Справа № 212/10129/25
2/212/5380/25
11 листопада 2025 року місто Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В., за участі секретаря судового засідання Терещук М. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив таке.
До суду звернулася представник позивача Вишневська О. І. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач скористалася можливістю участі у справі та подала через свого представника ОСОБА_2 відзив на позов.
Обидві сторони у заявах, адресованих суду, просили розглянути справу без участі представників.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.
Позиції сторін.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат та 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у зв'язку з простроченням виконання судового рішення в сумі 77 471,25 грн та 23 478,11 грн відповідно, загалом - 100 949,36 грн. Також просив стягнути витрати на сплачений ним судовий збір 2 422,40 грн.
Позов обґрунтував таким. 24 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11158900000, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 20 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% відсотків річних за користування кредитом на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених графіком погашення кредиту. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Коллект» укладено договір факторингу, згідно умов якого ТОВ «Кей-Коллект», що виступило як фактор, зобов'язується прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ «УкрСиббанк» - клієнт. Згідно визначення термінів за договором «права вимоги» є права грошової вимоги, існуючі або майбутні, Клієнта до Боржників і гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі первинних договорів і договорів забезпечення. На підставі вказаного договору ТОВ «Кей-Коллект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту № 11158900000. У зв'язку з неналежним виконанням умов Кредитного Договору та виникненням заборгованості ТОВ «Кей-Коллект» звернулось до суду щодо примусового стягнення заборгованості. 03 червня 2013 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу розглянув справу 2- 1122/11 та ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Коллект» заборгованість за договором кредиту від 24 травня 2007 року у сумі 159 759,72 грн. На сьогоднішній день відповідачкою рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок основного боргу становить 159 759,72 грн. У зв'язку з цим позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував 3 % річних та суму інфляційних втрат на зазначену суму за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно), яку просить стягнути.
28 жовтня 2025 року представник відповідача Бондаренко О. В. подав відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення вимог, просив застосувати до вимог строк позовної давності, посилаючись на таке.
У своєму позові Позивач виклав суперечливу інформацію, посилаючись на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.06.2013р. по справі № 2-1122/11, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором у сумі 159 759,72 грн, та стверджує, що станом на 23.05.2017 року ця заборгованість була погашена у повному обсязі. Далі у тексті позову позивач зазначив, що на сьогоднішній день відповідачкою рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок основного боргу становить 159 759,72 грн. Крім того, відповідно до вказаного Рішення з відповідача та її чоловіка ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь позивача заборгованість по кредиту у розмірі 158 177,94 грн, а також судовий збір у сумі 1 581,78 грн. В даному випадку позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 100 949,36 грн, з яких: сума 3 % річних в розмірі 23 478,11 грн та сума нарахованих інфляційних втрат в розмірі 77 471,25 грн. При здійсненні розрахунків як 3 % річних так і інфляційних втрат позивач застосовував загальну суму заборгованості у розмірі 159 759,72 грн, до складу якої, крім заборгованості по кредиту у розмірі 158 177,94 грн, помилково включено і суму судового збору у сумі 1 581,78 грн. Судовий збір у розмірі 1 581,78 грн не відноситься до грошового зобов'язання за Кредитним договором та не входить до структури богу, отже, надані позивачем розрахунки є некоректними, а позовні вимоги незаконними. Під час розгляду цивільної справи № 2-1122/11 судом встановлено, що заборгованість відповідача у сумі 158 177,94 грн існувала станом на 19.10.2010 року. Отже, про своє порушене право позивач знав ще 19.10.2010 року, проте з позовом, що є предметом розгляду даної справи (№ 212/10129/25) звернувся до суду лише 29.08.2025 р. Таким чином, між цими подіями сплинуло майже п'ятнадцять років, тому є підстави стверджувати про сплив строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача. В даному випадку трирічний період строку позовної давності (з 29.08.2022 по 29.08.2025) охоплюється періодом дії військового стану, протягом якого було зупинено перебіг строків позовної давності. Крім того, спірний період (з 02.04.2017 по 23.02.2022) частково перекривається строком дії карантину (з 12.03.2020 по 23.02.2022), протягом дії якого перебіг строків позовної давності також було зупинено. Відтак, поза строком позовної давності залишився період з 20.10.2010 р. по 11.03.2020 р. включно (з наступного дня після того, як позивач дізнався про своє порушене право до початку дії карантину). Загальний розмір заборгованості за Кредитним договором дорівнює 158 177,94 грн, у той час як загальна сума заборгованості за 3 % річних та інфляційними втратами складає 100 949,36 грн, тобто майже дорівнює розміру основного зобов'язання, що виходить за межі будь-якої співмірності. Заявлена до стягнення суми є не співмірною до розміру заборгованості за основним зобов'язанням, що порушує такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
Матеріали, досліджені судом (докази, надані позивачем). Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.
Суд встановив, що Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.06.2013 у справі № 2-1122/11 повністю задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість по кредиту у розмірі 158 177, 94 грн; стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 581,78 грн.
Представник позивача зазначив про суперечливість тверджень позивача у тексті позову щодо погашення відповідачкою суми боргу за вказаним рішенням суду.
Суд бере до уваги твердження позивача про те, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок основного боргу становить 159 759,72 грн, а також ту обставину, що представник відповідача не заперечив у відзиві наявності боргу в розмірі, присудженому судом у справі № 2-1122/11; доказів його сплати суду не надав. Відповідно, суд виходить з того, що присуджена рішенням суду у 2013 році сума боргу - досі не сплачена.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, у ч. 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, незалежно від правових підстав його виникнення.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону (ст. 625 ЦК України) нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 703/2718/16-ц від 19 червня 2019 року.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц зроблений такий висновок щодо грошового зобов'язання з оплати 3% річних та втрат від інфляції, яке виникло внаслідок невиконання рішення суду про стягнення коштів (п. 16-18): «Відповідно до частини першої статті 509ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.»
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду (далі - «ВП ВС»), викладеним у Постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, застосовується у випадку несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення грошової суми незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. У цій Постанові ВП ВС підтвердила також, що грошове зобов'язання може виникати з рішення суду.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що зобов'язання в розмірі 158 177,94 грн - виникло з кредитних відносин і підтверджено рішенням суду від 03.06.2013. На час звернення ТОВ «Кей-Коллект» до суду з позовом у справі № 2-1122/11 і розгляду вказаної справи це зобов'язання було спірним; після винесення рішення судом 03.06.2013 - воно стало таким, що підлягає безумовному виконанню. Тому аргумент представника відповідача про те, що заборгованість відповідача у сумі 158 177,94 грн існувала станом на 19.10.2010 року, і про порушене право позивач знав ще 19.10.2010 року, суд відхиляє.
Щодо судового збору в розмірі 1 581,78 грн, то суд погоджується з представником відповідача, що ця сума не є грошовим зобов'язанням, на яке може бути нараховано 3% річних та втрати від інфляції; судовий збір - це процесуальні витрати по справі.
Представник відповідача Бондаренко О. В. послався у відзиві на те, що зобов'язальні відносини з рішення суду не виникають; зазначив про відповідну правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц відступила від правового висновку у зазначеній представником справі № 6-2491цс15 (п. 32.2. зазначеної Постанови ВП ВС); та дійшла таких висновків: згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти (п. 39, 40); стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України; п. 44); у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45).
Отже, дія статті 625 ЦК України розповсюджується на суму 158 177,94 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних суд дійшов висновку, що 3% річних на вказану суму грошового зобов'язання за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 складають 23 252,16 грн (158 177,94 грн х 3% х (1 788 днів / 365 днів)).
Перевіривши розрахунок втрат від інфляції суд дійшов висновку, що відповідні втрати на вказану суму грошового зобов'язання за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 складають 76 704,21 грн (158 177,94 грн х 1,48492355-158 177,94 грн).
Щодо неспівмірності та можливості зменшення судом 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Отже, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
Аналогічна правова позиція викладена, крім наведених вище, у Постанові ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Однак така правова позиція розвинена у вказаній Постанові та зроблено висновок про те, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п. 116-118 Постанови ВП ВС).
Отже, враховуючи зазначений висновок ВП ВС, суд у цій справі № 212/10129/25 не може зменшити розмір застосованих процентів річних, оскільки він визначений у мінімальному дозволеному законом розмірі.
Щодо неспівмірності та можливості зменшення судом втрат від інфляції.
У Постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про неможливість зменшення судом втрат від інфляції, зазначивши таке. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п. 122-125).
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено, серед іншого, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі № 712/4975/22.
Отже, враховуючи зазначений висновок ВП ВС, суд у цій справі № 212/10129/25 не може зменшити розмір втрат від інфляції.
Щодо строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За обставинами цієї справи грошове зобов'язання у відповідача перед позивачем щодо сплати 158 177,94 грн на підставі рішення суду від 03.06.2013 у справі № 2-1122/11 і не припинилося дотепер. Отже, право нарахувати 3% річних та втрати від інфляції за несплату вказаного грошового зобов'язання виникло у позивача у 2013 році за весь час, допоки грошове зобов'язання існує. Однак захистити це право в судовому порядку позивач може лише в межах строку позовної давності.
11 березня 2020 року Кабінет міністрів України запровадив карантин в Україні терміном з 12 березня до 3 квітня 2020 року (Постанова КМУ № 211 від 11.03.2020 р); карантин потім неодноразово продовжувався аж до 01 липня 2023 року, коли його дія була припинена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, строк позовної давності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023 у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені зазначеним пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022.
Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 пункт 19 виключено; визначено, що вказаний Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Набрав він чинності 04.09.2025. Відповідно, 04.09.2025 слід вважати датою, до якої було зупинено перебіг позовної давності.
Враховуючи зазначене, загалом перебіг позовної давності (у зв'язку з карантином та воєнним станом) був продовжений (на період дії карантину), та зупинений (на період дії воєнного стану) протягом загального періоду з 12.03.2020 до 03.09.2025.
Позивач звернувся до суду з позовом 01.09.2025, тобто в період зупинення перебігу позовної давності; заявив про період стягнення з 02.04.2017 до 23.02.2022.
Враховуючи початок дії карантину з 12.03.2020, та час звернення до суду з позовом 01.09.2025, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності до заявлених вимог на момент звернення позивача з позовом не сплив, та немає підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Враховуючи досліджені докази та встановлені судом обставини, наведені норми права, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити частково: в розмірі 23 252,16 грн - 3% річних та 76 704,21 грн - втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги задоволені частково, то з відповідача має бути стягнутий судовий збір, сплачений позивачем, у розмірі 2 398,57 грн.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив таке.
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» заборгованість у сумі 99 956,37 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість грн 37 коп) грн, з яких: 23 252,16 грн - 3% річних та 76 704,21 грн - сума нарахованих інфляційних втрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» суму сплаченого судового збору в розмірі 2 398,57 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЛЕКТ», ЄДРПОУ 37825968; м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, офіс 94/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено та підписано 19 листопада 2025 року.
Суддя: М. В. Швець