Справа № 638/22892/24 (1-кп/638/1194/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2272/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
4 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , 1968 року народження,обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення застави - до 12 грудня 2025 року.
В обґрунтування прийнятого рішення суд послався на наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій ОСОБА_7 у разі визнання винною у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України.
Відтак суд вважав, що застосування відносно обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, а тому продовжив їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, змінити їй запобіжний захід на більш м'який - у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачена посилається на недоведеність стороною обвинувачення передбачених ч.1. ст. 177 КПК України ризиків:
-переховування від органів досудового розслідування та суду непідтверджений, оскільки вона самостійно з'явилась до поліції, не має наміру переховуватись від суду, зацікавлена у найшвидшому, всебічному розгляді справи. Окрім того, має постійне місце реєстрації та проживання, на теперішній час арештовано все її нерухоме майно, що є стримуючим фактором. Має стабільні соціальні зв'язки - чоловіка, сина та матір похилого віку на утриманні, яка потребує постійного догляду;
-незаконного впливу на свідків, потерпілих та експертів у цьому кримінальному провадженні спростовується тим, що всі відомі свідки вже допитані в судових засіданнях, всі експертизи по справі вже проведені, а отже не існує осіб, на яких можна здійснювати вплив.
Зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що вона раніше не судима, на обліках у нарколога чи психіатра не перебуває, офіційно працевлаштована на двох роботах, в тому числі на керівних посадах, де позитивно характеризується, а також її вік та стан здоров'я, а саме того, що вона є людиною передпенсійного віку, має багато хронічних хвороб, серед яких: гіпертонія, вегето-судинна дистонія, глаукома, а в умовах слідчого ізолятору відповідне лікування не надається.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили про її задоволення.
Прокурор у кримінальному провадженні про дату та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останнього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
аслухавши суддю - доповідача, доводи обвинуваченої та її захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6,11 ч. 2 ст. 115 КК України, яке є особливо тяжким за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років чи довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років чи довічне позбавлення волі, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке їй загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_7 матиме можливість перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
З тією ж метою, не виключена імовірність того, що ОСОБА_7 може вдатися до впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, шляхом умовляння, залякування чи вдасться до іншого способу змусити їх змінити свої покази.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченою, суворості покарання, у разі доведення її винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченої, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , враховуючи, що інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення вчинене з посяганням на найвищу соціальну цінність - життя людини, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачена стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, є такими, що спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Твердження обвинуваченої про те, що вона має міцні соціальні зв'язки, постійне місце працевлаштування та раніше не судима, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вказані факти не стали стримуючим фактором при вчиненні обвинуваченою особливо тяжких, протиправних дій. До того ж вказані обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким у даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Посилання обвинуваченої на наявність у неї певних захворювань, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для зміни останній запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачена позбавлена можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, її перебування в умовах СІЗО.
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування обвинуваченої в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення її права, шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченої під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченої під вартою. А тому, відсутні підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченої.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку обвинуваченої є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останній запобіжного заходу на більш м'який.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: