Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1262/25
Провадження № 2/499/797/25
Іменем України
17 листопада 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І.В. за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 28740,00 грн. та суму сплаченого судового збору.
В обґрунтування позову представник позивача посилається на ту обставину, що 13.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №13.03.2024-100002628.
Відповідно до умов договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 12000,00 грн. строком на 62 дні з визначеними по періодам відсотковим ставками для сплати відсотків за користування кредитом. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме перерахував вказані кошти на банківський рахунок, вказаний відповідачем.
Відповідач у свою чергу зобов'язання належним чином не виконував, гроші кошти у визначені строки не повернув, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 28740,00 грн., яка складається з 12000,00 грн. - тіло кредиту, 16740,00 грн. - заборгованість за відсотками, які представник позивача просить стягнути з відповідача.
Представник позивача разом з позовною заявою подав заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягав.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом особистого отримання ухвали про відкриття провадження та судової повістки, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти, відзиву не надіслав, заяв та клопотань не надав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлені такі фактичні обставини справи.
13.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №13.03.2024-100002628, відповідно до умов якого позичальнику строком на 62 днів надано кредит у розмірі - 12000,00 грн. Видача кредитних коштів підтверджується квитанцією.
Згідно п. 3.1. за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача.
Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості ОСОБА_1 у останнього утворилась заборгованість у розмірі 28740,00 грн., яка складається з 12000,00 грн. - тіло кредиту, 16740,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав своїх зобов'язань за таким. Останній не здійснив платежів для погашення існуючої заборгованості на рахунки позивача. Доказів зворотного у суду немає.
При ухваленні рішення суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що відповідачем був укладений кредитний договір №13.03.2024-100002628 від 13.03.2024 року в електронній формі, умови якого позикодавцем були виконані. Відповідач у передбачений договорами строк заборгованість не повернув.
Розрахунок загальної суми заборгованості по кредитному договору в частині стягнення тіла кредиту, наданий суду, відповідає вимогам закону.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що його персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, та він має можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.
Дослідивши договір №13.03.2024-100002628 від 13.03.2024 року, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між первісним кредитором та відповідачем регулюються нормами Закону України «Про споживче кредитування».
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, внесені зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 цього Закону доповнено частиною 5 - «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.».
Частиною 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».
Суд зазначає, що перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Як встановлено судом, договір про надання споживчого кредиту №13.03.2024-100002628 від 13.03.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5 щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%.
Отже умови договори щодо встановлення денної процентної ставки мають відповідати ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка вступила в дію з 24.12.2023.
Судом встановлено, що пунктом 8 відповіді позивальника про прийняття пропозиції кредитного договору №13.03.2024-100002628 передбачена денна процентна ставка, яка складає 2,5%, що не відповідає та суперечить нормам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини 1 цієї статті, є нікчемним.
Частиною 1 статті 27 ЦК України визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Частиною 1 статті 1057-1 ЦК України передбачено, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
Водночас ч.1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Така позиція сформована Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23, Суд вказав, що: «нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (аb initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ірso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (egra omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ех officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах».
Отже, умови договору №13.03.2024-100002628 від 13.03.2024 року про визначення денної процентної ставки у розмірі 2,5% є нікчемними.
Суд, визнавши нікчемність вказаного пункту договору в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,5%, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов даного пункту договору, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 12000,00 грн. необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1012 грн. 56 коп. (задоволено 41,8% позовних вимог).
Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 274, 279, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ; код ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором №13.03.2024-100002628 від 13.03.2024 року у розмірі 12000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 коп.), яка складається з:
12000,00 грн. - тіло кредиту.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 1012,56 грн (одна тисяча дванадцять гривень 56 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ