Справа № 947/36464/25
Провадження № 2/947/6210/25
18.11.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
26.09.2025 року до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №IS KP 850096 B2 від 17.02.2022 року у розмірі 8947 гривень 33 копійки, а також судові витрати.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що між ПАТ АБ «Південний» та відповідачкою було укладено вказаний кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит з лімітом в сумі - 4300 гривень 00 копійок, зі строком повернення до 16.02.2023 року.
Порушення відповідачкою зобов'язань по укладеному кредитному договору №IS KP 850096 B2 від 17.02.2022 року щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення ПАТ АБ «Південний» до суду із відповідним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міст Одеси від 08.10.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання призначене на 18.11.2025 року сторони по справі не з'явились.
Представник позивача у позові зазначив, що заявлені вимоги підтримує, розгляд справи просив суд провести за його відсутності, заперечень проти заочного розгляду справи не має.
Стосовно неявки відповідачки по справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю ГУ ДМС України в Харківській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Одночасно повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідачка у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленою належним чином.
Отже, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак про причини неявки суд не повідомила, як і не надала відзив на позовну заяву.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ АБ «Південний» про стягнення заборгованості підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.02.2022 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Південний» (надалі за текстом - "Банк" та/або «Позивач») та ОСОБА_1 укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ АБ «Південний», заява-кредитний договір №IS KP 850096 В2, відповідно до умов якого, банк надає відповідачці кредит з лімітом до 4300,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит не пізніше 16.02.2023 року та сплатити проценти за користування кредитом за стандартною ставкою у розмірі 39,99 процентів річних, яка нараховується на загальну суму заборгованості за кредитною лінією, що виникла як результат зняття готівкових коштів через банкомат/касу банку та безготівковим операціям здійснених шляхом переказу коштів на інші рахунки, в тому числі власні. Процентна ставка є фіксованою, за підвищеною ставкою у розмірі 60,0 процентів річних, яка нараховується на суму простроченої заборгованості за кредитом починаючи з дня виникнення заборгованості. Нарахування Підвищеної ставки повністю і остаточно припиняється в день фактичного погашення простроченої заборгованості по кредиту в повному обсязі.
При цьому в заяві вказано, що заявник ознайомлена та згодна з тим, що за обслуговування рахунків та за інші послуги, що надаються Банком за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Південний», Банк нараховує комісії та інші плати в порядку і розмірах, передбачених Тарифами Банку, діючими на дату здійснення операції. Позичальник погоджується з тим, що банк має право вносити зміни до Тарифів банку в порядку, зазначеному в договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Відповідачку 17.02.2022 року було ознайомлено з інформацією про основні умови кредитування, щодо суми платежу за розрахунковий період, проценти за користування кредитом, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку, комісійний збір, реальна річна процентна ставка, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у заяві-кредитному договорі.
Також того ж дня, відповідачкою було підписано Паспорт споживчого кредиту «Кредитна картка», який містить: інформацію та контактні дані кредитодавця; інформацію та контактні дані кредитного посередника; основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача; інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткову інформацію; інші важливі правові аспекти.
У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року, яка за станом на 03.09.2025 року становить в сумі 8947 гривень 33 копійки, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 4205 гривень 50 копійок, заборгованості за відсотками в сумі 4741 гривня 83 копійки.
Додатково позивачем надано до позову виписку з рахунку приватного клієнта за №090000-2025/0903 на ім'я ОСОБА_1 за період з 03.09.2025 року по 03.09.2025 року, яка підтверджує наявність вищевказаного розміру заборгованості в сумі 8947,33 грн., який обліковується за відповідачкою.
Невиконання відповідачкою своїх зобов'язань по вищезазначеному договору щодо своєчасного погашення кредиту, зумовило звернення ПАТ АБ «Південний» до суду із відповідним позовом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).
Згідно зі ст.634 ЦК України, договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи викладене та досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між банком та відповідачкою належним чином укладено договір №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року.
Судом враховується, що відповідачкою також було підписано Паспорт споживчого кредиту, який в свою чергу містить інформацію про розмір кредиту, розмір відсотків та порядок і умови сплати, строки погашення кредитних коштів, розмір, порядок та умови нарахування і сплати штрафів і пені за невиконання взятих на себе зобов'язань, реальні відсоткові ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту, тощо.
Приймаючи викладене, а також, що в даному випадку зміст кредитних правовідносин між сторонами зафіксовано у декількох документах, суд вважає, що вказані обставини свідчать про повну обізнаність ОСОБА_1 про основні умови кредитування за вищевказаним кредитним договором №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року.
З поданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року у відповідачки з підстав неналежного виконання своїх обов'язків за вказаним кредитним договором, станом на 03.09.2025 року, утворилась заборгованість у загальному розмірі 8947,33 грн.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілими та доступними, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Зазначена сума заборгованості підтверджується також відомостями наявними у поданій позивачем до позову виписці з картковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 03.09.2025 року по 03.09.2025 року (за договором №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року).
Вказані докази на підтвердження наявності заборгованості відповідачки за договорами належать до первинних документів відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак є належними доказами щодо заборгованості відповідачки за кредитним договором та беруться судом до уваги у сукупності з іншими доказами.
Відповідачкою не надано до суду жодних доказів на підтвердження пред'явлення ПАТ АБ «Південний» жодних претензій щодо умов взятих в кредит грошових коштів.
При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається банк як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
На підставі вищевикладеного, суд вважає достатніми докази, що підтверджують укладення між позивачем та відповідачкою кредитного договору №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року.
Ухвалюючи рішення суду по даній справі, судом враховується, що відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що позивачем належним чином виконані умови кредитного договору, а через невиконання відповідачем умов зазначеного договору, у останнього виникла заборгованість у заявленому до стягнення розмірі, за наслідком чого вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог ПАТ АБ «Південний» про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу
При цьому, Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, роз'яснила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2024 року між АБ «Південний» та Адвокатським об'єднанням «Юрпрайм» було укладено договір про надання правової допомоги б/н.
04.09.2025 року між АБ «Південний» та Адвокатським об'єднанням «Юрпрайм» складено акт прийому-передачі виконавчих робіт №157, відповідно до якого сторони договору про надання правової допомоги б/н від 03 жовтня 2024 року засвідчили, що з боку замовника підлягають сплаті послуги з фактично наданих послуг, а саме - складання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , вартість яких в загальному розмірі становить 1000,00 грн.
Разом з тим, під час вирішення питання щодо компенсації позивачеві витрат понесених на професійну правничу допомогу, судом враховується, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу надання послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 року по справі №922/445/19.
Відповідно до ч.5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням викладеного, відсутності заперечень відповідача стосовно розміру витрат понесених позивачем на правову допомогу та відсутності клопотання про зменшення, приймаючи задоволення судом позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Також, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40.
На підставі вищевикладена керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 81, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (місцезнаходження: 65059, м. Одеса, вул. Краснова, 6/1) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (код ЄДРПОУ 20953647) заборгованість за кредитним договором №IS KP 850096 В2 від 17.02.2022 року, станом на 03.09.2025 року, у загальному розмірі 8947 (вісім тисяч дев'ятсот сорок сім) гривень 33 (тридцять три) копійки, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 4205 (чотири тисячі двісті п'ять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок, заборгованості за відсотками в сумі 4741 (чотири тисячі сімсот сорок одна) гривня 83 (вісімдесят три) копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (код ЄДРПОУ 20953647) у відшкодування судових витрат - 3422 (три тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок, які складаються з: витрат на правову допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 (нуль) копійок та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко