Справа № 346/4191/24
Провадження № 22-ц/4808/1631/25
Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
18 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Боднарука Василя Васильовича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Третьякової І.В. у м. Коломия, повне судове рішення складено 19 вересня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
02 серпня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом, в якому зазначило, що 16.12.2016 року між АТ «Альфа-банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки - фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа-банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-банк» Таким чином, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднався до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором кредитор виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти.
Станом на 20.12.2021р. загальна сума заборгованості за кредитом становить 55 642,25 грн.
20.12.2021р. між АТ «Альфа-банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором. Таким чином, позивач, вказуючи на набуття ним статусу кредитора за кредитним договором від 16.12.2016р., укладеного між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 , просили стягнути з останнього заборгованість у розмірі 55642,25 грн. та судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7100,00 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за договором № 500575794 від 16.12.2016р. в розмірі 55 642 гривні 25 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. 00 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень 00 коп., а всього: 61 670 гривень 25 коп.
Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Боднарук В.В. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Вважає оскаржене рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, у зв'язку з тим, що судом було неправильно, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що насправді такого договору № 500575794 від 16.12.2016р не існує, є акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500575794, що на переконання відповідача не є одним і тим самим. Згідно даного акцепту сума кредиту 29 839 гривень, процентна ставка 12,99 %. Вказує, що в акцепті вказано про укладення угоди, а не договору. Крім того в даному акцепті пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500575794 є пункт 4, в якому зазначено, що датою остаточного повернення кредиту є 19.12.2019 року, яка є датою припинення нарахування процентів та комісії.
Крім того апелянт вказує, що розрахунок, наданий до суду, не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру, оскільки нічим не підтверджується, і його правильність неможливо перевірити. Окрім того, вказаний розрахунок не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів.
Апелянт зазначає, що позивач в позовній заяві зазначив про укладення 16.12.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта угоди про обслуговування кредитної картки на відкриття відновлювальної кредитної лінії. При тому позивачем вказано, що станом на 20.12.2021 року згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 55 642 грн 25 коп.. Однак не вказано на підставі чого виникла і з чого складається дана заборгованість, яка сума тіла, процентів за користування кредитною лінією, інших послуг, зокрема страхування життя позичальника, при тому, як зазначалось, що термін дії угоди про обслуговування кредитної картки на відкриття відновлювальної кредитної лінії закінчився 16.12.2019 року. Крім того апелянт стверджує, що відповідач періодично сплачував кошти на погашення кредиту, що підтверджується квитанціями за період з 2017-2020 роки на загальну суму 60 833 грн.
Тому вказує, що суд першої інстанції не встановив розмір грошових коштів, які були зараховані позивачем на погашення процентів, тіла кредиту, а також те, що термін акцепту між АТ « Альфа-Банк» і ОСОБА_1 закінчився 19.12.2019 року.
Також зазначає, що 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4 згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором від 16.12.2016 року. З позовною заявою в суд ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось 02.08.2024 року, тобто з пропущенням трьохрічного терміну і тому на переконання сторони відповідача потрібно в даному випадку застосувати строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того сторона відповідача заперечує вказану заборгованість перед позивачем, оскільки позивач не надав належних доказів, які б підтвердили факт виникнення заборгованості або її існування на момент подачі позову. Відповідач не отримував жодних письмових застережень або вимог від позивача щодо погашення заборгованості, що є порушенням вимог ст. 611 ЦК України, яка зобов'язує кредитора пред'явити відповідну вимогу до боржника, якщо заборгованість не була погашена добровільно.
Таким чином, позивач належним і допустимим доказом не довів суму заборгованості, а суд першої інстанції не звернув на це уваги, як не звернув уваги на те, що представник відповідача звернувся з клопотанням в суд про витребування від позивача розрахунку заборгованості.
Просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Судові витрати по справі покласти на позивача.
Позивач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 55 642,00 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 x 30 = 90 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд встановив, що 16.12.2016р. ОСОБА_1 підписав Оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500575794, якою запропонував АТ «Альфа-банк» укласти з ним угоду та надати йому особистий кредит на умовах продукту «Персональний кредит». Того ж дня АТ «Альфа-банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання особистого кредиту №500575794. Таким чином, між банком та відповідачем було укладено договір, за яким сторони погодили, що сума кредиту становить 29839,00 грн., процентна ставка фіксована - 12,99% річних.
Випискою по рахунку з кредитною карткою за період з 16.12.2016 по 05.02.2024р. підтверджується використання позичальником кредитних коштів. Зокрема 16.12.2016р. на рахунок відповідача перераховано кошти за кредитним договором № 500575794 від 16.12.2016р. в сумі 26500,00 грн.. 19.12.2016р. відбулося зняття ОСОБА_1 вказаної суми коштів через термінал в м. Івано-Франківськ. Крім цього встановлено, що в подальшому відповідач неодноразово знімав в банкоматах готівкові грошові кошти в сумах від 100 до 2500 грн. З виписки вбачається збільшення кредитного ліміту, отримання нового кредиту, а також сума використаних позичальником кредитних коштів станом на 20.12.2021р. в розмірі 49520,37 грн. та згортання даного активу банком у зв'язку з його продажем ФК "Еліт Фінанс"згідно з договором факторингу №4.
Згідно з п. 7 платежі з повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за угодою про надання кредиту здійснюється щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених угодою про надання кредиту та відповідно до Графіку платежів, який є додатком № 1 до цього акцепту про позиції про укладення угоди про надання кредиту. Дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій 19.12.2019р.
Згідно з умовами додатку №1 до Угоди про надання кредиту №500575794 від 16.12.2016р. повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів в розмірі 1 655,26 грн. Загальна вартість кредиту становить 59 588,07 грн., з яких: 29 839,00 грн. - погашення основної суми кредиту; 6 349,97 грн. - проценти за користування кредитом; 23 400,00 грн. - комісія та 3 339,00 грн. витрати на страхування.
Суд першої інстанції погодився із розрахунком заборгованості за кредитом, і встановив, що ОСОБА_1 свої зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів, сплати відсотків та комісії належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 20.12.2021р. виникла заборгованість в загальному розмірі 55 642,25 грн.
20 грудня 2021 року між АТ «Альфа-банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №4, за умовами якого позивач набув право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1. Право вимоги, що відступається згідно даного договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно з додатком № 1-1 до Договору факторингу № 4 вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором від 16.12.2016р. на загальну суму 5 5642,25 грн., з яких: 49 520,37 грн. - сума за основною заборгованістю та 6 121,88 грн. - заборгованість за відсотками і комісією.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, встановив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, будь-яких доказів, які б вказували на необґрунтованість суми боргу, відповідачем не надано.
Таким чином, суд встановив, що відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, не повернув кредитору суму кредиту, проценти та комісію за його користування. Суд дійшов висновку, що позивач, як новий кредитор, відповідно до положень ст.1054 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_1 , як позичальника, повернення суми кредиту, що залишилась, та сплати належних йому процентів і комісій.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, що 16.12.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту №500575794, відповідно до якої відповідач пропонує банку під час користування кредитом надати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування та надати кредит у розмірі 29 839 грн; процентна ставка за користування кредитом - 12,99% річних; тип ставки - фіксована, дата остаточного повернення кредиту, як і дата припинення нарахування відсотків та комісій 19.12.2019 року.
У пункті 5 оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту №500575794 погоджено, що кредит надається для власних потреб, шляхом безготівкового перерахування на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк».
Як вбачається з додатку №1 до Угоди про надання кредиту №500575794 сторони власноруч погодили детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки, період платежів.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості (а.с.29) встановлено, що позичальник вносив кошти на виконання умов договору, чим підтвердив отримання ним кредитних коштів.
Вказана обставина підтверджується випискою по рахунку (а.с.20-28), яка є первинним банківським документом, наданою позивачем разом з позовною заявою.
У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 зазначено, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Це відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
За п. п. 61, 63 положення № 75, форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер клієнтського рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) сума вхідного залишку за рахунком; 7) код ID НБУ банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Відтак, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Згідно з наданої позивачем виписки з карткового рахунку встановлено, що банк виконав свої зобов'язання, відкрив відповідачу картковий рахунок та видав кредитну картку, якою останній користувався, здійснюючи відповідні платежі, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції взяв до уваги розрахунок, який неможливо прочитати, а тому він не може бути належним доказом колегія суддів вважає необґрунтованими. Оскільки, якщо відповідач вважав, що розрахунок заборгованості є невірним, повинен був його спростувати, надавши свій розрахунок, або інші докази на його спростування, проте з боку відповідача до суду такі докази надані не були. Відповідач неодноразово заявляв клопотання про відкладення справи, але не реалізував власні процесуальні права стосовно надання доказів на спростування позовних вимог.
Встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 20 грудня 2021 року наявна заборгованість у розмірі 55 642,25 грн.
20.12.2021 року між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 16.12.2016 року.
Сторона відповідача на заперечення правильності розрахунку заборгованості за кредитним договором, проведеним позивачем, не надала контррозрахунку такої заборгованості, проведеної позичальником, тому суд першої інстанції задовольнив позов повністю.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22) зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд першої інстанції, погодившись із наданим позивачем розрахунком, не встановив конкретного розміру заборгованості, щодо якої у суду немає сумніву, та задовольнив позов у повному обсязі.
При цьому наданий ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до позовної заяви розрахунок заборгованості містить відомості щодо періодів, за які була нарахована заборгованість, та складових заборгованості, за якими суд мав можливість перевірити правильність нарахованої кредитної заборгованості.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на доведеність розміру кредитної заборгованості, формально підійшов до вирішення спору.
Апеляційним судом встановлено, що за умовами оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту датою остаточного повернення кредиту є 19.12.2019 року, яка є і датою припинення нарахування відсотків. Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховані до 20.12.2021 року, тобто поза межами терміну, який сплив у грудні 2019 року.
Доказів на підтвердження укладення після 19.12.2019 року іншого кредитного договору, або додаткової угоди про пролонгацію дії договору від 16.12.2016 року немає. З виписки по особистому рахунку вбачається, що відповідач фактично користувався кредитними коштами в межах дії договору, інші операції по рахунку, проведені банком за власною ініціативою, стосуються списання процентів, штрафних санкцій та комісії.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до частини 2статті 530ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, кредитний договір діяв до 19.12.2019 року і після вказаної дати у позивача припинилося право нараховувати відповідачу заборгованість у зв'язку з закінченням строку договору.
З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача усієї суми нарахованої заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо умов кредитування після 19.12.2019 року, а тому з ОСОБА_1 підлягають стягненню сума фактично отриманих та неповернутих коштів.
Вказане випливає з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, яка звучить так: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
Так, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок та як вбачається з виписки по рахунку сума заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 у межах строку, на який було надано кредит, становить 20 460,64 грн. Крім того з розрахунку та виписки вбачається, що відповідачем після закінчення строку кредиту на погашення заборгованості було сплачено було сплачено ще 2 700 грн. Таким чином, не погашеною є заборгованість у розмірі 17 760,64 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги, надані представником відповідача квитанції про оплату кредиту, не заслуговують на увагу, адже такі відсутні в матеріалах справи. Тому долучені до апеляційної скарги письмові докази, а саме платіжні квитанції про погашення кредиту відповідачем в період з 2017 по 2020 роки апеляційним, судом не приймаються до розгляду.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).
Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою.
Відповідач, долучаючи в суді апеляційної інстанції квитанції, не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані докази відповідач міг безперешкодно надати суду першої інстанції до ухвалення рішення суду, проте таким правом не скористався, поважних причин їх неподання до місцевого суду не вказав, тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він не був повідомлений про заміну кредитора, також не заслуговують на увагу, адже це не звільняє його як боржника від виконання свого зобов'язання, доказів належного виконання якого на користь первісного кредитора банку після відступлення права вимоги він не надав.
Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність,встановлена законом,може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За змістом пунктів 11 оферти та акцепту пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500575794, які підписані сторонами визначено, що позовна давність за спорами, що випливають з Угоди про надання особистого кредиту, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів) тощо, становить 50 (п'ятдесят) років.
Крім того, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України визначено,що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину, а у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Вказані норми закону є імперативними, тобто обов'язковими для застосування незалежно від того, як зазначені обставини вплинули на поведінку учасників спірних правовідносин.
Оскільки карантин діяв на території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 включно, а воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022, строк позовної давності при зверненні ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до суду з позовом пропущено не було.
Таким чином, позивач звернувся в суд із вказаним позовом в межах строку позовної давності.
Аргументи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є помилковими.
Відповідно до статті 376 ЦПК України,підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин,що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції,обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити, зменшивши розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача до 17 760,64 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір 3028,00грн. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (32%) та вимог апеляційної скарги (68%) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 968,96 грн та 2 272 грн витрат на правничу допомогу. З позивача на користь відповідача необхідно стягнути 3088,56 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, на підставі взаємозаліку відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТФІНАНС» належить стягнути судові витрати у розмірі 152,4 грн (3240,96 - 3088,56).
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Боднарука Василя Васильовича задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222) заборгованість у розмірі 17 760,64 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222) 152,4 грн понесених судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М. Луганська