивачці великих моральних та психологічних страждань. Позивачка мала налагоджений побут, можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком збройної агресії РФ проти України він був позбавлений таких можливостей. Позивач є свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста. Вказане призвело до багатьох жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць, що безпосередньо вплинуло на життя позивачки. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття розчарування через неможливість спокійно проживати на рідній землі та користуватись належними правами та житлом, спілкуватись з близькими, позивачка вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 4 500 000,00 гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що діями з боку РФ було порушено гарантоване ст. 3 Конституції України, якою право людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого вона звернулася до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України).
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок військової агресії РФ проти України, позивачка зазнала моральних втрат і душевних страждань. Рішення суду в цій частині не оскаржене.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд першої інстанції врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, множинний характер порушень її конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому, з урахуванням недоведеності факту, що розірвання шлюбу позивачки сталося внаслідок існування агресії РФ, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог внаслідок наявності моральних страждань та вважав, що справедливою сумою компенсації є сума у розмірі 100 000,00 грн, що, на думку суду, відповідає заподіяній моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Підстав для стягнення на користь позивачки моральної шкоди у більшому розмірі колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Яни Олексіївни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 15 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 19.11.2025 року.