Справа № 466/8339/25
Провадження № 2/466/3534/25
(заочне)
10 листопада 2025року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Солиган М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Товариств з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»05.09.2025року звернулось до суду з позовною заявою ОСОБА_1 , в якій просить на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних від простроченої суми заборгованості у загальній сумі 120 015,59 грн., а також понесені ним судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 21.03.2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №11318311000, на підставі якого останній отримав кредит в розмірі 22000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.90%.У зв'язку з невиконанням зобов'язання банк звернувся до суду.
10.12.2009 року Шевченківський районний суд м. Львова вирішив по справі №2-2546/2009 позовні вимоги -задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 в користь акціонерного комерційного інноваційного банку "Укрсиббанк" 181 748, 98 грн., з яких: 23516,93 доларів США, що згідно курсу НБУ на 20.07.2009 р. становить 179939,80 грн., штрафні санкції - 1808,88 грн., стягнути 1700,00 грн., витрат по оплаті державного мита та 30,00 гривень витрат за інформаційно-технічне забезпечення.
02.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» було укладено Договір факторингу № 50/1, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 11318311000 від 21.03.2009 року, перейшло до ТОВ «ФК «Позика».
07.04.2017 року Шевченківський районний суд м. Львова по справі №466/2240/17 вирішив замінити сторону у виконавчому провадженні по справі №2-2546/2009 за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором по примусовому виконанню рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009року, з публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» на правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 .
На виконанні перебуває виконавчий лист по зазначеній справі за виконавчим провадженням №58338316, на теперішній час заборгованість не погашено, у зв?язку з чим виникає необхідність для пред?явлення позову.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова від 10.09.2025 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не прибув, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у поданій заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника Товариства.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи засобами поштового зв'язку рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0610280388311, яке повернулось на адресу суду з конвертом з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю фізичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на фізичну особу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.
Відповідач відзиву, а також будь-яких клопотань на адресу суду не направляв.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 21.03.2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №11318311000, на підставі якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 22000 доларів США, що на момент оформлення кредитного договору становило 1111000,00грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.90%.
10.12.2009року Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 в користь акціонерного комерційного інноваційного банку "Укрсиббанк" 181 748, 98 грн., з яких: 23516,93 доларів США, що згідно курсу НБУ на 20.07.2009 р. становить 179939,80 грн., штрафні санкції - 1808,88 грн., стягнути 1700,00 грн., витрат по оплаті державного мита та 30,00 гривень витрат за інформаційно-технічне забезпечення (а.с.26).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львоа від 07.04.2017року здійснено заміну у виконавчому провадженні по справі №2-2546/2009 за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором по примусовому виконанню рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009 року, з публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 (а.с.27).
На виконанні у Городоцькому відділі державної виконавчої служи у Львівському районі Львівської області перебуває виконавчий лист по зазначеній справі за виконавчим провадженням №58338316 з виконання виконавчого листа №2-2546/2009 виданого 22.07.2010року.
Аналізуючи вимоги позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов?язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія» «Позика», як правонаступник АКІБ «УкпСиббанк», має право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань, що виникли з кредитного договору №11318311000 від 21.03.2009р.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (зокрема: виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України); переданням відступного (ст. 600 ЦК України); зарахуванням зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); прощенням боргу (ст. 605 ЦК України); поєднанням в одній особі боржника і кредитора (ст. 606 ЦК України); неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України); смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи в разі неможливості переведення боргу на правонаступника (ст.ст. 608, 609 ЦК України)).
При цьому, відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2ст. 509 ЦК України з обов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ст.ст.524,533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, уст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
В постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що зобов'язання, яке існує між сторонами, є грошовим.
Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов кредитного договору, а також доказів виконання ним судового рішення про стягнення заборгованості.
Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов'язання, судом не встановлено.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов?язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов?язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов?язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов?язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49ц12, від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11).
Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42ц1 1).
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом ст.552, 4.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов?язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає У відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
За встановленого, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» має право вимагати від ОСОБА_1 сплати 3 % річних від простроченої суми заборгованості за наявності судового рішення про стягнення цього боргу.
Сума заборгованості за договором з 12.03.2017р. по 23.02.2022р. становить 181 748,98грн, інфляційні втрати за період з 12.03.2017р. по 23.02.2022р. становить 92 992,26грн.
Розрахунок 3% річних здійснюється за наступною формулою: сума санкції =С х 3 х Д:365:100, де С- сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період прострочення грошового зобов'язання становить 1810 днів. Всього 3% річних становить 27 023,33грн.
Тому, з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»підлягають стягненню 3 % річних в сумі 27 023,33грн.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .
Згідно з ст.ст.76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі наведеного, виходячи із принципів об'єктивності, реальності і справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача кошти нараховані на підставі ст. 625 ЦК України в загальній сумі 120 015,59грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути 3028,00грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 5,10, 12, 13, 81, 89, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 268, 280-284,352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» кошти в сумі 120 015,59 грн, з яких: 92 992,26грн. - інфляційне забезпечення, 27 023,33грн. - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 3028 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони по справі
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія"Позика", місцезнаходження: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька,буд.17Б, код за ЄДРПОУ: 39493634,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 17.11.2025р.
Суддя В. В. Свірідова