КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ ____________________________________________________________________________
Справа № 521/4226/25
Провадження № 2/947/3052/25
19.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Петренка В.С.
за участю секретаря Торгонської В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики №79463949 від 12.03.2024 року в розмірі 23650,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 7000,00 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 16650,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що 12.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачембуло укладено договір позики №79463949, який було укладено в електронній формі.
Відповідно до п.2.1, 2.2, 2.3 Договору позики відповідачу було надано та перераховано суму позики в розмірі 2200,00 грн., строком на 12 днів, з фіксованою процентною ставкою 2,5%.
14.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач приняв належні Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників №30 від 19.08.2024 року до Договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 23650,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 7000,00 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 16650,00 грн.
Невиконання відповідачем зобов'язань по укладеному договору зумовило звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до суду із відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 25.04.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі, у строки передбачені ст. 275 ЦПК України.
Визначено відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала судді була направлена на адресу відповідача - ОСОБА_1 та отримана ним 05.05.2025 року.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк відповідачем не було подано відзиву на позов, не було надано заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Так в матеріалах справи міститься договір позики укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем- №79463949, який було укладено в електронній формі.
Відповідно до п.2.1, 2.2, 2.3 Договору позики відповідачу було надано та перераховано суму позики в розмірі 2200,00 грн., строком на 12 днів, з фіксованою процентною ставкою 2,5%.
Згідно з вказаним договором позики, він підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 38517.
14.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач приняв належні Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників №30 від 19.08.2024 року до Договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 23650,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 7000,00 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 16650,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Частиною першою ст. 512 ЦК України, встановлено, що якщо зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діалогового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимог.
Частиною першою статтею 528 ЦК України передбачено, що виконання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не впливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржником іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями статтей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.
Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до ст. 1088 ЦК України, під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір, крім визначених цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п. 3, 28, 29, 30, 53, 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»:
безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів;
користувач платіжних послуг (далі - користувач) - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку;
кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника;
кредитовий трансфер - платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу;
переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача;
платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги:
1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття;
2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців);
3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі:
а) виконання кредитового переказу;
б) виконання дебетового переказу;
в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;
4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі:
а) виконання кредитового переказу;
б) виконання дебетового переказу;
в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;
5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів;
6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку;
7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 Закону України «Про платіжні послуги», до надавачів платіжних послуг належать: 1) банки, філії іноземних банків (далі - банки);
2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);
3) філії іноземних платіжних установ;
4) установи електронних грошей;
5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;
6) оператори поштового зв'язку;
7) надавачі нефінансових платіжних послуг;
8) Національний банк України;
9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування.
Надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині першій цієї статті.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов'язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг надавати користувачам на умовах кредиту кошти для виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням таких умов:
1) платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право надавати платіжні послуги, передбачені пунктами 4 або 5 частини першої статті 5 цього Закону;
2) надання кредиту здійснюється виключно у зв'язку з виконанням платіжної операції;
3) кредит надається на короткий строк, що не може перевищувати 12 місяців з дати надання коштів;
4) кредит не може надаватися за рахунок коштів, отриманих від користувачів для цілей виконання платіжних операцій та/або в обмін на випущені електронні гроші;
5) розмір власного капіталу платіжної установи, установи електронних грошей, оператора поштового зв'язку відповідає вимогам, встановленим Національним банком України до надавачів платіжних послуг, які мають право надавати кредит.
Забороняється надання кредиту електронними грошима.
Надання кредиту споживачам здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про споживче кредитування".
Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов'язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Згідно ст. 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п'яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.
Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги», надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.
Договір про надання платіжних послуг укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір про надання платіжних послуг може укладатися шляхом приєднання користувача до договору, розміщеного у доступному для клієнта місці у надавача платіжних послуг та на його веб-сайті в мережі Інтернет. Усі поточні редакції публічної пропозиції укладення договору та документів, що містять інформацію про комісійні винагороди, процентні ставки, курс перерахунку іноземної валюти, що застосовуються до обраної користувачем платіжної послуги, що надається користувачу згідно з пунктом 3 частини першої статті 30 цього Закону, зберігаються на веб-сайті надавача платіжних послуг із зазначенням строку їх дії. Користувачі мають право в будь-який час отримати доступ до всіх редакцій публічної пропозиції укладення договору та інших документів, зазначених у цій статті, що розміщені на веб-сайті надавача платіжних послуг.
У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов'язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов'язки тлумачаться на користь такого споживача.
Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про платіжні послуги», до платіжних інструментів належать:
1) прямий дебет;
2) кредитовий трансфер;
3) електронні платіжні засоби.
Як вбачається із ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.
Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Згідно ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є.
Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи).
Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.
Відповідно до п.п. 1, 2, 19, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;
2) багатофакторна автентифікація - автентифікація з використанням двох або більше факторів автентифікації, що належать до різних груп факторів автентифікації;
19) засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об'єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах;
60) фактор автентифікації - одна з ознак на основі знання (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу) або володіння (використання матеріального предмета, яким володіє лише користувач), або притаманності (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів).
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.
З матеріалів справи і досліджених в суді доказів, які надано позивачем, суд приходить до таких висновків.
Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписав договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми, належними та допустимими доказами не доведено і факту укладання вказаного договору позики саме відповідачем не підтверджує.
Посилання в позові на те, що відповідач підписав зазначений договір позики одноразовим ідентифікатором, який отримав на мобільний номер телефону (відповідно до умов Договору), нічим не доведені та не підтвердженні.
Крім того, будь-які формуляри заяв на отримання кредиту, які б мали бути складеними і підписаними електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якого здійснена з дотриманням вимог Закону, та які б були підтверджені і сумнівів у суду не викликали, в матеріалах справи відсутні.
Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок укладання кредитних договорів на веб-сайті надавача платіжних послуг.
Саме тільки зазначення в договорі позики персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
Крім того, згідно умов договору позики, грошові кошти надаються Позикодавцем шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника.
У той же час, у матеріалах справи відсутні й суду не надано які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів саме позичальнику - відповідачу у справі відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Відтак, позивачем не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором.
Більш того, повні й необхідні реквізити карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не містяться.
Ні в змісті договору позики, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, повні й необхідні реквізити карткового рахунку відповідача не зазначено.
Номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16 значного номеру картки не містить. Банківські реквізити позичальника, згідно матеріалів справи є невизначеними, дані про те, що відповідач повідомив реквізити свого банківського рахунку кредитору в справі відсутні.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Більше того, такий розрахунок не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та взагалі не містить самі розрахунки вказаної у них заборгованості, її складових та порядку нарахування. Отже, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такий розрахунок не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Отже, позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за вказаним договором.
Крім того, суд не бере до уваги витяг з Реєстру боржників до договору факторингу, оскільки зазначений документ не містить обов'язкових реквізитів, зокрема підписів та печаток обох сторін.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Таким чином, укладення договору позики і надання позичальнику - відповідачу по справі кредитних коштів за обставин викладених в позові перед судом не доведено.
Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 273, 274-279, 354 ЦПК України,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: В. С. Петренко