ЄУН: 336/9941/25
Провадження №: 2/336/4807/2025
18.11.25
18 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участю секретаря судового засідання Іванченко О.С.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін позовну заяву
ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт форс», треті особи - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Представник позивачки - адвокат Скользнєва В.В., яка діє на підставі ордеру серії АР № 1264999 від 13.10.2025, звернулась до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить визнати виконавчий напис № 416 від 07.01.2022 вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 29 115,38 гривень, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
Позов обґрунтовує тим, що вказаний виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням ст.ст. 80,87,89 Закону України «Про нотаріат», а також Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки його було вчинено не на оригіналі кредитного договору, при його вчиненні нотаріусом не було перевірено безспірність нарахованої заборгованості та не перевірено наявності доказів укладання кредитного договору; направлення та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень; нотаріус не повідомив Боржника про те, що до нього звернулися з заявою про вчинення виконавчого напису. Крім того, просить стягнути з відповідача у відповідності до ст. 1212 ЦК кошти, які були стягнуті в межах виконавчого провадження за оспорюваним виконавчим написом.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.10.2025 справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздовій Н.С.
16.10.2025 на виконання вимог ст. 187 ЦПК України судом скеровано запит щодо встановлення зареєстрованого місця проживання позивачки, відповідь надійшла 22.10.2025.
Ухвалою суду від 23.10.2025 відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 30.10.2025, відзив на позов не подано.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2430534, за яким остання отримала кошти в користування у відповідності до умов цього договору.
На підставі договору факторингу № 13/10-2021 від 12.10.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», як до нового кредитора перейшли всі права та обов'язки ТОВ «Маніфою», в тому числі і за кредитним договором, позивальником в якому є ОСОБА_1
07.01.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем вчинено виконавчий напис № 416 про стягненняз ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердик Капітал», як правонаступника всіх прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Маніфою» заборгованість за кредитним договором № 2430534 від 02.06.2021 у розмірі 29 115,38 гривень.
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценком А.Ю. від 07.02.2022 відкрито виконавче провадження № 68530032 з примусового виконання оспорюваного виконавчого напису.
У відповідності до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2023 по цивільній справі № 334/9240/23 змінено кредитора (стягувача) - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608) у виконавчому провадженні № 67688980 відкритому на підставі виконавчого напису № 416 вчиненого 07.01.2022 року приватним нотаріусом Личуком Тарасом Володимировичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 29 115 грн. 38 коп.
Тому, саме Товариства з обмеженою відповідальністю є належним відповідачем в означеній цивільній справі.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц, з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до п. 2.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок №296/5), для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Згідно з п. 3.1 Порядку № 296/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до п. 3.2 Порядку № 296/5 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік № 1172).
Відповідно до п. 3.3, 3.4 глави 16 Порядку № 296/5, якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Суд встановив, що п. 2 Переліку № 1172, на підставі якого приватним нотаріусом вчинений спірний виконавчий напис, втратив чинність 22.02.2017 на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, яка набрала законної сили.
Вказаним судовим рішенням визнана незаконною та нечинною постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі, в частині п. 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Редакція Переліку № 1172 до внесення змін, визнаних нечинними, не містила розділу про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, а тому приватний нотаріус не мала правових підстав для вчинення спірного виконавчого напису.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс2).
З огляду на вищевказане, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а отже підлягають задоволенню, оскільки приватний нотаріус вчинив спірний виконавчий напис на підставі нечинного нормативно-правового акту, а також при його вчиненні не переконався у безспірності вимог стягувача, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат».
Щодо вимог про стягнення безпідставно набутих котів, суд виходить з наступного.
Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка А.Ю. від 24.09.2025 за № 53344, дійсно на його виконані перебуває виконавче провадження № 68530032 з примусового виконання оскаржує мого виконавчого напису, в межах якого з ОСОБА_1 було стягнуто в рахунок погашення боргу за виконавчим документом у розмірі 3 061,89 гривень.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За приписами ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню є підставою для повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, залишення вказаних коштів на рахунку відповідача суперечить їх цільовому призначенню та свідчить про порушення майнових прав й інтересів позивача, оскільки на теперішній час він не має права розпоряджатися належними йому коштами.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 - за подання до суду вказаного позову,
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень, суд приходить до наступних висновків.
Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 10.09.2025 між позивачкою та адвокатом Скользнєвою В.В. укладено договір про надання правничої допомоги. Предметом договору є зобов'язання адвоката надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, без визначення вартості наданих послуг. У відповідності до акту задачі-прийняття наданих послуг від 12.10.2025 року захисником були надані послуги з написання та направлення адвокатського запиту приватному нотаріусу, вартість послуг становить 3000 гривень, а також написання та подача позовної заяви до суду 4000 гривень.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Представником відповідача надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з принципів співмірності для даної категорії справи.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.
Професійна правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась адвокатом Скользнєвою В.В.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Суд звертає увагу, що дана справа є типовою та нескладною, а розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, докази написання та направлення запиту саме приватному нотаріуса в матеріалах справи відсутні, а тому у суду виникають сумніви щодо обсягу та часу витраченого представником позивача на надання правової допомоги.
Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 3, 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 142, 206, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 416, вчинений 07.01.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 2430534 від 02.06.2021 року у розмірі 29 115,38 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 211,20 гривень та витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369.
Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович, місцезнаходження: м. Запоріжжя, більв. Вінтера, буд. 26, оф. 111.
Третя особа: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Михайла Грушевського, буд. 17.
Суддя: Н.С. Звєздова