1Справа № 335/4701/25 2/335/2307/2025
19 листопада 2025 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стандартюк О.В.,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 - адвоката Шубіна О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 07.10.2011 року було укладено шлюб між нею та ОСОБА_3 , який зареєстровано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, запис за № 283.
В період спільного проживання в шлюбі, подружжям було придбано автомобіль, легковий, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, ринкова вартість складає 126 969,44 грн.
Вартість автомобіля зазначена на підставі звіту про незалежну оцінку вартості колісного транспортного засобу, виданого ТОВ «ЗЕМЛЯ ПЛЮС 2006» 15.05.2025 року, вихідний № 9458/15.
Транспортний засіб було зареєстровано особисто на ім'я відповідача, хоча був придбаний за спільні кошти подружжя.
В 2024 році стосунки подружжя зіпсувались і на даний час сторони проживають окремо. При цьому придбаний за спільні кошти автомобіль наразі перебуває в користуванні відповідача.
Так як взаємовідносини між сторонами до кінця не визначені, позивачка не заперечує проти перебування автомобіля в одноосібному користуванні відповідача, однак хоче мати впевненість, що відповідач не здійснить розпорядження спільним майном без її згоди.
Позивачка запропонувала відповідачу оформити нотаріальний договір за яким буде встановлена спільна часткова власність на автомобіль і кожному з подружжя буде належати 1/2 частина автомобіля, однак відповідач відмовився.
Враховуючи те, що відповідач не бажає звертатися до нотаріуса, позивачка змушена звернутись до суду з цим позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Посилаючись на положення ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, а також на те, що відповідач відмовляється здійснити справедливий поділ спільного майна подружжя, позивачка вимушена звернутися до суду із заявою про поділ спільного сумісного майна подружжя придбаного за спільні кошти під час шлюбу.
Також у позові зазначає, що вважає можливим залишити спірний автомобіль в спільній частковій власності визначивши частку кожної сторони у спільному майні. Саме встановлення права власності позивачки на 1/2 частину автомобіля убезпечить її майнові права, так як при відчуженні автомобіля відповідачем без згоди позивачки, реально стягнути суму компенсації буде практично неможливо зважаючи на невелику пенсію відповідача та відсутність у нього іншого майна.
У позовній заяві позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля, легкового, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, а також в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину автомобіля, легкового, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, судові витрати по справі просить залишити за позивачем.
Ухвалою суду від 23.05.2025 року відкрито провадження у цивільній справі з проведенням розгляду в порядку загального позовного провадження. Витребувано з Регіонального сервісного центру ГСЦ MBС в Дніпропетровській та Запорізькій областях інформацію про власника автомобіля марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, та наявності арешту на вказаному автомобілі.
03.06.2025 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ MBС в Дніпропетровській та Запорізькій областях надійшла інформація до суду на виконання ухвали суду, відповідно до якої транспортний засіб марки «CHEVROLET AVEO» з номерним знаком НОМЕР_1 , 2008 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що на вищевказаний транспортний засіб 13.11.2024 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя по справі № 334/7142/24 (1-кс/334/2241/24) накладено обмеження у вигляді «Арешт та/або заборона на відчуження».
09.06.2025 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
12.06.2025 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає позовні вимоги, просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 23.06.2025 року клопотання ОСОБА_1 про залучення її третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору задоволено. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , підготовче судове засідання у справі відкладено, встановлено третій особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, строк на подання письмових пояснень щодо позову.
08.07.2025 року від третьої особу у справі ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Звертає увагу суду, що на розгляді у Вознесенівському районному суді міста Запоріжжя перебуває кримінальна справа № 335/3534/25 за матеріалами кримінального провадження, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.09.2024 за № 12024082050001805, відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.
У даній кримінальній справі потерпілою стороною ОСОБА_1 заявлено до обвинуваченого цивільний позов про стягнення з останнього матеріальної та моральної шкоди, завданої третій особі відповідачем внаслідок дорожньо - транспортної пригоди транспортним засобом, який є предметом спору по даній справі.
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 13.05.2025 року у справі № 335/3534/25, судом прийнято до розгляду цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої у результаті дорожньо - транспортної пригоди.
Визнано ОСОБА_4 цивільним позивачем у кримінальному провадженні.
Визнано ОСОБА_3 цивільним відповідачем у кримінальному провадженні.
Крім того, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 року у справі № 334/7142/24, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні накладено арешт на легковий автомобіль Chevrolet Aveo», державний номер НОМЕР_2 , належний на праві власності ОСОБА_3 .
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.09.2024 року у справі № 334/7142/24 клопотання захисника ОСОБА_3 , адвоката Ємельянової О.О., задоволено частково, а саме, скасовано частково арешт накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 року на автомобіль марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , шляхом скасування заборони власнику автомобіля, чи будь якій іншій особі користуватись вказаним автомобілем до прийняття процесуального рішення у даному кримінальному провадженні, залишивши арешт щодо заборони розпоряджатись транспортним засобом у будь який спосіб. Передати вказаний автомобіль на відповідальне зберігання ОСОБА_3 .
Станом на сьогоднішній день, рішення у даній кримінальній справі не прийнято.
Третя особа наголошує, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Просить врахувати правова позицію викладену у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у цивільній справі №723/826/19.
Третя особа звертає увагу суду, що фактично позовні вимоги спрямовані не на захист сімейних прав позивача, зокрема на поділ спільної сумісної власності подружжя, а на виведення майна з-під дії заходів забезпечення кримінального провадження, що не узгоджуються із завданням цивільного судочинства, а також свідчить про використання позивачем «права на зло», що обґрунтовує наступним:
1. позивач не залучила до цього позову в якості відповідача та/або третьої особи потерпілу у кримінальному провадженні, хоча рішення у справі безпосередньо стосується її прав та законних інтересів, бо на майно, яке є предметом позову, можливе звернення стягнення для забезпечення виконання її цивільного позову, свідомо замовчуючи перед судом про вказані обставини справи та наявність арешту у кримінальному провадженні відносно рухомого майна, яке є предметом спору;
2. будь-яких пояснень, чому позивач не вимагає присудження на її користь з відповідача грошової компенсації за її частку в спірному автомобілі, а навпаки, вимагає присудити їй 1/2 частку автомобіля, при цьому, не зважаючи на те, що він арештований в межах кримінального провадження, позивач суду не надала;
3. шлюб між позивачем та відповідачем не розірвано, докази припинення шлюбних відносин та/або припинення ведення спільного господарства матеріали справи не містять. Згідно фактичних обставин викладених у позові, позивач зазначає, що з 2024 року сторони проживають окремо, проте у позові позивач зазначає адресу свого проживання АДРЕСА_1 , за якою зареєстрований та фактично проживає відповідач.
Вищевказане на думку третьої особи підтверджує, що справжньою метою вимог позивача є не вирішення цивільного спору, а виведення майна з під дії заходів забезпечення кримінального провадження і є виявом використання позивачем «права на зло».
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки запропонований позивачем спосіб поділу спільного майна подружжя, шляхом присудження майна, яке арештоване у кримінальному провадженні, фактично призведе до виведення такого майна з-під дії заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, що не відноситься до компетенції суду в порядку цивільного судочинства та свідчить про вживання позивачем «права на зло», враховуючи, що позивач не позбавлена можливості захистити свої майнові права шляхом пред'явлення до відповідача позову про стягнення грошової компенсації її частки у спільному майні подружжя, третя особа вважає такий позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі.
В судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи в судому засіданні при вирішенні справи просив врахувати письмові пояснення третьої особи.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, письмовими матеріалами справи встановлено, що сторони у справі позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 07.10.2011 року, який зареєстровано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, запис за № 283. Шлюб між сторонами не розірвано.
В період спільного проживання в шлюбі, подружжям було придбано автомобіль, легковий, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008. Транспортний засіб було зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_3
03.06.2025 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ MBС в Дніпропетровській та Запорізькій областях надійшла інформація до суду на виконання ухвали суду, відповідно до якої транспортний засіб марки «CHEVROLET AVEO» з номерним знаком НОМЕР_1 , 2008 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що на вищевказаний транспортний засіб 13.11.2024 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя по справі № 334/7142/24 (1-кс/334/2241/24) накладено обмеження у вигляді «Арешт та/або заборона на відчуження».
Крім того, встановлено, що ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 року у справі № 334/7142/24 провадження № 1-кс/334/2241/24 задоволено клопотання слідчого ВР ЗСТ СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024082050001805 від 03.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, накладено арешт на автомобіль «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 . Відповідно до ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно слідує, що підставою для цього слугувала необхідність збереження речового доказу.
В свою чергу, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.09.2024 року у справі № 334/7142/24 провадження № 1-кс/334/2346/24 задоволено частково клопотання адвоката Ємельянової О.О. в інтересах власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна, скасовано частково арешт накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2024 року на автомобіль марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , шляхом скасування заборони власнику автомобіля, чи будь якій іншій особі користуватись вказаним автомобілем до прийняття процесуального рішення у даному кримінальному провадженні, залишивши арешт щодо заборони розпоряджатись транспортним засобом у будь який спосіб, передано вказаний автомобіль на відповідальне зберігання ОСОБА_3 .
На час розгляду цієї цивільної справи кримінальне провадження № 12024082050001805 від 03.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України перебуває на розгляді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя справа № 335/3534/25 провадження 1-кп/335/632/2025, рішення у даній кримінальній справі не прийнято.
Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Зокрема, звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права власності, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірний транспортний засіб був придбаний у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 , а тому є спільною сумісно власністю. Оскільки в 2024 році стосунки між подружжям зіпсувалися, сторони проживають окремо, а спірний автомобіль перебуває в користуванні відповідача, наразі взаємовідносини між сторонами до кінця не визначені, тому позивачка не заперечує проти перебування автомобіля в одноосібному користуванні відповідача, однак хоче мати впевненість, що відповідач не здійснить розпорядження спільним майном без її згоди, а тому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину транспортного засобу як спільного сумісного майна подружжя.
Так, частина 1 ст. 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. (ч. 1 ст. 61 СК України).
Згідно з положеннями ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Таким чином, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
За таких обставин, суд враховуючи, що автомобіль марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
Оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно покладається на того із подружжя, який її спростовує, а відповідач ОСОБА_3 не оспорює факту належності спірного автомобіля подружжю на праві спільної сумісної власності, тому суд вважає, що позивачка ОСОБА_2 довела, що автомобіль марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спільним майном подружжя.
Крім того, відповідно до статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, представником третьої особи факту належності спірного автомобіля до об'єкту спільної сумісної власності подружжя не спростовано, як й не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 свідомо замовчувала перед судом про наявність арешту у кримінальному провадженні відносно рухомого майна, яке є предметом спору, а тому зловживає своїми правами, оскільки матеріали справи не містять даних того, що позивач є учасником кримінального провадження, а також була обізнана про наявність арешту майна в рамках кримінального провадження.
Крім того, позивач не заявляла позовних вимог про зняття арешту зі спірного автомобіля в рамках даної цивільної.
Разом з цим, враховуючи правову підставу для арешту майна, зокрема такий арешт накладено в рамках кримінального провадження для збереження речового доказу, то такий арешт відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном.
При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов'язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
Аналогічні роз'яснення містяться і у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (зі змінами, внесеними його постановою від 25 травня 1998 року № 15), де роз'яснено, що коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ, на яку звертаються конфіскація або стягнення на користь організації, питання про виключення цієї речі з акта опису вирішується відповідно до статті 55 Закону «Про власність» і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що дані у пункті 7 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може ухвалити рішення звільнити річ з-під арешту і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь організації або іншої особи грошову компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити річ в опису, зобов'язавши відповідну державну податкову інспекцію чи організацію виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
При цьому, позивач не пред'являла вимог щодо визначення розміру компенсації за частку у спільному майні, яка може бути надана лише за її згодою, а суд не може вирішувати спір поза межами пред'явлених позовних вимог.
А тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов про визнання спірного автомобіля спільною власністю подружжя є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню й відповідно зважаючи на положення ст. 70 СК України, яка передбачає, що частки майна дружини та чоловіка у праві спільної сумісної власності подружжя, є рівними, твердження позивачки, що їй на праві власності належить 1/2 частка спірного автомобіля є обґрунтованими.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст.ст. 141-142 ЦПК України, та з урахуванням заяви позивача, суд не стягує судові витрати з відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля, легкового, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля, легкового, марки CHEVROLET, модель AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та оголошено 19.11.2025 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .
Суддя Ю.В. Геєць