Справа № 350/612/25
Провадження № 22-ц/4808/1460/25
Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.
Суддя-доповідач Бойчук
12 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Баркова В.М., Максюти І.О., секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду від 28 липня 2025 року під головуванням судді Бейка А.М. у селищі Рожнятів,
В квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з відповідачем по справі проживає в одному населеному пункті, по сусідству і між ними інколи виникають спори з приводу суміжного землекористування.
У жовтні 2023 року відповідач звертався до суду із безпідставним позовом до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу заблокованої водостічної канави, проте рішенням Рожнятівського районного суду від 12.09.2024, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.12.2024, в задоволенні позову ОСОБА_1 до неї, відмовлено.
Очевидно, через таке рішення суду відповідач почав поширювати інформацію, яка не відповідає дійсності, є образливою для неї, принижує її честь і гідність, та впливає на зниження цінності її особи в очах оточуючих та суспільства.
Так, 31.03.2025 відповідач звернувся зі скаргою до директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної адміністрації п.В.Кімаковича, де виклав інформацію наступного змісту : «… в тому ліцеї рахується на роботі вчитель початкових класів ОСОБА_2 , яка вже декілька років вчить дітей німецької мови, не маючи на це відповідної спеціальності. І знаєте, як вона вчить дітей? Через гугл-перекладач. Бо ж сама не знає німецької мови…що може дати дітям ця так звана вчителька..» В цій же скарзі відповідач зазначає: « …виявляється, що чоловік цієї вчительки ОСОБА_3 родом з того самого села, що і директор ліцею і той без проблем, за хабар влаштував його жінку на роботу у школу….В селі люди знають про минуле цієї жінки, коли вона ще вчилась у Спаській середній школі в старших класах. Ходять чутки, що вона надавала сексуальні послуги всім бажаючим хлопцям. Уявляєте, тепер ця хвойда вчить дітей, то що ж вона може дати підростаючому поколінню, особливо дівчатам? Наступне: за всі роки роботи в цій школі, це біля 20 років, цей неук-вчитель ні разу не була у школі на шкільних святах: 1 вересня та останнього дзвоника. Вона просто ігнорує ці свята, це ж не її свято, хіба ж вона вчитель?.. Вона нагло і тупо себе поводить, бо знає, що директор її не звільнить, так як він «свій» і у них на «гачку»…. Вчитель має гідно поводити себе у суспільстві, у громаді, чого не скажеш про цю істоту ОСОБА_2 Вона матюкається, плюється, харкає, робить збитки, бреше, а щоб брехня була трошки подібна на правду, роздає хабарі і поводить себе як неадекват…».
Зазначила, що не скоювала жодних злочинів, має повну вищу педагогічну освіту, має кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», сумлінно ставиться до роботи, дотримується педагогічної етики, належно поводиться в побуті, тому поширення вказаної неправдивої інформації щодо неї свідчить про принизливе ставлення відповідача, що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи, а також створило негативну соціальну оцінку в очах оточуючих, зокрема в очах керівництва департаменту та управління освіти, керівництва та працівників школи, порушивши її честь та гідність, оскільки в них містяться відомості про події та факти, які не відповідають дійсності.
Наведені у скарзі неправдиві наклепи на неї, як про вчителя-неука, хабародавця, хвойду, розповсюджені відповідачем, призводять до вимушених істотних змін в її життєвих стосунках та в значному ступені знижують її престиж та ділову репутацію, як добропорядної жінки, оскільки призводять до погіршення відносин в трудовому колективі, сім'ї та родині.
Вказала, що поширена недостовірна інформація щодо неї призвела до погіршення стану її здоров'я, чим завдало істотної моральної шкоди. В неї погіршилось самопочуття, сталась гіпертонія з ускладненням, в зв'язку з чим вона змушена була звертатись до медичного закладу. Вона відчуває постійну слабкість та перепади артеріального тиску, зник сон та спокійне життя.
Окрім цього моральна шкода виразилась в перенесенні моральних страждань та переживань, порушенні душевної рівноваги та сильних душевних хвилюваннях і страху, пониженні її працездатності, порушенні нормальних життєвих за'язків через її теперішній фізичний та психологічний стан. Вважає що сума у розмірі 100000 грн. є мінімальною для відшкодування її душевних страждань, відтак, розумною та справедливою.
Просила визнати недостовірною та такою, що порушує її право на повагу до її гідності та честі та недоторканість ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачем у скарзі від 31.03.2025 на ім'я директора департаменту освіти і науки Івапно-Франківської обласної адміністрації п. В.Кімаковича, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100000 гривень та судові витрати по справі.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 28 липня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_2 .
Визнано недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності та честі інформацію, що стосується ОСОБА_2 , розповсюджену відповідачем ОСОБА_1 у скарзі від 31.03.2025 на ім'я директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної адміністрації п. В. Кімаковича.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної та неправдивої інформації щодо ОСОБА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3028 гривень в рахунок повернення витрат по сплаті судового збору та 10 000 гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що позивачка не є публічною особою, оскільки її безпосередні дії не становлять суспільний інтерес. Оспорювану інформацію відповідачем висловлено у формі, яка не принижує ділову репутацію позивача, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, а є оціночними судженнями, оскільки не становлять суспільного інтересу, а тому вони не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
В його діях мало місце реалізація свого конституційного права на вираження своїх поглядів та суспільного інтересу, а не намір поширити недостовірну інформацію з метою завдання шкоди діловій репутації позивача.
Позивачкою не доведено чи дійсно поширенням оспорюваної інформації завдано шкоди її діловій репутації, яким чином відбувається перешкоджання повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, не доведено причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачу шкодою у вигляді приниження ділової репутації. Оскільки позивачкою не доведено наявність обставин, які б у своїй сукупності підтверджували її доводи та вимоги, тому відсутній юридичний склад правопорушення за даною категорією справи. Суд також помилково прийшов до переконання про стягнення на користь позивачки 10 000 грн моральної шкоди.
Посилаючись на завдання моральної шкоди внаслідок порушення особистих немайнових прав, позивачка не навела фактичних даних та не надала доказів, які б свідчили про заподіяння моральної шкоди, не обґрунтовано її розмір, якими доказами це підтверджується та не зазначено, які саме моральні або фізичні страждання чи інші негативні явища заподіяні позивачці та чим це підтверджується.
Апелянт вважає, що його висловлювання, які викладені у скарзі до директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної адміністрації В. Кімаковича є нічим іншим, як вираженням суб'єктивної думки й поглядів щодо позивачки, оціночними судженнями, які не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності та дійсності .
Щодо інформації з приводу навчання дітей ОСОБА_2 німецької мови, то апелянт зазначає, що діяв добросовісно і виключно в інтересах учнів і навчального процесу. Його висловлювання мали фактичне підґрунтя, були спрямовані на вирішення організаційних проблем, а не на приниження честі особи.
Вважаю, що суд першої інстанції не врахував баланс між правом особи на повагу до честі й гідності та правом іншої особи на свободу вираження поглядів та критику в межах закону. Відсутність наміру образити позивачку або завдати їй шкоди підтверджується змістом скарги - вона носила службовий та діловий характер і була спрямована на вдосконалення організації освітнього процесу.
Просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та увалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав з мотивів наведених у ній.
Представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що ОСОБА_2 працює вчителем в Лоп'янському ліцеї Долинської міської ради. Відповідач ОСОБА_1 у березні 2025 року звернувся до директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної адміністрації Кімаковича В.Є. зі скаргою щодо діяльності вчителя початкових класів Лоп'янського ліцею ОСОБА_2 та її неналежної поведінки в якій між іншим зазначив: «… в тому ліцеї рахується на роботі вчитель початкових класів ОСОБА_2 , яка вже декілька років вчить дітей німецької мови, не маючи на це відповідної спеціальності. І знаєте, як вона вчить дітей? Через гугл-перекладач. Бо ж сама не знає німецької мови…що може дати дітям ця так звана вчителька.…виявляється, що чоловік цієї вчительки ОСОБА_3 родом з того самого села, що і директор ліцею і той без проблем, за хабар влаштував його жінку на роботу у школу….В селі люди знають про минуле цієї жінки, коли вона ще вчилась у Спаській середній школі в старших класах. Ходять чутки, що вона надавала сексуальні послуги всім бажаючим хлопцям. Уявляєте, тепер ця хвойда вчить дітей, то що ж вона може дати підростаючому поколінню, особливо дівчатам? Наступне: за всі роки роботи в цій школі, це біля 20 років, цей неук-вчитель ні разу не була у школі на шкільних святах: 1 вересня та останнього дзвоника. Вона просто ігнорує ці свята, це ж не її свято, хіба ж вона вчитель?.. Вона нагло і тупо себе поводить, бо знає, що директор її не звільнить, так як він «свій» і них на «гачку»…. Вчитель має гідно поводити себе у суспільстві, у громаді, чого не скажеш про цю істоту ОСОБА_2 Вона матюкається, плюється, харкає, робить збитки, бреше, а щоб брехня була трошки подібна на правду, роздає хабарі і поводить себе як неадекват…» (а.с. 5).
Вищевказану скаргу листом директора департаменту освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації В. Кімаковича за вих. №692 від 07.04.2025 скеровано для розгляду до Управління освіти Долинської міської ради Івано-Франківської області (а.с. 6).
У листі Управління освіти Долинської міської ради Івано-Франківської області від 23.04.2025 року №513/01-08/01 за результатами перевірки яка була проведена щодо діяльності вчителя початкових класів Лоп'янського ліцею ОСОБА_2 повідомлено ОСОБА_1 про наступне. ОСОБА_2 має вищу педагогічну освіту (закінчила Івано-Франківський державний педагогічний інститут імені В.Стефаника) та проходила курси підвищення кваліфікації, зокрема з питань методики викладання німецької мови у початкових класах, що підтверджується відповідними сертифікатами. Це відповідає вимогам ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з якою на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, професійну кваліфікацію та відповідають моральним і фізичним вимогам професії.
У 2023 році ОСОБА_2 проходила чергову атестацію відповідно до статті 48 Закону України «Про повну загальну середню освіту» та «Положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом МОН України. За результатами атестації було підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст І категорії».
Факт викладання німецької мови у початкових класах ОСОБА_2 дійсно має місце. Вона виконує це як частину навчального навантаження в межах своєї основної спеціальності. Водночас, з метою об'єктивного оцінювання якості освітнього процесу, провідними спеціалістами управління освіти було здійснено відвідування уроків німецької мови.
За результатами перевірки рекомендовано адміністрації Лоп'янського ліцею, у зв'язку з наявністю відповідних фахівців, передбачити викладання іноземної мови (німецької) саме педагогом, які мають профільну спеціальність, що відповідає принципам якості та академічної доброчесності в освіті.
Також в листі зазначено, що ОСОБА_2 не була прийнята на роботу директором Лоп'янського ліцею. Наказ про її прийняття на посаду вчителя видано органом управління освіти відповідно до Порядку призначення педагогічних працівників та з урахуванням наявної педагогічної освіти. Вказана особа не перебуває в родинних та інших визначених законом близьких стосунках із керівником закладу.
Використання терміну «свій» у зверненні не є юридично обґрунтованим, а перевіркою не встановлено наявності підстав для застосування норм ст. 7 Закону України «Про запобігання корупції», які забороняють безпосереднє підпорядкування між близькими особами.
За інформацією, наданою адміністрацією ліцею та згідно з табелями обліку робочого часу, фактів систематичних прогулів чи відсутності ОСОБА_2 на заходах протягом навчального року (таких як 1 вересня чи останній дзвоник) без поважних причин не встановлено. Педагог бере участь у навчально-виховному процесі згідно з графіком, затвердженим адміністрацією ліцею.
Щодо тверджень про неналежну поведінку в громаді чи поза межами освітнього процесу вказали, що управління освіти не наділене повноваженнями контролювати поведінку громадян у приватному житті, якщо така поведінка не порушує трудової дисципліни чи не зафіксована у відповідних правових актах. В результаті викладеного вказали, що підтверджених фактів, які б стали підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, не виявлено (а.с. 7-8).
Згідно характеристики наданої дирекцією Лоп'янського ліцею Долинської міської ради на вчителя початкових класів ОСОБА_2 (а.с.9), остання має повну вищу педагогічну освіту за спеціальністю вчитель початкових класів та працює за отриманим фахом у Лоп'янському ліцеї з 2004 року. Має кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», підтверджену рішенням атестаційної комісії закладу освіти 28.03.2023 року.
Зазначено також, що вона викладає предмети дизайн, образотворче мистецтво у 1 класі (2 год) та німецьку мову у 3,4 класах (9 год) із-за виробничої необхідності (відсутня можливість надати ці години вчителю відповідного профелю). Вчителька кожного року проходить курси підвищення кваліфікації при Івано-Франківському інституті післядипломної педагогічної освіти, отримуючи відповідні сертифікати.
ОСОБА_2 добре володіє методикою викладання всіх предметів у початкових класах. Сумлінне ставлення до роботи забезпечує якість навчання школярів. Вміло поєднує навчання і виховання дітей, знає добре їх психологію та вікові особливості. Виховує в учнів повагу до батьків, вчителів, старших людей, шанобливе ставлення до звичаїв свого народу. ОСОБА_2 дотримується педагогічної етики, поважає гідність учнів та їх батьків. Скромна, толерантна, доброзичлива. Користується повагою серед колег.
ОСОБА_2 08.04.2025 зверталася за медичною допомогою в медичний заклад, їй встановлено діагноз: гіпертонія з ускладненням, що підтверджується протоколом звернення (візиту) до лікаря АЗПСМ сел. Рожнятів (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Тлумачення ст. 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо її застосування.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06.10.2015).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08.07.1986).
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом-це передумова плюралізму поглядів.
У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що: «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) вказано, що: «суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).
У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
За змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку».
У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що: «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що інформація, зазначена у скарзі ОСОБА_1 , не є оціночними судженнями, а містить пряму образу позивачки та є недостовірною.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 100 000 гривень, суд зазначив, що з огляду на зазначене та обставини справи в конкретному випадку факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачці є безсумнівним, а її наслідки у вигляді душевних страждань позивачки залежать від особливостей її емоційно-розумового сприйняття, внаслідок неправомірних дій відповідача та перенесених нею у зв'язку з цим страждань.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зокрема моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п.9 вищезазначеної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного та фізичного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз (правова позиція Верховного Суду України № 6-28008св10 від 13.07.2011 року).
Суд встановив, що між діями відповідача та завданою позивачці моральною шкодою є прямий причинний зв'язок та врахувавши характер та обсяг завданих моральних страждань, тривалість негативних наслідків, суд першої інстанції дійшов до переконання, що є підстави для стягнення на користь позивачки моральної шкоди.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що оспорювану інформацію відповідачем висловлено у формі, яка не принижує ділову репутацію позивача, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, а є оціночними судженнями є необґрунтованими і суд першої інстанції цим доводам апелянта у оскаржуваному рішенні дав належну правову оцінку та спростував їх. Поширена інформація за своїм змістом та формою принижує ділову репутацію ОСОБА_2 як педагога, яка бере участь у навчально-виховному процесі. Оскільки ділова репутація педагога це сукупність відомостей про його професійні якості, порядність та відповідність вимогам закону та етичним стандартам, що формує громадську думку про нього як про фахівця. Вона базується на його професійній компетентності, здатності впливати на учнів, етичній поведінці, а також на професійному авторитеті, який формується через його діяльність.
Встановлені обставини вказують на те, поширена про позивачку інформація, яка була викладена відповідачем у скарзі, формує об'єктивно негативну оцінку її моральних якостей, що принижує її честь, поширення такої інформації спричинило внутрішні переживання, відчуття приниження й заниження самооцінки, чим було порушено її гідність, також така інформація негативно впливає на оцінку її професійних якостей як педагога та на її рівень довіри як фахівця, що свідчить про посягання на її ділову репутацію.
Вищевказаним спростовуються доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував баланс між правом особи на повагу до честі й гідності та правом іншої особи на свободу вираження поглядів та критику в межах закону.
Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що суд помилково прийшов до переконання про стягнення на користь позивачки 10 000 грн моральної шкоди.
Судом встановлено, що поширена відповідачем інформація призвела до погіршення стану здоров'я позивачки. В зв'язку з погіршенням свого самопочуття, вона змушена була звертатись до лікаря де їй визначено, що в неї сталася гіпертонія з ускладненням. Позивачка відчувала постійну слабкість яка пов'язана з постійними перепади артеріального тиску, відчуттям головної білі, що супроводжувалося втратою рівноваги та запамороченням. Такий фізичний стан позивачки підтверджений протоколом звернення (візиту) до лікаря від 08.04.2025 (а.с. 10).
Отже, за таких обставин моральна шкода виразилась в перенесенні позивачкою моральних страждань та переживань, порушенні душевної рівноваги та сильних душевних хвилюваннях і страху, пониженні її працездатності, порушенні нормальних життєвих зв'язків через її теперішній фізичний та психологічний стан.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивачки, характер та обсяг моральних страждань, яких вона зазнали внаслідок заподіяної їй відповідачем шкоди, характер та обсяг завданих моральних страждань, тривалість цих негативних наслідків, не вжиття заходів до відшкодування моральної шкоди відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, виходячи з засад розумності та справедливості і таке відшкодування є достатнім для відновлення порушених прав позивачки.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рожнятівського районного суду від 28 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 19 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.М. Барков І.О. Максюта