Cправа № 336/9963/25
Пр.2-а/336/121/2025
про повернення позовної заяви
19 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Вайнраух Л.А. розглянула адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, поданий в порядку адміністративного судочинства, -
Позивач 13.10.2025 звернувся до суду із вказаним позовом, просить поновити строк на оскарження постанови, скасувати постанову №394/2 від 16.09.2024 у справі про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення відносно позивача закрити.
Справа передана визначеному головуючому судді 14.10.2025 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025.
Ухвалою судді від 17.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, подану в порядку адміністративного судочинства, - залишено без руху у зв'язку із виявленими, перерахованими вище недоліками, із наданням позивачу строку - п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху - для їх виправлення у визначений в ухвалі суду спосіб.
Так, за змістом ухвали суду, при зверненні до суду позивачем допущено порушення п.2 ч.5 ст.160 КАС України, ч.6 ст.161 КАС України.
17.11.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, із заявою про поновлення строку звернення до суду, зі змісту якої вбачається, що сторона позивача обізнана із даною ухвалою, крім того, подано уточнену позовну заяву, яка передана головуючому судді 18.11.2025.
Інших письмових доказів, окрім тих, що наявні у справі, до суду не надано.
За змістом заяви позивач, погоджуючись із змістом ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 17.10.2025, стверджує, що строк звернення до суду ним був пропущений з поважних причин, а саме: 1) він не отримував належного повідомлення про винесення постанови №394/2 від 16.09.2024, оскільки повістка та інші документи були вручені з порушенням вимог ст.210-211 КУпАП та постанови КМУ №560 від 16.05.2024; 2) на момент складання постанови він перебував на лікуванні, що підтверджується електронним лікарняним №360 від 16.05.2024 та подальшими медичними документами, наданими ним до ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 13.08.2024; 3) лише після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження (07.10.2025) він вперше дізнався про існування постанови №394/2, 4) затримка у звернення до суду зумовлена не його недбалістю, а неналежними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За положеннями частин 1, 4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 вказано: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
При цьому суд зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вищевказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду викладену у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2023 року (справа № 290/606/23) звернув у вагу на те, що під час вирішення питання про пропуск строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, підлягає з'ясуванню дата отримання цієї постанови.
Такий правовий підхід узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 31.01.2020 в справі № 755/7433/19, від 25.02.2021 у справі № 953/2781/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, позивачем не надано до суду відповідних доказів та письмових пояснень із зазначенням об'єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, а підстави пропуску, вказані позивачем, визнані неповажними.
При цьому суд звертає увагу на те, що чинне законодавство (КУпАП або КАС України) не ставить в залежність початок перебігу строку на оскарження із фактом отримання копії постанови, тобто сам факт відсутності копії постанови у особи, яка була притягнута до адміністративної відповідальності, не впливає автоматично не перебіг строку оскарження.
З огляду на положення ст. 122 КАС України в частині строків оскарження постанови, суд надає оцінку як самому факту відсутності у особи копії постанови, так і факту її обізнаності про винесення оскаржуваної постанови.
За вказаних обставин суд виходить з того, що про факт порушення своїх прав в межах провадження у справі за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, ОСОБА_1 стало достеменно відомо з 12.09.2024 (дати складення протоколу про адміністративне правопорушення). Крім того, у позивача була наявна можливість для витребування у відповідача доказів винесення та надіслання йому копії постанови.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що позивачем не зазначено жодних інших підстав, оцінка яким не була надана судом раніше, щодо поновлення строку звернення до суду з цим позовом, а також не надано доказів на підтвердження таких підстав. Із наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з цим позовом у строк, встановлений частиною першою статті 122 КАС України.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з ч.6 ст.169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем не виконано вимог ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 17.10.2025 року про залишення позову без руху, не усунуто недоліків поданої позовної заяви, що дає підстави для повернення цієї заяви з доданими до неї документами позивачеві.
Керуючись ст. 8, 122-123, 160-161, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, подану в порядку адміністративного судочинства, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Надіслати копію ухвали позивачу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч.2 ст.299 цього Кодексу.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Ухвалу суду складено та підписано 19.11.2025.
Суддя Л.А. Вайнраух