Справа № 517/1032/25
Провадження № 1-кп/517/84/2025
19 листопада 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області в складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка кримінальне провадження, внесене 13 травня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162390000379 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ганичі Тячівського району Закарпатської області, українця, громадянина України, не одруженого, із базовою загальною середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 22.11.2023 Суворовським районним судом м. Одеси за ч.1 ст.289 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України
ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді номера обслуги 3 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» в порушення вимог постанови Верховної Ради України № 2471-ХІІ від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна», Положення про дозвільну систему, затвердженою постановою Кабінету Міністерств України №576 від 12.10.1992, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 662 від 21.08.1998, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у невстановлений час, але не пізніше 13.05.2025, придбав шляхом знахідки корпус ручної осколкової гранати Ф-1 та запал УЗРГ, який при конструктивному з'єднанні утворює осколкову гранату Ф-1 та належать до бойових припасів, які надалі без передбаченого законом дозволу носив з собою до моменту вилучення працівниками поліції.
Так, 13.05.2025 у період часу з 17 год 00 хв по 17 год 30 хв працівниками поліції під час огляду місця події на зупинці залізничної станції «Щаслива» біля с. Щасливе Роздільнянського району Одеської області вказані вище корпус ручної осколкової гранати Ф-1 та запал УЗРГ, вилучені в ОСОБА_4 .
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України визнав повністю, зазначив, що всі обставини викладені в обвинувальному акті відповідають дійсності, не оспорював часу, місця, способу вчинення злочину. Суду повідомив, що являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Приблизно в квітні 2025 року, взявши з собою особисті речі, самовільно залишив військову частину в Донецькій області та поїхав додому. Приїхавши в с. Дементівка Роздільнянського району Одеської області, почав розбирати особисті речі та у своєму військовому рюкзаку виявив корпус ручної гранати Ф-1та запал УЗРГ. 13.05.2025 він зібрав свої речі, в тому числі і гранату, та вирушив в с. Щасливе Роздільнянського району Одеської області до своєї знайомої. Звідки хотів повернутися до військової частини в Донецькій області. Посидівши деякий час у своєї знайомої, попрямував до залізничної платформи. У цей час до нього підійшли працівники поліції та в подальшому виявили гранату. Розумів, що бойові припаси, зброю без передбаченого законом дозволу носити з собою заборонено. У судовому засіданні ОСОБА_4 вказав, що має бажання повернутися на військову службу.
З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, убачається, що відомості за вказаним фактом зареєстровані у встановленому порядку 13.05.2025, що підтверджується витягом з ЄРДР.
Згідно постанови про визнання речових доказів та долучення речових доказів до матеріалів кримінального провадження від 13.05.2025 убачається, що корпус гранати Ф-1 та запал типу УЗРГМ, а саме механічна частина та спусковий важіль з маркуванням, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/116-25/12042-ВХТ від 22.06.2025 надані предмети є відповідно: корпусом осколкової гранати Ф-1, являється конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини в металевому корпусі та належить до вибухових речовин та запалом УЗРГМ, являється засобом підриву та належить до бойових припасів. Корпус гранати Ф-1 та запал УЗРГМ конструктивно сумісні, безперешкодно з'єднуються між собою і в сукупності утворюють одну ручну осколкову гранату Ф-1. Ручна осколкова граната Ф-1 являється вибуховим пристроєм промислового виготовлення та належить до бойового припасу.
Учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Суд, з'ясувавши, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин справи, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позиції та роз'яснивши, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються.
Аналіз наведених доказів свідчить, що винуватість ОСОБА_4 є доведеною, оскільки підтверджена показаннями обвинуваченого, які узгоджуються з постановою про визнання речових доказів та висновком експерта, які суд приймає до уваги як належні та допустимі докази у справі. Так, ОСОБА_4 добровільно повідомив суду всі обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме час, місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення проти громадської безпеки, зазначивши, що придбав, носив та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу. Вказані показання доводять винуватість обвинуваченого та повністю узгоджуються з висновком експерта, яким підтверджено, що вилучена у нього граната є бойовим припасом.
Оцінивши сукупність доказів у справі з метою встановлення обставин, що мають значення для даного кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ наданий сторонами з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає вказані докази достатніми та такими, що повністю доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, як придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
З характеристики від 24.06.2025 № 189 наданої за місцем проживання обвинуваченого вбачається, що ОСОБА_4 характеризується позитивно.
З службової характеристики наданої командиром 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 вбачається, що солдат ОСОБА_4 характеризується посередньо.
Відповідно до довідки лікаря-психіатра Захарівської багатопрофільної лікарні вбачається, що ОСОБА_4 на обліку у вказаному закладі не перебуває.
Згідно довідки Захарівської багатопрофільної лікарні ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
Відповідно до грамоти командувача оперативно-стратегічого угрупування військ «Хортиця» від 06.05.2025 вбачається, що солдат ОСОБА_4 нагороджений за особисті заслуги в ході відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації та самовіддані дії під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України.
Згідно вимоги про судимість та копії вироку суду, обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 за ч.1 ст.289 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.
При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_4 покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд приймає до уваги, що обвинувачений вину визнав, розкаявся та оцінює зазначене
як обставину, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття.
Про щире каяття обвинуваченого беззаперечно свідчить його показання в судовому
засіданні, відповідно до яких він не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого суд визнає рецидив злочинів.
Згідно досудової доповіді від 14.11.2025, підготовленої Роздільнянським районним сектором № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ризик вчинення останнім повторного кримінального правопорушення - високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - середній. Виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства.
Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування.
Отже, обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий, відповідно до ст. 12 КК України, в період іспитового строку, вчинив умисний тяжкий злочин, вину у вчинені кримінального правопорушення визнав, щиро розкаявся, на обліку лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Санкцією ч. 1 ст. 263 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
З урахуванням вказаних обставин, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, керуючись вимогами ст. 50, 65 КК України, суд, вважає можливим погодитися з думкою сторони обвинувачення, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції ч.1 ст.263 КК України. Вказане покарання досягне мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Судом не встановлено наявності обставин, визначених ст. 69 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які б з урахуванням особи винного дали можливість призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України за це кримінальне правопорушення.
Крім того, зважаючи на те, що ОСОБА_4 вчинено кримінальне правопорушення в період іспитового строку, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 71 КК України та призначити остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю вироків.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.
Відповідно ст. 100 КПК України слід вирішити долю речових доказів.
Також у відповідності до ст. 124 КПК України з обвинуваченого слід стягнути судові витрати у справі, які згідно довідкою про витрати на проведення судової експертизи у кримінальному провадженні до висновку експерта № СЕ-19/116-25/12042-ВХТ від 22.06.2025 становить 1782 гривень 80 копійок.
Ураховуючи приписи ст. 374 КПК України та відсутність жодних клопотань зі сторони обвинувачення, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили не застосовувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу.
Керуючись ст.50, 65, 263 КК України, ст. 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
Призначити ОСОБА_4 покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді 4 (чотирьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання з метою приведення вироку до виконання.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: один корпус ручної осколкової гранати Ф-1 та один запал УЗРГМ вважати такими, які знищенні під час експертного експерименту. Осколки гранати Ф-1, які упаковані в сейф-пакет №100588147 та передані до камери зберігання речових доказів ВнП № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області знищити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертизи у кримінальному провадженні в сумі 1782 гривень 80 копійок.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя