Справа №463/6222/25
Провадження №2/463/1918/25
про відмову у задоволенні клопотання
про стягнення судових витрат
18 листопада 2025 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судових засідань Онишкевича О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
адвокат Дикань П.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії АІ №1811247 від 30 червня 2025 року, звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 237838 (двісті тридцять сім тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень, 3 відсотки річних в сумі 254,13 грн. (двісті п'ятдесят чотири гривні 13 копійок) та 2380,92 грн. (дві тисячі триста вісімдесят гривень 92 копійки) судового збору.
Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 8 липня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.
Ухвалою суду від 9 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розпочато у такій підготовче провадження та призначено підготовче засідання.
7 листопада 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача Диканя П.О., в якій просив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у справі №463/6222/25; закрити провадження у справі №463/6222/25; вирішити питання про повернення з Державного бюджету України сплаченого судового збору у сумі 2380,92 грн., номер квитанції ID 1968-6401-3377-7506 від 30 червня 2025 року.
Ухвалою суду від 7 листопада 2025 року заяву представника позивача задоволено частково, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів залишено без розгляду, в задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
7 листопада 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача адвоката Старовойтової Д.А., що діє на підставі ордеру серії КС-2025-2507 від 25 липня 2025 року, про стягнення судових витрат, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень, витрати на оплату поштових відправлень в розмірі 110 (сто десять) гривень, витрати на явку представника для участі в судовому засіданні в розмірі 660 (шістсот шістдесят) гривень 95 копійок.
Подане клопотання мотивує тим, що у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 19 серпня 2025 року представником відповідача було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та повідомлено, що докази на підтвердження обсягу та розміру витрат на професійну правничу допомогу буде надано представником відповідача протягом п'яти днів з дня ухвалення судом рішення. Вказує, що 3 вересня 2024 року між АО «ВЕРІТІ ГРУП» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги №24/3009, яким передбачено, що адвокатське бюро зобов'язується надавати правову (професійну правничу) допомогу клієнту, а саме: проводити в інтересах та від імені клієнта всі необхідні дії, пов'язані із розглядом справи № 463/6222/25. Розділом третім договору передбачено, що розмір гонорару, який клієнт має сплатити адвокатському бюро за надання правової (професійної правничої) допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції становить 52000 грн. Розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. 7 листопада 2025 року АО «ВЕРІТІ ГРУП» було підготовлено звіт про виконану роботу та складено рахунок-фактуру, який було надано клієнту (відповідачу) для оплати. Зазначає, що зменшення розміру гонорару обумовлено поданням представником позивача заяви про залишення позову без розгляду та зменшенням обсягу правничої допомоги у справі. 7 листопада 2025 року між АО «ВЕРІТІ ГРУП» та ОСОБА_2 було складено акт приймання-передачі послуг (виконаних робіт).
Посилається на положення ч. 5 ст. 142 ЦПК України та вказує, що неправомірність дій позивача виявляється в тому, що позивач є колишньою свекрухою відповідача, а тому позов носить очевидно штучний характер з метою психологічного тиску на відповідача; в судове засідання, призначене на 28 липня 2025 року ні позивач, ні її представник не з'явились; поштову кореспонденцію позивач за місцем реєстрації не отримує; позивач, як і її представник, мають електронні кабінети, проте проігнорували надходження відзиву на позовну заяву ще 19 серпня 2025 року; в судове засідання 3 жовтня 2025 року позивач не з'явилась, в режимі відеоконференції брав участь її представник, який вдруге просив суд відкласти розгляд справи; всупереч отримання повторно направленого відзиву позивачу в електронний кабінет ще 10 листопада 2025 року, від позивача або її представника не надійшло відповіді на відзив, а також відповідей на письмове опитування в порядку ст. 93 ЦПК України. Вважає, що наведені обставини свідчать про штучний характер позову, умисне безпідставне затягування судового розгляду, втрату інтересу до справи.
Відтак вважає, що оскільки відповідачем надано всі необхідні документи на підтвердження обсягу правничої допомоги та розміру витрат, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28000 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Окрім того вказує, що витрати відповідача на явку представника для участі в судовому засіданні 3 жовтня 2025 року становлять 660,95 грн., на підтвердження чого надано квиток. Також витрати відповідача на оплату відправлення відзиву на адресу позивача та до суду становлять 110 грн., що підтверджується описами вкладень у цінні листи та фіскальними чеками про направлення відзиву до суду та позивачу.
Згідно з долученою до клопотання квитанцією №5000505 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету, копію вказаного клопотання з додатками було доставлено позивачу ОСОБА_1 в її електронний кабінет 7 листопада 2025 року, будь яких пояснень чи заперечень щодо поданого клопотання остання до суду не скерувала.
Оскільки ч. 6 ст. 142 ЦПК України не передбачено обов'язку суду здійснювати виклик учасників справи в судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після постановлення ухвали про закриття провадження у справі, суд вирішує питання розподілу таких без виклику учасників справи в судове засідання та відтак, згідно з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Оглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
При цьому згідно з ч. 6 вказаної статті Кодексу у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Так ч. 9 ст. 141 ЦПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, в такій було призначено три підготовчі засідання - 27 липня 2025 року, 3 жовтня 2025 року та 7 листопада 2025 року, представництво інтересів відповідача у даній справі здійснювала адвокат Старовойтова Д.А. Так в підготовчому засіданні 27 липня 2025 року розгляд справи було відкладено у зв'язку неявкою в таке всіх учасників справи та надходженням клопотань про відкладення розгляду справи як від представника відповідача - у зв'язку з неотриманням відповідачем копії позову, так і від представника позивача - у зв'язку з його неможливістю прибути в судове засідання у зв'язку з перебуванням у відпустці. 19 серпня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача Старовойтової Д.А., у якому останньою було зокрема наведено орієнтовний (попередній) розмір судових витрат та вона просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати. В підготовче засідання 3 жовтня 2025 року до суду прибула представник відповідача Старовойтової Д.А., а також участь у такому в режимі відеоконференції брав представник позивача, в даному засіданні за клопотанням представника позивача було оголошено перерву для надання йому можливості ознайомитись з відзивом. 7 листопада 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про залишення позову без розгляду та в підготовче засідання 7 листопада 2025 року учасники справи не з'явились, ухвалою суду від 7 листопада 2025 року позов було залишено без розгляду.
Вирішуючи питання розміру витрат, що підлягають стягненню слід зазначити наступне. Так згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 вказаної статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Водночас, з аналізу наведених вище норм вбачається, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, залишення заяви без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд зазначив, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20 вказав, що неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії у розумінні частини п'ятої статті 130 ГПК України. При цьому саме на позивача покладається обов'язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що хоч представник позивача і не з'явився в підготовче засідання 28 липня 2025 року, однак повідомив про причини неявки та надав доказ поважності причин неявки у таке - копію наказу про надання йому відпустки. В наступному засіданні 3 жовтня 2025 року розгляд справи було відкладено також з поважних причин, оскільки відзив стороною позивача було скеровано лише безпосередньо позивачу засобами поштового зв'язку, докази отримання такого останньою в матеріалах справи відсутні, та такий не було скеровано до суду через електронний кабінет, відтак в представника позивача було право на ознайомлення з таким. В підготовче засідання 7 листопада 2025 року представник позивача не прибув після подання клопотання про залишення позову без розгляду. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач не отримувала поштову кореспонденцію, в тому числі не отримувала таку навмисно. Норми ЦПК України не передбачають обов'язку позивача особисто прибувати в судові засідання у разі, якщо його інтереси представляє уповноважений представник та його явку не було визнано судом обов'язковою, а подання відповіді на відзив є правом, а не обов'язком сторони позивача. Відтак відсутні підстави вважати, що сторона позивача зловживала своїми процесуальними правами при розгляді судом даної справи.
Також відсутні підстави вважати, що вказаний позов містить штучний характер, оскільки хоч з матеріалів справи дійсно вбачається, що позивач є колишньою свекрухою відповідача, однак дана обставина сама по собі не може свідчити про необґрунтованість дій позивача. При цьому оскільки позовну заяву залишено без розгляду, суд не може надавати оцінку обставинам справи по суті.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що стороною відповідача не доведено наявності необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, а відтак подана заява про стягнення судових витрат не підлягає задоволенню
Керуючись ст.ст. 81, 133, 137, 141, 142, 247, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд -
постановив:
в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про стягнення судових витрат- відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя: Стрепко Н.Л.