18.11.2025
Справа № 497/2608/25
Провадження № 2/497/1514/25
18 листопада 2025 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кодінцевої С.В.
за участю секретаря - Мунтянової В.Р.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (надалі ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншурас Груп»)до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача заборгованість в розмірі 127 400.00 гривень. Крім того стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422.40 гривень.
Позивач стверджує, що 18.01.2023 року ОСОБА_1 (далі по справі - Відповідач), керуючи транспортним засобом «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » не забезпечив технічний справний стан транспортного засобу, в наслідок чого під час руху колесо здійснило зіткнення з транспортним засобом «Renault», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ».
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207901694. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Відповідно до Постанови суду, Відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (ЦК України - далі по тексту) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась страхова компанія потерпілої особи пошкодженого нерухомого майна.
На підставі даних заяв та наданих страховою компанією потерпілої особи документів було складено страхові акти. На підставі страхового акту ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 127 400,00 грн.
Таким чином, Позивач змушений звертатись до суду за захистом свої прав та законних інтересів у спосіб, який передбачений нормами ЦК України (п.8 ч.2 ст.16).
Ухвалою суду від 09.10.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 14:00 годину 18.11.2025 року (а.с.48), про що було сповіщено сторін по справі (а.с.49).
В судове зсідання 18.11.2025 року.
- представник позивача, будучи належним чином повідомленою - не з'явилася, в позовній заяві зазначила клопотання про розгляд справи без її участі (а.с.3);
- відповідач, повідомлявся згідно вимог чинного законодавства, суд надсилав ухвалу про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками та судову повістку-виклик за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 та за адресою фактичного проживання зазначеною в позовній заяві: АДРЕСА_2 . До суду повернулись обидва поштових рекомендованих листа з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.51-53, 54-56).
Згідно відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 06.10.2025 року ОСОБА_2 (саме так зазначено ім'я в реєстрі) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.47).
Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою (ч.2).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи.
Будь-яких заяв, пояснень, заперечень щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, від відповідача до суду не надходило.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України (а.с.3).
Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, 28.01.2022 року між ОСОБА_4 та ПАТ «СК «ВУСО» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту ODA8AKS-220S212. Застрахований транспортний засіб «Renault», 2021 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ». Строк дії договору: 29.01.2022-28.01.2023. Транспортний засіб перебуває в заставі АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.13).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 26.01.2022 року власником транспортного засобу марки «Renault» модель «Captur», 2021 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » є ОСОБА_4 (а.с.11).
18.01.2023 ОСОБА_1 (далі по справі - Відповідач), керуючи транспортним засобом «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » не забезпечив технічний справний стан транспортного засобу, в наслідок чого під час руху колесо здійснило зіткнення з транспортний засіб «Renault» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ».
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207901694 (а.с.37).
Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
18.01.2023 року складено Акт (протокол) огляду ТЗ - заява на виплату спеціалістом ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_5 здійснено огляд транспортного засобу «Renault» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », яким зафіксовано технічні пошкодження (а.с.22-23).
Згідно постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.01.2023 року по справі №495/724/2321 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 гривень (а.с.9, 38).
ТОВ «СЗУ Україна» 09.02.2023 року складено Звіт №21258 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу на замовлення ПрАТ «СК «Вусо», відповідно до якого вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Renault Captur, р.н.з. НОМЕР_2 становить 295 042.66 гривень (а.с.19-21).
Здійснено ремонтну калькуляцію транспортного засобу Renault Captur, р.н.з. НОМЕР_2 (а.с.24-31).
27.02.2023 року ПрАТ «СК «Вусо» складено страховий акт №22755542-1 за Договором страхування наземного транспорту «ODAA8AKS-220S2І2 від 28.01.2022 року, згідно якого загальна сума страхового відшкодування становить 295042.66 гривень (а.с.32).
З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся 28.02.2023 року представник ПрАТ «СК «Вусо» ОСОБА_6 до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншурас», додавши до заяви усі необхідні документи (а.с.10).
У подальшому 27.02.2023 року на підставі платіжної інструкції №8598 ПрАТ «СК «Вусо» здійснила виплату коштів ТОВ «Авто Груп» в розмірі 295042.66 гривень в рахунок сплати страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_4 (а.с.33).
06 березня 2023 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншурас груп» здійснило розрахунок суми страхового відшкодування до справи №230000712219 на підставі Звіту №31258 від 09.02.2023 року ТОВ «СЗУ Україна», претензія №752 від 28.02.2023 р., ПрАТ СК «Вусо», згідно якого сума страхового відшкодування становить 127400.00 гривень (а.с.34).
На підставі страхового акту №230000712219 від 07.03.2023 ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснила виплату страхового відшкодування ПрАТ СК «Вусо» у розмірі 127 400,00 грн(а.с.35), що підтверджується платіжною інструкцією № ЗР018000 від 07.03.2023 (а.с.35, 36).
У відповідності до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною першою статті 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката).
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Як вбачається із звіту № 21258 про оцінку вартості збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «СЗУ Україна» вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу автомобіля склала 295042.66 грн.
Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» визнало випадок страховим та виплачено потерпілому страхове відшкодування у розмірі 127400 грн (а.с.36).
Оскільки, відповідно до постанови суду дорожньо-транспортна пригода сталась у зв'язку з незадовільним технічним станом транспортного засобу, то у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до водія, винуватця ДТП.
Підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
У відповідності до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Оскільки відповідач у досудовому порядку на звернення позивача щодо відшкодування понесених ним виплат не відреагував, такі виплати не компенсував, то суд доходить висновку, що між сторонами виник спір який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.).
Так, положеннями частини 1статті 22ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.
Згідно зі ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Положення статті 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 зазначеного Кодексу, у зв'язку із чим перевага в застосуванні повинна надаватися спеціальній нормі.
Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, належить виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини.
Таким чином, правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, встановлені ст.1188 ЦК України, згідно ч. 1 якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Правовідносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт них засобів» (надалі Закон), що спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб -транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Положеннями ст.38.1.1.Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:
г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Незадовільний технічний стан транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » під керуванням водія ОСОБА_1 спричинив ДТП, яка мала місце 18.01.2023 року, в результаті якої було пошкоджено застрахований транспортний засіб «Renault», 2021 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », власник ОСОБА_4 (договір добровільного страхування наземного транспорту ODA8AKS-220S212 ПАТ «СК «ВУСО»).
Так, відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Тобто, сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
Відповідно до рішення ЄСПЛ «Проніна проти України» № 63566/00, §23 від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В даному випадку стороною відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б відповідали критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, щоб спростовували розрахунок страхового відшкодування, наданий суду стороною позивача, та підтверджували те, що такі затрати не були понесені потерпілими в наслідок гибелі сина в результаті ДТП.
Відтак вимоги Позивача про відшкодування шкоди в порядку регресу, пов'язаної з регламентною виплатою є доведеними, та такими, що ґрунтуються на вищенаведених нормах чинного законодавства.
Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Зокрема, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача грошову суму у розмірі 127400.00 гривень, як суму виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422.40 гривень
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України суд -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», код ЄДРПОУ 24175269, завдані збитки в порядку регресу у розмірі 127 400.00 гривень (сто двадцять сім тисяч чотириста гривень)
- суму сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок)
Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Інформація про сторін:
Позивач Приватне акціонерне товариство Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, тел. 380637089510
Представник позивача Бутенко Марія Олегівна: 01001, м. Київ, вул. Малопідвальна 10, оф. 2, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_5
Відповідач ОСОБА_1 :
- АДРЕСА_1
- АДРЕСА_2
Суддя С.В. Кодінцева