Іменем України
14 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 398/6320/24
провадження № 22-ц/4809/1381/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря - Соловйової І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті ( суддя Подоляк Я. М.) , -
Зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року адвокат Гаморя Марина Вікторівна, яка діє від імені та в інтересах заявника ОСОБА_1 , звернулась до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області із заявою, відповідно до якої просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території рф, у м. Мала Вишера, Маловишерського району, Новгородської області.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 . Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Спадкоємцями останнього є його син ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер на території рф у м. Мала Вишера, Маловишерського району, Новгородської області.
Підтвердженням смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 01.10.2024 року, видане в рф.
Оскільки останній помер на території рф, отримати вказане свідоцтво заявницею є неможливо.
Також заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 у відповідному відділі державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки факт смерті ОСОБА_2 відбувся на території рф, яка наразі є країною-агресором, а медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті, відсутній.
Факт смерті ОСОБА_2 зареєстрований іноземним органом реєстрації.
Відповідно ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23.12.2022, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
При цьому, 23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-ІХ«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Так, дія Конвенції від 22.01.1993 року та Протоколу від 28.03.1997 року зупинена з 27.12.2022 року.
Враховуючи викладене, свідоцтво про смерть ОСОБА_2 не має сили офіційного документу на території України.
Згідно з законом, встановлення факту, про який просить заявник, породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту смерті ОСОБА_2 дає змогу заявнику реалізувати свої спадкові права.
Процесуальні обставини в суді першої інстанції
Ухвалою суду від 02.12.2024 року за клопотанням представника заявника витребувано від приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Куліш Людмили Григорівни витяг з Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ про наявність або відсутність посвідченого заповіту, спадкового договору чи спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а у разі її заведення, - належним чином засвідчену копію.
Судове рішення
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року в задоволені заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Гаморя Марина Вікторівна, заінтересована особа: Олександрійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті, відмовлено.
Суд першої інстанції виснував, оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер останній, містить необхідні реквізити, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
У зв'язку з цим, необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.
Відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволені заяви.
Апеляційна скарга
Не погоджуючись з судовим рішенням, адвокат Гаморя Марина Вікторівна, яка діє в інтересах заявника ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина, ОСОБА_3 , про встановлення факту смерті та встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на території російської федерації у м. Мала Вишера, Маловишерського району, Новгородської області.
В обґрунтування оскарження вказано наступне.
Заявниця, яка діє в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не є родичкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території рф, у м. Мала Вишера, Маловишерського району, Новгородської області.
ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дідом сина заявниці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , по батьковій лінії
.
Отримати оригінал свідоцтва про смерть заявниця не має можливості, оскільки даний документ знаходиться на території рф, з якою припинено поштове сполучення.
За проханням заявниці, їй направили через мережу Вайбер копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .
Підтвердженням смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 01.10.2024 року, видане в російській федерації.
Таким чином, факт смерті ОСОБА_2 вже зареєстрований
іноземним органом реєстрації.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 не має сили офіційного
документу на території України.
Заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану через те, що факт смерті відбувся на території рф.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції помилково вважає, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер останній, містить необхідні реквізити, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. У зв'язку з цим, необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.
Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявниця не має можливості отримати оригінал свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом ЗАГС адміністрації Маловишерського муніципального району Новгородської області, рф.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року залишено без руху.
Запропоновано скаржниці у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали надати до апеляційного суду:
- копію (примірник) заяви про поновлення пропущеного процесуального строку з доданими до неї документами (за виключенням апеляційної скарги).
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року та відкрито апеляційне провадження у справі.
Заінтересованій особі у строк до 13 серпня 2025 року запропоновано подати до суду апеляційної інстанції в письмовій формі відзив на апеляційну скаргу разом з доказами надіслання копії відзиву та доданих до нього документів заявниці.
Ухвалою суду від 06 серпня 2025 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 11 годину 30 хвилин 09 жовтня 2025 року.
У встановленому процесуальним законом порядку учасників справи повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд, в судове засідання не з'явились.
Неявка сторін, належних чином повідомлених про судове засідання, не першкоджає судовому розгляду, ст. 372 ЦПК.
Дата судового рішення
Згідно з частиною першою статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України).
Обставини справи
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом ДРАЦС Подільського районного управління юстиції у м. Києві 17.06.2014 року.
Відповідно до копії свідоцтва серія НОМЕР_3 , виданого 21.02.1985 року Норільським відділом ЗАГС, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Хоменко В.Ю. 03.11.2017 року за №897, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцем 1/5 частки вказаної квартири є ще один син померлої - ОСОБА_6 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №102611022 від 03.11.2017 року ОСОБА_4 є власником 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Хоменко В.Ю. 03.11.2017 року за №896, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , 23/150 квартири з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 . Спадкоємцем 23/300 частки вказаного будинку є ще один син померлої - ОСОБА_6 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №102607473 від 03.11.2017 року ОСОБА_4 є власником 23/150 частки житлового будинку з належною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 01.10.2024 року, виданого відділом ЗАГС адміністрації Маловишерського муніципального району Новгородської області, РФ, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкова справа та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №79745644 від 20.01.2025 року, інформація про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №79745664 від 20.01.2025 року, інформації про посвідчення заповіту чи спадкового договору від імені ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.
Норми права застосовані судом першої інстанції
У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Питання, пов'язані з державною реєстрацією смерті особи регулюються Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01 липня 2010 року, Правилами реєстрації актів громадянського стану в Україні затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року з наступними змінами та Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З'ясувавши підстави звернення, висновок суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
У статті 318 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (стаття 319 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Звернення до суду виникло, у зв'язку з необхідністю заявницею, яка діє в інтересах неповнолітнього сина спадкоємця ОСОБА_3 2014р.н. прийняти спадщину після смерті діда ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 на території рф, що зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави, а саме відділом ЗАГС адміністрації Маловишерського муніципального району Новгородської області, РФ, про що складено актовий запис про смерть № 170249530000900204005 від 01.10.2024 року та видано відповідне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , копія якого є у заявниці.
Так як факт смерті ОСОБА_2 зареєстрований іноземним органом реєстрації рф, як вказує заявниця, таке свідоцтво не має сили офіційного документу на території України. Відтак просить встановити факт смерті спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території рф, у м. Мала Вишера, Маловишерського району, Новгородської області, з метою реалізації справа на прийняття спадщини.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні звернення виснував, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер останній, містить необхідні реквізити, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. Тому, необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Суд першої інстанції в порядку ч.4 ст. 263 ЦПК застосував висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження №61-11539св24).
Зважуючи на обставини звернення, позицію місцевого суду, колегія суддів зазначає наступне.
Питання спадкування з іноземним елементом нерухомого майна в Україні, за висновками ВС встановлює наступне:
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно з ч.1,2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з такої ознаки: юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (смерть спадкодавця на території іншої держави).
За наявності такої ознаки, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів. Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР. Однак 01 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні; подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст. 1269 ЦК України.
ОП ВС КЦС відступила від викладеного у постанові ВС КЦС від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20) висновку, згідно якого чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації.
Так, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року". Відповідно до вказаного Закону, дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та білоруссю. Це означає, зокрема, що у відносинах з цими країнами не застосовується частина перша статті 13 Конвенції 1993 року, що передбачає: документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Зазвичай, документи, видані іноземними державами, потребують спеціального підтвердження для їх використання в Україні (апостиль або легалізація). Винятки встановлюються дво та багатосторонніми міжнародними угодами, однією з яких і була Конвенція.
Але при цьому, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вищевказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Постановою КМУ «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 4 лютого 2023 р. № 107 встановлено, що: під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Вказані положення викликають питання щодо механізму використання документів, оскільки це пов'язано з діяльністю органів, які їх приймають. Документи, які складено за кордоном з участю іноземних органів влади або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Разом з тим, як виходить з документу, який наданий заявницею, смерть ОСОБА_2 на території рф зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави, відділом ЗАГС адміністрації Маловишерського муніципального району Новгородської області, рф, складено актовий запис про смерть № 170249530000900204005 від 01.10.2024 року та видано відповідне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , копія якого є у заявника.
Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер останній, містить необхідні реквізити, відтак не потребує встановлення факту смерті.
Тому необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.
Однак, як виходить із звернення, у заявниці наявне свідоцтво про смерть, яке роздруковане з мережі «Вайбер».
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтями 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стороною наданий в обґрунтування звернення перелік доказів, що підтверджують право на спадкування, подана відповідна заява нотаріусу, однак стосовно факту смерті, подане лише роздруківка свідоцтва про смерть спадкодавця з соціальної мережі, тобто оригінал чи дублікат відсутній. Сторона не має ні оригіналу, ні дублікату свідоцтва про смерть. Обґрунтування звернення щодо факту смерті, лише позиція заявниці.
Суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , хоча питання організації легалізації свідоцтва про смерть не є однозначним в умовах сьогодення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Достатніх та переконливих доказів на підтвердження заявленої вимоги, стороною не надано. Неможливість отримати оригінал, дублікат, свідоцтва про смерть спадкодавця, не є беззаперечною обставиною задоволення заявленої вимоги та не відповідатиме засадам судочинства.
У суду має бути безумовне внутрішнє переконання, яке грунтується на належних та достатніх доказах справи.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2025 року, без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний