Провадження № 22-ц/803/3521/25 Справа № 932/1433/24 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
17 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №932/1433/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Куцевола В.В.,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що на початку 2021 року з метою отримання заробітку з продажу акцій за допомогою компанії «Траст Макві Кепітал», ним було встановлено на його мобільному телефоні програму для віддаленого доступу «AnyDesk», завдяки чому вказана компанія отримала доступ до його особистого кабінету в системі інтернет-банкінгу «Raiffeisen Online».
Вказує, з метою виведення коштів з торгового рахунку, за переконанням представників компанії «Траст Макві Кепітал» та за допомогою програми «AnyDesk», представниками вказаної компанії, 29 червня 2021 року було проведено платіж з його рахунку у сумі 20007 грн., з призначенням платежу - за інформаційну послугу.
З огляду на те, що вказані кошти було перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_2 , а не на рахунок компанії «Траст Макві Кепітал», а також виходячи з інформації наявної в мережі Інтернет щодо шахрайських схем вказаної компанії, позивач вважає наявними в діях відповідача ознаки нечесної підприємницької діяльності, оскільки згоди на перерахування коштів на рахунок останньої ним не надавалось і жодних послуг не отримувалось, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Також зазначає, що між ним та відповідачем не існувало будь-яких домовленостей (угод, договорів тощо), а тому вважає, що належним способом захисту його порушених прав є застосування наслідків недійсності правочину здійсненого з використанням нечесної підприємницької діяльності.
У зв'язку з чим, просив суд стягнути з ОСОБА_2 кошти в сумі 20 007 грн.; інфляційні витрати - 7 526,25 грн.; 3% річних - 1 504,64 грн.; моральну шкоду - 10 003,50 грн.; а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом порушені норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов неправильного висновку про те, що правовідносини не регулюються Законом України “Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ.
Зазначає, спірні кошти в сумі 20 007 грн. були сплачені ним 29.06.2021 на підприємницький рахунок ФОП ОСОБА_2 з призначенням платежу «за інформаційну послугу».
Під час сплати коштів відповідачу він планував оплатити «комісію» на користь псевдоінвестиційної організації «Траст Макворі Кепітал» і був упевнений у тому, що саме так і відбулося. Тобто він мав намір отримати послуги фінансового характеру для особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відповідач при цьому виступала як суб'єкт господарювання (фізична особа - підприємець).
Вказує, його кошти були сплачені на її підприємницький рахунок. В матеріалах справи є копія квитанції, яка засвідчує сплату ним коштів на користь ФОП ОСОБА_2 і є підтвердженням правочину між ним та відповідачем.
На думку позивача, наведені обставини доводять поза розумним сумнівом наявність саме споживчих правовідносин у цій справі, оскільки споживчі правовідносини можуть виникати між споживачем та суб'єктом господарювання на будь-якому етапі, в тому числі на етапі виникнення наміру замовлення послуг. Такі обставини, як наприклад, відсутність договору між споживачем та надавачем послуг, або відсутність самого факту надання послуг, не мають принципового значення в аспекті кваліфікації правовідносин як споживчих. Правовою підставою заявленої вимоги про стягнення коштів вважає застосування наслідків недійсності правочину, здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики (ч.6 ст.19 Закону №1023-XII)
Висновок суду про те, що належним способом захисту прав буде звернення з позовом на підставі ст.1212 ЦК України, тобто з позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів базується лише на формальних, зовнішніх ознаках позовних вимог.
Суд першої інстанції помилково ототожнив безпідставне одержання коштів відповідачем як одну із фактичних обставин спірних правовідносин і кондикцію як самостійну та окрему підставу позовних вимог.
Районний суд не звернув увагу на те, що предметом регулювання інституту кондикційних зобов'язань (ст.1212 ЦК України) є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У зв'язку з чим, просив, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року скасувати та стягнути з ОСОБА_2 кошти в сумі 20 007 грн.; інфляційні витрати - 7 526,25 грн.; 3% річних - 1 504,64 грн., усього - 29037,89 грн.; моральну шкоду - 10 003,50 грн.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалась.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що відповідно до копії квитанції №94961047 від 29 червня 2021 року, на рахунок ОСОБА_2 було перераховано 20 007,00 грн. з рахунку ОСОБА_1 . Призначення платежу - за інформаційну послугу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту з посиланням на приписи ст.215 ЦК України та Закон України «Про захист прав споживачів» є неналежним способом захисту, оскільки в розумінні вказаних приписів Закону відсутні підстави вважати знаходження сторін у договірних правовідносинах та набуття позивачем статусу споживача. У виниклій ситуації, належним способом захисту права позивача буде звернення до суду з позовом про стягнення коштів за механізмом встановленим ст.1212 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №916/2040/20).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, ВП ВС неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі №48/340, від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 року у справі № 925/642/19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, а у разі обрання позивачем неналежного засобу захисту, який в свою чергу є не ефективним - суд наділений правом на відмову у задоволенні вимоги про здійснення такого захисту.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, відповідно до копії квитанції №94961047 від 29 червня 2021 року, на рахунок ОСОБА_2 було перераховано 20 007,00 грн. з рахунку ОСОБА_1 . Призначення платежу - за інформаційну послугу.
Виходячи із суті заявлених вимог, зазначених обґрунтувань, позивач прагне до повернення коштів від особи, які за його ж твердженням, ним не перераховувались (була переведена особами, які бажали заволодіти коштами позивача) та з якою він не був у будь-яких договірних відносинах і будь-яких послуг від останньої не отримував.
Суд, надавши у сукупності оцінку обставинам, на які позивач посилається як на підставу заявлених вимог, дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (з посиланням на приписи ст.215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів») є неналежним способом захисту, оскільки в розумінні вказаних приписів Закону відсутні підстави вважати знаходження сторін у договірних правовідносинах та набуття позивачем статусу споживача.
Суд правильно зазначив, що у цій справі належним способом захисту прав позивача буде звернення до суду з позовом про стягнення коштів за механізмом встановленим ст.1212 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги суд відхиляє, оскільки вони зводяться до власного варіанту позивачем норм матеріального і процесуального права, переоцінки доказів і пов'язані з незгодою з висновками суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 рокувідсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року у цивільній справі №932/1433/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 17.11.2025
Головуючий суддя О.В. Агєєв