Справа № 478/1060/24 Провадження № 2/478/26/2025
18 листопада 2025 року смт. Казанка
Казанківський районний суд Миколаївської області,
в складі: головуючого - судді Томашевського О.О.,
за участю:
секретаря Луговської А.І.,
представника позивача Глушаниці А.Л.,
(в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду с-ща. Казанка цивільну справу за позовною заявою адвоката Глушаниці Андрія Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
В серпні 2024 року адвокат Глушаниця А.Л., звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.08.2016 року відповідач отримав від позивача позику в розмірі 15 000,00 грн строком на 1 місяць, про що було складено боргову розписку.
Крім того, 10.02.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики за яким відповідач позичив у позивача грошові кошти в розмірі 42 000,00 грн.
Грошові кошти відповідачем в повному обсязі не повернуто, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 202 254,19 грн, з яких: 125 981,00 грн основна сума заборгованості; 2 365,58 грн - 3% річних, 8 015,81 грн - інфляційні витрати та 65 891,80 грн проценти.
Листом від 31.08.2024 року представник позивача надав до суду оригінали розписки від 23.08.2016 року (а.с. 27) та договору позики від 10.02.2020 року (а.с.24-26).
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2024 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовче засідання.
14 серпня 2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 внаслідок мобілізації, що є обов'язковою умовою зупинення провадження по справі.
В судове засідання позивач, відповідач та його представник не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та про причини своєї неявки суд не повідомили.
Позивач, причини своєї неявки до суду не повідомив, на думку його представника, судове засідання можливо проводити без участі позивача.
Щодо відповідача, то за інформацією військової частини НОМЕР_1 , наданої листом від 24.09.2025 року № 782 вбачається, що ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину та його місце знаходження не відоме.
За зареєстрованим місце проживання, на яку судом забезпечено виклик відповідача в судове засідання, судові повістки виклики відповідачем не отримуються.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 року у справі № 490/9587/18 зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи (п. 86 Постанови).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Sydorenko v. Ukraine» № 73193/12 вказано, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або, принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і, схоже, не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці. У зв'язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов'язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.
Виходячи з того, що судом забезпечено належне надіслання судових повісток за адресою відповідача, який з липня 2025 року не прибуває в судові засідання та відповідні судові виклики не отримує, не повідомляє про причини своєї неявки та місцезнаходження, не цікавиться особисто станом розгляду справи та не виражає зацікавленості у розгляді поданих в його інтересах клопотань по справі, з огляду на відомості, які свідчать, що з липня 2025 року відповідач залишив військову частину та його місце знаходження не відоме, враховуючи, що права та інтереси відповідача у даній цивільній справі представлено представником, суд вважає можливим проведення підготовчого судового засідання без участі відповідача.
Також, оскільки позивач та представник відповідача не забезпечили участі у судовому засіданні (а ні в режимі відеоконференції, ані особистої), проте були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання та не повідомили суд про причини своєї неявки, суд вважає можливим провести судове засідання без їх участі.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечував, оскільки з матеріалів справи вбачається факт самовільного залишення військової частини відповідачем.
Вислухавши думку представника позивача щодо заявленого клопотання в частині зупинення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
У постанові Верховного Суду України 07.10.2015 року у справі №6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
У постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі №6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24.02.2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України було неодноразово продовжено та який діє по даний час.
Законом України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Згідно ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, за змістом ч. 4 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України в матеріалах цивільної справи мають бути докази перебування сторони, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань.
Звертаючись до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, представником відповідача надано суду Витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №107 від 11.04.2025 року з якого вбачається, що сержанта ОСОБА_2 , призначено на посаду командира 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_3 .
Між тим, з довідки виданої командиром в/ч НОМЕР_3 та Витягів з наказу №209 від 15 липня 2025 року і №225 від 26 липня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 15 липня 2025 року самовільно залишив військову частину та станом на 24 вересня 2025 року його точне місцезнаходження невідоме.
Враховуючи наведене, судом встановлено, що ОСОБА_2 , не виконує обов'язки військової служби, самовільно заливши військову частину та по факту припинивши військову службу, у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі у відповідності до вимог п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, а тому у його задоволенні слід відмовити.
Керуючись п.2 ч.1 ст.251, п.2 ч.1 ст.253, ст.ст.258-260, 353 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Задерецького В.А. про зупинення провадження у справі, - відмовити.
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, заперечення на ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.
Суддя О.О. Томашевський