Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/2261/25
Провадження № 2/650/1714/25
14 листопада 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Хомик І.І.,
за участю секретаря Дорошенко Т.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Промітний Дмитро Сергійович до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» про розірвання договору оренди землі,
ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Промітний Д.С., звернулася до суду із позовною заявою про розірвання договору оренди землі до ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» зазначаючи, що позивач є власником земельної ділянки площею 9.8067 га., з кадастровим номером 6520983700:04:010:0020, яка розташована в межах території Новокубанської сільської ради Бериславського (Великоолександрівського)району Херсонської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
28.12.2017 року між ОСОБА_2 (спадкодавець) та відповідачем укладена додаткова угода № 1700156 до договору оренди від 19.01.2007 року. Відповідно до п.3.1. додаткової угоди договір оренди укладений строком до 30 листопада 2027 року. Згідно п.4.1. додаткової угоди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5.31% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік оренди. Нормативна грошова оцінка на момент укладення додаткової угоди складала 350 786,38 грн. Орендна плата обчислюється з урахуванням індексів інфляції і вноситься орендарем з 01 серпня по 31 грудня кожного року.
Незважаючи на умови договору ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не здійснило сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки.
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що допущене відповідачем систематичне невиконання договірних обов'язків, а саме несплата орендної плати протягом кількох бюджетних періодів, ненарахування інфляційних втрат свідчить про істотне порушення умов договорів оренди.
Такі дії є підставою для їх дострокового розірвання відповідно до положень статей 32 Закону України «Про оренду землі», 651 Цивільного кодексу України та пункту «д» частини першої ст. 141 ЗК України, в зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з відповідними вимогами про розірвання договорів оренди землі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просить позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «ЮТС-Агропродукт» у судове засідання не з'явився, хоч був належно повідомлений про час і місце розгляду справи, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому зазначив, що відповідач є орендарем земельної ділянки , яка розташована на території Новокубанської сільської ради Великоолександрівського району (Бериславського) Херсонської області, та відноситься до території, на якій ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.
Внаслідок збройної агресії рф та тимчасової окупації товариство, яке здійснювало діяльність на цій території, було позбавлене можливості здійснювати свою господарську діяльність у повному обсязі та використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням . Майно підприємства було знищене та розграбоване , що унеможливило нормальне функціонування та виконання договірних зобов'язань.
Факт неможливості здійснення діяльності та знищення майна підтверджується Витягом з ЄРДР щодо реєстрації кримінального провадження № 42022232090000075 від 12.04.2022 року.
Крім того зазначив, що внаслідок бойових дій територія на якій розташована земельна ділянка є забрудненою вибухонебезпечними предметами та потребує проведення робіт з розмінування для забезпечення безпечного використання. Відсутність розмінування унеможливлює будь-яку діяльність на земельній ділянці, включаючи сільськогосподарське виробництво, для якого вона орендувалася.
З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, представник відповідача надав додаткові пояснення по справі , в яких зазначив, що територія Новокубанської сільської ради Бериславського району Херсонської області є місцем, де виявлені або ймовірно знаходяться вибухонебезпечні предмети. Слід звернути увагу на ту обставину, що відстань між Степнянською сільською радою Бериславського району Херсонської області та Горностаївською сільською радою Каховського району Херсонської області , яка на сьогодні є окупованою рф, становить близько 34 км.
Вважає, що до даних обставин слід застосувати висновок, який міститься у постановах Миколаївського апеляційного суду від 14 та 15 жовтня 2025 року у справах №485/688/25 та №485/582/25.
Представник відповідача ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» у судове засідання не з'явився, хоч був належно повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом поміщення оголошення на сайті «Судова влада України», заперечень на позов не надав, про причину неявки до суду не повідомив.
Зважаючи на вказані обставини, керуючись статтею 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін по справі.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені учасниками доводи ,суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки з кадастровим № 6520983700:04:010:0020 загальною площею 9.8067 га., яка розташована в межах території Новокубанської сільської ради Бериславського (Великоолександрівського) району Херсонської області. Дана обставина підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НТС № 556820 від 02.04.2025 року.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 3116882865209, номер відомостей про речове право 59294746.
З копії договору про заміну сторони у договорі оренди від 20.01.2015 року спірна земельна ділянка згідно договору оренди, укладеного ОСОБА_2 (спадкодавцем) та ТОВ «ЮГТРАНЗИТСЕРВІС-АГРОПРОДУКТ» перебувала в оренді. Згідно вказаного договору сторони залучили нового орендаря, ПП «ЮТС-АГРОПРОДУКТ ПЛЮС».
28.12.2017 року сторони уклали додаткову угоду №1700156 до договору оренди землі з ПП«ЮТС-АГРОПРОДУКТ ПЛЮС», залучивши нового орендаря ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», виклавши договір оренди в новій редакції.
Строк дії договору продовжено до 30.11 2027 року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у розмірі 350786.38 грн., Зазначено, що розмір орендної плати складає 5.31% від нормативної грошової оцінки землі, і вноситься у строки від 01серпня до 31 грудня кожного року.
У подальшому орендар передав право оренди на вказану земельну ділянку новому орендарю ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС», уклавши 17.04.2025 року договір купівлі-продажу №1704/25-26, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону.
Земельним кодексом України, а саме статтею 96, передбачено обов'язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату. Вказана норма кореспондується зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі», яка надає орендодавцю право вимагати своєчасного внесення орендної плати.
На підставі статті 32 Закону України «Про оренду землі», договір оренди може бути достроково розірваний у разі невиконання орендарем своїх зобов'язань, визначених статтями 24, 25 цього закону та умовами договору.
Відповідно до статті 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення його умов однією зі сторін. Істотним вважається таке порушення, яке призводить до того, що інша сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.
Систематичне порушення строків сплати орендної плати відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 10 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, провадження № 12-80гс23, зробила наступний висновок щодо застосування норм права: «Застосовуючи в контексті спірних правовідносин статті 13, 17, 15 та 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а також статті 3, 6, 627, 638, 640 ЦК України у відповідній редакції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір оренди землі є консенсуальним.
Слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі (це момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та підписання для договорів з 01.01.2013), з якого у його сторін виникають права і обов'язки зобов'язального характеру, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов'язаний з моментом державної реєстрації такого права (третє речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання Договору).
Абзац третій частини першої статті 15 та друге речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV імперативно встановлюють, що дата укладення договору оренди землі є істотною умовою цього правочину і саме з цієї дати починається перебіг строку його дії.
Тому сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини у спосіб, який суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340- IX зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення моменту початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення.
Умови договору оренди землі, що не відповідають указаним вище імперативним нормам Закону № 161-XIV, не змінюють визначеного в Законі № 161-XIV моменту, з якого розпочинається перебіг строку дії договору оренди землі».
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, належними сторонами, у передбачений законом чи договором спосіб та термін, за відповідною ціною і інше. Вказані умови є істотними для зобов'язальних правовідносин, а отже повинні виконуватися безумовно, у точній відповідності до умов договору.
Земельним кодексом України, а саме статтею 96, встановлений обов'язок землекористувачів, у тому числі орендарів, своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею. Ця норма Земельного кодексу України кореспондується зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що орендодавець землі має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Зазначені принципи земельного законодавства відображені і в укладеному Договорі оренди землі, а саме в п 29- «Орендодавець має право вимагати від орендаря в повному обсязі внесення орендної плати» та п.32 - «Орендар зобов'язаний розраховуватися з Орендодавцем по орендній платі».
На підставі ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Аналогічна умова зазначена у пункті 12.3 Договору оренди землі (у редакції від 26.12.2023 року).
У зв'язку з цим, прострочення виплати орендної плати за користування земельною ділянкою в 2022, 2023 та 2024 роках, є невиконанням обов'язків відповідача, передбачених договором оренди землі, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання Договору оренди землі.
Відповідно до ч. 1. ст. 2 Закону України «Про оренду землі» до інших законодавчих актів, що регулюють відносини щодо оренди земельної ділянки, відносяться положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушення зобов'язань, а саме його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є підставою для розірвання договору.
Загальною умовою виконання цивільно-правових зобов'язань, відповідно до ст. 526 ЦК України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно з п. 2 ст. 651 ЦК України, Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При погоджені з відповідачем строку сплати орендної плати за користування земельними ділянками, який відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є істотною умовою договору оренди землі, позивач розраховував на своєчасне отримання орендної плати за землю у відповідному розмірі. А отже в зв'язку з порушенням строку сплати орендної плати, сторона орендодавців була позбавлена можливості отримання матеріальних благ, на які розраховувала при укладені Договору оренди землі.
Систематичне порушення строків сплати орендної плати відповідно до п. «д» ст. 141 ЗК України є підставою припинення права користування земельною ділянкою. Отже договір оренди землі можливо розірвати лише у разі систематичного порушення строків сплати орендної плати, разове порушення умов договору не є підставою для його розірвання. Несплата орендної плати, а також невиконання обов'язку щодо нарахування та сплати щорічних інфляційних витрат відповідачем є підставою для розірвання Договору оренди землі. Із зазначеного питання є відповідна позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 12 грудня 2012 року справа № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-977цс16, від 11 жовтня 2017 року № 6-1449цс17 і яка в силу ст. 263 ЦПК України повинна враховуватись судами при прийнятті рішення.
Сам факт систематичного порушення Договору оренди землі щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №484/301/18, провадження №61-39488ск18.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Незалежно від того, несплата орендної плати була в повному обсязі або в частині.
Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди». Такого висновку дійшла об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18. Схожі висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 17 червня 2021 року, справа № 485/784/20, провадження № 61-3760св21, та від 10 вересня 2021 року, справа № 650/628/19-ц, провадження № 61-21777св19.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на вищевказані обставини, згідно з Договорами оренди землі, Відповідач зобов'язаний був нарахувати та сплатити орендодавцю орендну плату за 2022, 2023 та 2024 роки, однак цього не виконав.
Матеріали справи не містять жодних доказів сплати орендної плати відповідачем, зокрема платіжних документів, квитанцій або іншої інформації, що свідчила б про виконання ним грошового зобов'язання за договором. Водночас, позивач послідовно й обґрунтовано заперечує факт надходження будь-яких коштів у рахунок орендної плати за 2022-2024 роки, посилаючись на конкретні умови договору. Представником відповідача не надано докази на спростування вказаної обставини.
Крім того, у відзиві представник відповідача ТОВ «ЮТС-Агропродукт» не заперечує той факт, що орендна плата за договорами оренди землі за 2022-2024 роки позивачу не сплачувалась, однак посилається при цьому на обставини непереборної сили (форс-мажор), зокрема: окупацію території, на якій розташовані спірні земельні ділянки, неможливість їх використання через потенційну загрозу мінування, втрату доступу до майна підприємства, які, на думку відповідача, звільняють його від обов'язку сплачувати орендну плату за вказані періоди.
Суд не погоджується з наведеними у відзиві доводами представника відповідача, зважаючи на встановлені у справі обставини, умови укладених договорів оренди землі, положення чинного законодавства, а також відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність законних підстав для звільнення відповідача від виконання зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування земельними ділянками.
За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц).
У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2924/02.0-7.1.
Так, в цьому листі, розміщеному на офіційному сайті, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з наведеними положеннями закону та висновками Верховного Суду у разі, якщо боржник (у даному випадку орендар ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ») посилається на причину невиконання зобов'язання на наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, він має надати докази того, що саме ці обставини перешкодили йому у виконання зобов'язань.
З матеріалів справи встановлено, що Товариство обмежилось лише посиланням на військові дії на території України та Херсонської області зокрема, але не надало доказів на підтвердження того, які саме обставини (окупація територій, де розташовані орендовані земельні ділянки; їх безпосередня близькість до зони бойових дій тощо) вплинули на господарську діяльність підприємства. Представник відповідача не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом. Також відсутні докази отримання відповідачем відповідного сертифікату Торгово-промислові палати в Україні із засвідченням таких обставин.
Суд вважає, що факт перебування вказаної земельної ділянки на території України, яка в певний період часу в 2022 році входила до тимчасово окупованої російською федерацією території України, сам по собі також не може свідчити про очевидну неможливість використання відповідачем її у своїй господарській діяльності, а отже неможливість виконання останнім взятих на себе зобов'язань з орендної плати. Адже самі по собі лише посилання на вказаний факт без надання належних доказів на підтвердження неможливості виконання відповідних зобов'язань за договором оренди землі не можуть бути підставою для звільнення від вказаних зобов'язань.
Суд вважає, що той факт, що ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не здійснювалася посівна кампанія в 2022 році, 2023 році та в 2024 році, що також не підтверджено належними та допустимими доказами, не може свідчити про те, що таке рішення уповноважених представників підприємства було обумовлене саме обставинами непереборної сили та його наслідком має бути фактично одностороння відмова від виконання своїх обов'язків за договором оренди.
Крім того, з боку представників ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не було направлено орендодавцю жодного повідомлення про неможливість використання вказаної земельної ділянки, відомості щодо виникнення обставин непереборної сили до відома позивача доведені не були.
Що стосується посилання представника відповідача на здійснення досудового розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, суд зазначає, що з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42022232090000075 від 12 квітня 2022 року вбачається, що розслідування здійснюється за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 438 КК України порушення законів і звичаїв війни і стосується саме фактів воєнних злочинів та пошкодження (або викрадення) майна підприємства, а не придатності або непридатності до використання конкретних орендованих земельних ділянок. Жодних доказів того, що за результатами досудового розслідування або у межах проведених слідчих дій спірні земельні ділянки були визнані такими, що не можуть використовуватись за цільовим призначенням, матеріали справи не містять. В матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені земельні ділянки оголошені небезпечними для сільськогосподарського використання або на них накладено санітарні, техногенні чи екологічні обмеження.
Відтак, сам факт наявності відкритого досудового розслідування не може вважатися належним доказом, який би звільняв відповідача від виконання зобов'язань зі сплати орендної плати або слугував підставою для невиконання договору.
З огляду на викладене суд вважає, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2022-2024 роки.
Отже, з урахуванням відсутності належних доказів об'єктивної неможливості використання земельних ділянок та невиконання відповідачем свого обов'язку щодо належного обґрунтування форс-мажорних обставин у конкретному правовідношенні, підстави для звільнення його від орендної плати відсутні.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки попередній орендар ТОВ «ЮТС-Агропродукт» систематично не виконував обов'язок зі сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки, що є істотним порушенням договору відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» та статті 651 ЦК України. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, що несплата була спричинена форс-мажорними обставинами або іншими незалежними від відповідача причинами, які б унеможливлювали виконання його зобов'язань.
Не надав представник відповідача ТОВ «ЮТС-Агропродукт» і доказів того, що новий орендар вказаних земельних ділянок ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» на даний час здійснює господарську діяльність на зазначених земельних ділянках, виконує умови договору оренди, зокрема щодо цільового використання землі, її обробітку та сплати орендної плати.
При вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідач ТОВ «ЮТС-Агропродукт», заперечуючи проти розірвання договору оренди землі та одночасно наполягаючи на відсутності у нього обов'язку сплачувати орендну плату, не пропонує жодних шляхів врегулювання ситуації, не обґрунтовує можливості чи строків поновлення платежів, не подає будь-якого реалістичного плану подальшого користування спірною земельною ділянкою. Така пасивна позиція не лише позбавляє позивача права на отримання доходу з належного йому об'єкта приватної власності, але й призводить до залишення земельної ділянки в стані господарської ізоляції на невизначений час, коли власник позбавлений реальної можливості як самостійно її використовувати, так і передати в оренду іншому добросовісному користувачу.
Такий стан речей є неприпустимим як з точки зору охорони прав орендодавця, так і з огляду на суспільно значущу потребу у стабільному сільськогосподарському виробництві в умовах воєнного стану, коли збереження та ефективне використання земельного фонду країни набуває особливої ваги для забезпечення продовольчої безпеки держави. Крім того, відповідно до засад земельного законодавства, земля як об'єкт особливого правового режиму повинна використовуватись раціонально та відповідно до її цільового призначення. Тривале утримання земельної ділянки у невизначеному правовому стані без її обробітку суперечить публічному інтересу та створює ризик поступової деградації ґрунтів, втрати їх родючості, засмічення бур'янами й зниження якісних характеристик, що унеможливлює ефективне сільськогосподарське використання у подальшому.
Наведена у відзиві позиція відповідача про необхідність врахування судом першої інстанції правової позиції Миколаївського апеляційного суду у справі № 485/688/25 та № 485/582/25 не є позицією Верховного Суду у розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України. Відповідно до вказаної норми, суди під час розгляду справи зобов'язані враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені виключно у постановах Верховного Суду. Рішення Миколаївського апеляційного суду у справах № 485/688/25 та № 485/582/25 не має обов'язкового характеру для суду першої інстанції у цій справі, оскільки воно не є джерелом права та не має преюдиційного значення для цього провадження.
Крім того, вказані справи розглядалися судом апеляційної інстанції з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених у межах того провадження, які не є ідентичними встановленим у цій справі. Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували ідентичність обставин тих справ та справи, що розглядається судом.
Таким чином, посилання відповідача на рішення Миколаївського апеляційного суду не є належною підставою для звільнення його від виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати та не звільняє відповідачів від виконання умов договору оренди земельної ділянки.
Таким чином суд приходить до висновку ,що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позов задоволено повністю, судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на відповідача.
Зважаючи на викладене, враховуючи вказані положення цивільного законодавства та керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 265 ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» про розірвання договору оренди землі - задовольнити .
Розірвати договір оренди землі від 19 січня 2007 року, № 4АА002463-040771600001, з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 (спадкодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС- АГРОПРОДУКТ», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6520983700:04:010:0020, загальною площею 9.8067 га., з урахуванням договору купівлі продажу №1704/25-26 від 17.04.2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя __________________ Ірина ХОМИК