Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/391/25
Провадження № 2/499/331/25
Іменем України
заочне
18 листопада 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Руслана Миколайовича за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу №499/391/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна,-
Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, посилаючись на такі обставини.
З 24 вересня 2005 року позивачка ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 05 грудня 2022 року яке 04.01.2023 набрало законної сили, даний шлюб між сторонами розірваний.
За період шлюбу вказаним подружжям, тобто позивачкою та відповідачем, за спільні кошти, також, набуте нерухоме майно, а саме придбано автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який було зареєстровано на відповідача. Даний автомобіль не був предметом поділу, оскільки, сторони мали намір провести його поділ самостійно, відповідач мав сплатити половину його вартості позивачці за усною домовленістю.
Однак, 04.11.2022 без згоди позивача, спірний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника в територіальному сервісному центрі ТСЦ 5142 м.Одеса, на підставі договору, укладеному в цьому ж центрі, тобто відповідач здійснив продаж спільного майна подружжя без згоди позивачки.
Щодо визначення вартості спірного автомобіля, оскільки позивачу невідомо на даний час сума коштів за яку відповідачем було продано спірний автомобіль, тому при визначенні його дійсної вартості необхідно виходити з його ринкової вартості на час розгляду справи, його розрахунок проведено на сайті продажу автомобілів AUTO/RIO і станом на дату підписання позовної заяви середня ринкова ціна OPEL ASTRA, 2007 року випуску складає 221 540 грн.00коп.
Сторона позивача просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобілю марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 в розмірі 110770 гривень. Та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50% суми сплаченого судового збору, що складає 1107,70 та витрати на правничу допомогу в розмірі 27000,00 грн.
В ході судового розгляду справи стороною позивача збільшено позовні вимоги та позивачка просить в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобілю марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 в розмірі 132100,00 гривень
Представник позивача просить стягнути із відповідача вищезазначену заборгованість.
У справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте в позові міститься клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подавав, клопотань не заявляв, у судові засідання не з'являється, про причини неявки не повідомляє.
На адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом направлялась ухвала про відкриття провадження та судові виклики.
Копію ухвали про відкриття провадження та судова повістка відповідачу було направлено на зареєстровану адресу місця проживання. На адресу суду повернутаються поштові відправлення до суду без вручення з відміткою, за «адресат відсутній за вказанню адресою».
Враховуючи, що судове відправлення направлялося відповідачу за місцем його реєстрації відповідно до адресної довідки, то суд вважає, що відповідач, у відповідності до ст.128 ЦПК України є таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин.
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що судове поштове відправлення (копія позову з додатками, ухвала про відкриття спрощеного провадження) направлялося за адресою за місцем реєстрації відповідача (згідно адресної довідки), а згідно позначки працівника вручити поштове відправлення не представляється можливим, так як адресат відсутній за вказаною адресою, тому у суду є підстави розцінювати, що відповідач отримав ухвалу про відкриття спрощеного провадження та повідомлений про порядок розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що відповідачка є такою, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надавала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Отже судом було вжито всі можливі заходи, щодо виклику відповідача по справі до суду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Свій висновок суд мотивує тим, що дійсно доведеною є та обставина, що з 24 вересня 2005 року позивачка ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 05 грудня 2022 року яке 04.01.2023 набрало законної сили, даний шлюб між сторонами розірваний.
Рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 13.02.2025 року у справі № 521/1165/24 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, квартира АДРЕСА_1 визнана спільним майном подружжя та поділена в рівних частинах шляхом визнання права власності на неї за кожним із подружжя по 1/2 частині.
За період шлюбу вказаним подружжям, тобто позивачкою та відповідачем, за спільні кошти, також, набуте нерухоме майно, а саме придбано автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який було зареєстровано на відповідача.
Згідно інформації Сервісного центру МВС судом встановлено, що ОСОБА_3 02.11.2022 року продав автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , при цьому дійсно відсутня інформація, що дружина надавала згоду на відчуження вказаного майна.
Щодо визначення вартості спірного автомобіля, оскільки позивачу невідомо на даний час сума коштів за яку відповідачем було продано спірний автомобіль, тому при визначенні його дійсної вартості необхідно виходити з його ринкової вартості на час розгляду справи.
В ході судового розгляду стороною позивача збільшено позовні вимоги з тих підстав, що проведено звіт про незалежну оцінку об'єкта.
Судом досліджено висновок про вартість майна та встановлено, що станом на 04 листопада 2022 року ринкова вартість об'єкта оцінки - автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 складає 264200,00 грн.
Виходячи з розміру вартості спільного майна сторона позивача просить стягнути частини вартості спірного майна.
Суд застосовуючи норми матеріального права виходить з такого.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.
Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі №318/1863/17, постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19).
Відповідно ч. 1, 2, 3 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ст. 68 СК України, зазначається, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Приписами частин 1 та 2 статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду вказує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому, підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).
В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку, важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц).
Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.
Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов'язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв'язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах. Підстав для відступу від нього немає.
Виходячи з вищенаведеного, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Оцінка суду.
Судом встановлені ті обставини на які посилається сторона позивача, так як вони обґрунтовані належними та допустими доказами та узгоджуються між собою.
Суд констатує, що не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника автомобілів відповідача ОСОБА_3 компенсації на користь іншого співвласника - позивачки, яка відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ - зазначений вище автомобіль, щоби врегулювати конфлікт, щодо користування та розпорядження ним.
Суд відповідача не позбавляє його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.
Таким чином, позивач має право на компенсацію їй відповідачем половини ринкової вартості спірного автомобіля, тобто грошових коштів у сумі 132100,00 грн.
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до матеріалів справи позивачем при подачі позову сплачено судовий збір за розгляд справи у розмірі 2642,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією, доданими до матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню за клопотанням позивача з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати: судовий збір в розмірі 1321,00 грн. у розмірі 50 % від сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4 ) грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 в розмірі 132100,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50% суми сплаченого судового збору, що складає 1321,00грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяРуслан ТИМЧУК