"17" листопада 2025 р.
Справа №489/7810/23
Провадження №6/489/188/25
17 листопада 2025 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого - судді Рум'янцевої Н.О., із секретарем судових засідань - Горецькою П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Миколаєві подання державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , в якому зареєстровані діти
встановив.
05 серпня 2025 державна виконавиця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулася до суду з поданням, яким просила постановити ухвалу про звернення стягнення на нерухоме майно боржника в якому зареєстровані діти, а саме 1/6 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності боржнику у виконавчому провадженні № 75531179 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Посилаючись на те, що на виконанні у відділу перебуває виконавче провадження № 75531179 з виконання виконавчого листа № 489/7810/23 виданого 03.07.2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42679 грн. 88 коп. матеріальної шкоди, 21997 грн. 34 коп - втрат від інфляції, 4746 грн. 24 коп. - 3% річних та 10000 грн. компенсації моральної шкоди. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/6 частка квартири АДРЕСА_2 , на яку накладено арешт на майно. Відомості про належне боржнику інше житло в матеріалах справи виконавчого провадження відсутні. Таким чином, оскільки станом на 29.04.2025 не може бути звернуто стягнення на 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про шлюб за № 172 від 20.04.2017 складений на ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ОСОБА_4 зареєстровано квартиру АДРЕСА_3 . 19 червня 2025 на рахунок відділу від боржника надійшли кошти у сумі 18300,00 грн., на які державним виконавцем зроблено розпорядження про перерахування 16636,36 грн. стягувачу та 1663,64 грн. виконавчого збору. Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19.06.2025, визначено частку ОСОБА_5 у розмірі у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_3 . На даний час вказану ухвалу суду оскаржено в апеляційному порядку. Таким чином, 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності не є його єдиним житлом. Окрім того, іншого рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення за боржником, станом на 28.07.2025, не виявлено. Матеріали виконавчого провадження містять витяг з територіальної громади м. Миколаєва, відповідно до якого у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з поміж інших осіб, зареєстрована неповнолітня дитина 2014 року народження. Державний виконавець звернувся до сектору опіки та піклування з запитом про надання попереднього дозволу на реалізацію вищевказаного нерухомого майна. Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради надала відповідь, відповідно до якого зазначила, що під час продажу житла, в якому зареєстрована дитина неприпустимо зменшення або обмеження житлових прав дитини.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2024, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення - відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19.06.2024, Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 8 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 679 грн. 88 коп. матеріальної шкоди, 21 997 грн. 34 коп. втрат від інфляції, 4 746 грн. 24 коп. - 3% річних та 10 000 грн. компенсації моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 5 368 грн. судового збору за розгляд справи.
03 липня 2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист по вказаній справі.
12 липня 2024 старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75531179 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва по справі № 489/7810/23.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
07 квітня 2025 старшим державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 18.04.2025, вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі Договору дарування від 23.03.2018 посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 534, на яку накладено арешт на підставі постанови Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
18 квітня 2025 старшим державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)Бєлоус Д. встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , яка є єдиним житлом ОСОБА_1 . Станом на 18.04.2025 відсутні підстави для проведення оцінки та подальшої реалізації 1/6 частки вищевказаної квартири, яка належить ОСОБА_1 , про що було складено Акт державного виконавця.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25.06.2025, визнано протиправними дії старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Південного міжрегіонального у правління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бєлоуса Д.А. щодо видачі акту від 18.04.2025 в частині не проведення оцінки вартості у виконавчому провадженні 1/6 частки квартири АДРЕСА_4 буднику АДРЕСА_5 ; щодо визначення 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 його єдиним житлом. Відмовлено в задоволенні вимог скарги про зобов'язання державного виконавця вчинити певні дії та інших вимог.
З Актового запису про шлюб № 172 від 20.04.2017, вбачається, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 20.04.2017.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 22.04.2025, вбачається, що ОСОБА_4 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 02.05.2018, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-285.
На квартиру АДРЕСА_3 накладено арешт на підставі постанови Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19.06.2025, визначено частку ОСОБА_1 в розмірі 1/2 у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.09.2025, ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 19 червня 2025 року скасувано, подання державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бєлоус Дар'ї Анатоліївни про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з ОСОБА_4 , залишено без розгляду.
Як вбачається з відповіді на запит № 280705151 від 16.07.2025 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, у МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_1 транспортні засоби.
З відповіді на запит № 281030496 від 17.07.2025 з Пенсійного фонду України, вбачається, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату від ТОВ «Олександрійська зернова компанія» останню - 01.12.2020.
Державна виконавиця зазначає, що 19 червня 2025 на рахунок відділу від боржника надійшли кошти у сумі 18300,00 грн., на які державним виконавцем зроблено розпорядження про перерахування 16636,36 грн. стягувачу та 1663,64 грн. виконавчого збору.
Пунктом 6 частини 3 статті 18 вказаного вище Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 48 вказаного вище Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно із частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
За частиною 6 статті 48 вказаного вище Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до пункту 28 розділу УШ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Пунктом 4 абзацу 3 пункту 3 розділу П Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2831/5 передбачено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовій формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Отже, в порядку виконання законодавства, що регулює примусове виконання рішень, для реалізації арештованого майна, право користування яким мають діти, дозвіл органу опіки та піклування на таку реалізацію є необхідним.
Частиною 2 ст. 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 08.04.2025 № 42.81-472214-2025, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 .
Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Таким чином, беззаперечним є те, що враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (схожий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).
Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.
Велика Палата Верховного Суду в п. 70 постанови від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 сформулювала висновки про те, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним або приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному або приватному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного або приватного виконавця та/або органу опіки та піклування.
Як вбачається з листа Служби у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради щодо надання дозволу на реалізацію житла 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.04.2025, згідно діючого законодавства, для продажу житла, право власності на яке або право користування яким має дитина, потрібен дозвіл органу опіки та піклування. Під час продажу житла, в якому зареєстрована дитина, неприпустимо зменшення або обмеження житлових прав дитини.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 включає в себе одну кімнату, загальною площею 30,7 кв.м, житловою площею 17,2 кв.м..
Відповідно до ст. 47 Житлового кодексу України на кожну людину має бути 13,65 кв.м. площі.
Внаслідок реалізації належної боржнику частини квартири АДРЕСА_2 , малолітня дитина фактично буде позбавлена місця проживання, оскільки вказана квартира є однокімнатною, а отже неподільною. Тому права малолітньої ОСОБА_8 будуть порушені.
Згідно матеріалів справи, реєстрація малолітньої дитини у квартирі здійснена до відкриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_8 з примусового виконання виконавчого листа №489/7810/23, виданого 03.07.2024. Крім того, звертаючись із поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право користування яким мають неповнолітні діти, державна виконавиця не вказала відомостей, чи має малолітня дитина інше житло для проживання.
Надання згоди державному виконавцю на звернення стягнення на майно боржника може призвести до фактичного виселення із житла малолітньої дитини, право користування на яке офіційно зареєстровано за останньою, а тому суд, не вбачає підстав для задоволення подання державного виконавця.
Керуючись ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
у задоволенні подання державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , в якому зареєстровані діти - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Повний текст судового рішення складено «17» листопада 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева