Справа № 766/8387/23
н/п 2/766/7241/25
(заочне)
17 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Царенко Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,-
встановив:
10.10.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, у якому просив визнати дійсним укладений 20 квітня 2022 року між відповідачем ОСОБА_2 , як продавцем, та позивачем ОСОБА_1 , як покупцем, в простій письмовій формі договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачу на праві власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,2 кв.м. 20.04.20222 року між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Сторони домовились між собою про те, що відповідач звільнить квартиру не пізніше 20.11.2022 року. Також домовились про те, що після того як відповідач знайде собі нове житло, вони посвідчать договір купівлі-продажу квартири нотаріально. Для підтвердження права власності відповідача на квартиру, остання надала позивачу копію договору дарування від 29.12.2004 року, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та копію технічного паспорту на квартиру. На виконання вказаного договору, 20.04.2023 року, позивачем на користь відповідача було сплачено 10000,00 Доларів США, а позивачу були передані ключі від спірної квартири. Приблизно через три місяці після підписання вказаного договору, відповідач зазначила зі слів позивача, що хоче більшу суму за квартиру. З жовтня 2022 року відповідач взагалі на телефонні дзвінки не відповідає, за місцем проживання відповідач відсутня. Де на даний час знаходиться відповідач позивачу невідомо, а тому позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області Херсонської області від 20.11.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою від 04.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився. Надав заяву про розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
У судове засідання у час призначений для розгляду справи за суттю, відповідач повторно не з'явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем її проживання, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористалася. Документів, що підтверджують поважність причин її відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
Ухвалою від 14.10.2025 року постановлено провести заочний розгляд справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до норми ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
За вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 29.12.2004 року посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7125, є власником квартири АДРЕСА_1 .
20.04.2022 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Частина 3 ст. 640 ЦК України визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач уклали договір купівлі продажу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 .
У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2, ст. 220 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин».
Існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.
Таким чином позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).
Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов'язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ст.ст. 4, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Таким чином, на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
Крім цього, позивачем не надано жодного правовстановлюючого документа на право власності зазначеного вище нерухомого майна лише копії договору дарування, копія витягу та копія технічного паспорту, під час розгляду справи суду не було надано жодного оригіналу документу. Окрім того, в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору.
З вищевикладеного в сукупності вбачається, що вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу є необґрунтованими, не доведеними, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати підлягають компенсації за рахунок позивача ОСОБА_1 .
Повний текст рішення складено - 17 листопада 2025 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268, 293, 294 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя Ю.М.Єпішин