Справа № 579/944/25
2/579/406/25
29 жовтня 2025 року місто Кролевець
Кролевецький районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Придатка В.М.,
за участю секретаря с/з Клишкової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ТОВ «Діджи Фінанс»), в особі представника Романенко Михайла Едуардовича, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 10002941110 від 10.01.2021 в загальній сумі 22184 грн 00 коп., судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2442 грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 10.01.2021 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 10002941110, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 6000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість. 10.05.2024 між ТОВ «ФК Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» був укладений договір факторингу № 10052024/1, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». У зв'язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 22184 грн 00 коп., з яких: 6000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 16184 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками. Оскільки відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 22184 грн 00 коп., а також судовий збір по справі та витрати на правничу допомогу.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви зазначивши, що просить провести розгляд справи без участі представника позивача та у разі неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідач ОСОБА_1 повторно в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не подавав, жодних заяв чи клопотань до суду не направляв, причини неявки суду не відомі. Судова повістка про виклик у судове засідання повернулась до суду без вручення відповідачу із зазначенням підстав її повернення оператором поштового зв'язку АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою». Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд, на підставі ст.280 ЦПК України, вважає за доцільне проводити заочний розгляд даної справи.
У відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Згідно правил ч. 6 ст.19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані позивачем докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (товариством, кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) 10.01.2021 укладений в електронній формі договір про надання споживчого кредиту № 10002941110, який підписаний відповідачем електронним підписом і відповідно до умов якого Товариство зобов'язується надати позичальнику кредит в сумі 6000 грн. строком на 30 днів (а.с.27-31).
Отримання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 6000 грн. підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід», з якого вбачається, що 10.01.2021 здійснено транзакцію на рахунок № НОМЕР_1 , сума транзакції 6000 грн. (а.с.63).
З наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості, станом на 25.02.2022 заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 22184,00 грн.(а.с.21-24).
Згідно Наказу №15-04-2024-1 від 15.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» змінила назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компані Інвест Фінанс» (а.с.70).
10.05.2024 між ТОВ «Компані Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу №10052024/1, відповідно до якого ТОВ «Компані Інвест Фінанс» передає ТОВ «Діджи Фінанс» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників (а.с.35-40).
На виконання умов Договору факторингу ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» грошові суми у розмірі 1784692,42 грн. та 1784692,42 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями (а.с.73).
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором №10002941110 в розмірі 22184,00 грн., з яких: 6000 грн. - тіло кредиту та 16184,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.12).
В подальшому, починаючи з 06.03.2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено ряд додаткових угод про зміну умов договору № 10002941110, відповідно до яких за умови сплати позичальником кредитору в установлені строки фактично нарахованих процентів в сумі 958 грн сторони доходили згоди змінити п. 1.2 та п. 1.3 договору, виклавши їх у наступній редакції: «1.2. Кредит надається строком до (на 14 календарних днів згідно з останньою угодою від 05.02.2022, тобто до 19.02.2022), але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором»; «1.3.1. Знижена процентна ставка 1,71 % в день від суми кредиту застосовується у межах нового строку надання кредиту, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідкують за датою закінчення такого строку..». Додаткові угоди є невід'ємною частиною договору (а.с.41-61).
Відповідно до п.п. 4 п. 5.1 договору товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за цим договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди позичальника.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 10002941110 від 10.01.2021, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису. На підставі такого договору відповідачем 10.01.2021 отримані кредитні кошти в розмірі 6000 грн, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, однак в порушення умов договору не зробив цього. В такому кредитному договорі, зокрема у п. 10 містяться всі ідентифікуючі дані відповідача. В подальшому, між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та відповідачем укладено ряд додаткових угод про зміну умов договору № 10002941110 від 10.01.2021, якими продовжено строк кредитування до 19.02.2022 та встановлено знижену процентну ставку у розмірі 1,71 % на день.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначених у договорі про надання споживчого кредиту № 10002941110 від 10.01.2021 і він користувався такими коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов'язання в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом в сумі 16184 грн 00 коп., то слід зазначити наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктами 1.2, 1.3 договору сторони погодили, що кредит надається строком до 19.02.2022. За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що строк дії договору складає 30 днів з подальшою пролонгацією до 19.02.2022, а отже аналіз змісту позовних вимог та підстав позову свідчить, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми процентів, обчислених за період з 10.01.2021 до 19.02.2022, ґрунтуються на приписах ч. 2 ст. 625 ЦК та п. 1.2, 1.3 договору.
Згідно з наданими позивачем розрахунками станом з дати видачі кредиту (з 10.01.2021) до закінчення строку, на який він виданий (до 19.02.2022) загальний розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами складає 15413 грн 60 коп., а тому правомірними є вимоги лише щодо стягнення суми процентів саме у такому розмірі.
Роблячи такі висновки, суд враховує те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України (постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
А тому, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення на суму 21413 грн 60 коп., яка включає заборгованість за основною сумою боргу - 6000 грн 00 коп., заборгованість за відсотками - 15413 грн 60 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2422 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2338 грн 28 коп. (пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 2422 грн 40 коп./сума сплаченого судового збору/ х 96,53 % /відсоток на який задоволено позовні вимоги/ = 2338 грн 28 коп.)
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 9000 грн до позовної заяви позивачем додано договір про надання правничої допомоги №42649746 від 01.01.2025, укладений між адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ «Діджи Фінанс», додаткову угоду № 10002941110 від 02.04.2025 до вказаного договору. Детальний опис робіт (наданих послуг) від 02.04.2025 та акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 02.04.2025.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі № 490/7096/21 та від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу суд бере до увагу, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо усної консультації, правового аналізу та підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин.
Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст. 7, 9, 11-13, 81-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ: 42649746, місце знаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вулиця Симона Петлюри, буд. 21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО: 325990) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №№ 10002941110 від 10.01.2021 року, що становить 21413 (двадцять одна тисяча чотириста тринадцять) гривень 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» сплачений судовий збір в розмірі 2338 (дві тисяч триста тридцять вісім) гривні 28 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складання.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. М. Придатко