Постанова від 17.11.2025 по справі 202/15027/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6029/25 Справа № 202/15027/24 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 202/15027/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Хорошевської Тетяни Володимирівни на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Недобитюк Н.В.,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хорошевська Т.В. звернулася до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 липня 2013 року. Від шлюбу має одну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане 23 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №264.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили, є чинним.

Звертає увагу, що після розлучення батьків неповнолітній спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з мамою за іншою, ніж реєстрація місця проживання, адресою.

Зауважує, що в добровільному порядку батько дитини матеріальної допомоги на його утримання не надає, не приймає участі у додаткових витратах на дитину, тобто син знаходиться на утриманні матері. У зв'язку з чим просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі 5000 грн. на місяць.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду 25 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

У решті позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання сплати судового збору.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошевська Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесувального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у резолютивній частині рішення суду не визначено конкретно, яку частку доходу або який розмір твердої грошової суми підлягає стягненню.

Вказує, що судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі всі обставини справи, що є підставою для скасування рішення в повному обсязі і винесення нового рішення у справі.

Зауважує, що перегляд справи буде якнайкраще відповідати інтересам неповнолітньої дитини, на користь якої стягуються аліменти. Вказує, що позивач просила стягувати з відповідача аліменти на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн. кожного місяця.

Зазначає, що суд всупереч нормам матеріального права в оскаржуваному рішенні не вказав конкретну частку від доходу відповідача і не встановив тверду грошову суму як просила позивачка у своїй позовній заяві, чим грубо порушив права та інтереси її неповнолітнього сина.

Вказує, що судом не застосовано індивідуального підходу при винесенні рішення в залежності від обставин даної справи, не обґрунтовано, чому саме механізм відрахування аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є справедливим і достатнім у конкретній справі.

Вважає, що залишаючи поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, суд першої інстанції порушив принцип пропорційності - якщо стягнення справді обтяжливе для відповідача, суд мав проаналізувати альтернативи та інші способи стягнення.

У зв'язку з чим, просила, апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст.76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення не відповідає завданням цивільного судочинства.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видане 23 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснолиманського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 264.

Відповідач у добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, участі у додаткових витратах не бере.

Доказів, які б свідчили про наявність у відповідача інших утриманців, суду не надано.

Водночас позивач не надала суду докази наявності у відповідача доходу.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з підстав недоведеності позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі 5000 грн.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до приписів статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої-восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір'ю - позивачем ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.

При таких обставинах, встановивши, що малолітня дитина проживає разом із матір'ю, а батько в утриманні дитини належної участі не приймає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 .

Між тим апеляційна скарга містить доводи щодо розміру та способу стягнення аліментів.

Згідно з положеннями частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У відповідності до положень статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

В законодавстві термін "тверда грошова сума" є умовним та позначає відповідну суму аліментів на утримання дитини, що чітко визначена за домовленістю між платником та одержувачем аліментів або за рішенням суду.

Грошовою одиницею України є гривня (стаття 99 Конституції України).

За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, керуючись вимогами статей 180, 182 СК України, правильно виходив із того, що відповідач як батько зобов'язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що ст.183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.

Згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

При визначенні розміру аліментного забезпечення суд, вирішуючи справу у межах заявлених вимог (ст.11 ЦПК України), та відповідно до вимог ст.182 СК України враховує стан здоров'я дитини, нормальний стан здоров'я та матеріальне становище як платника, так і одержувача аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина(ч.3 ст.181 СК України).

Посилаючись на необґрунтованість позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 5000 грн. щомісячно, і на ненадання доказів наявності у відповідача доходу, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, заявляла вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн. При цьому, позивач зверталась до суду саме у позовному провадженні для отримання рішення суду і застосуванні саме такого способу стягнення аліментів, саме у твердій грошовій сумі, а не у частці від доходу, і як також передбачає наказне провадження.

Натомість, суд першої інстанції при частковому задоволенні позову, прийняв рішення про стягнення з відповідача аліменти лише в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення» роз'яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому або меншому розмірі, ніж було заявлено.

При цьому, за жодних умов, становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не встановив тверду грошову суму, як то передбачено ч.1 ст.184 СК України і як ставила вимогу позивач у позові, чим порушив норми процесуального права, що призвело, на переконання колегії, до неправильного вирішення спору по суті.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом положень статті 183, 184 СК України та необхідність стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі, з чим саме і звернулась ОСОБА_1 до суду в порядку позовного провадження.

Відповідачем по справі не надано суду заперечень, інших даних, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо неможливості, або обмеженої можливості, у сплаті аліментів, в заявленому позивачем в позові розмірі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений спосіб стягнення або розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення, у зв'язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров'я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, проте не звернув належної уваги на ч.3 ст.181 СК України, не перевірив доводи позивача, у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про часткове задоволення позовних вимог у визначеному судом розмірі.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на прийняте колегією суддів рішення, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 3028 грн. (1211,20+(1211,20*150%)).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хорошевської Тетяни Володимирівни - задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2025 року у цивільній справі №202/15027/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. (п'ять тисяч) гривень, починаючи з дня звернення позивача до суду і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 17.11.2025

Головуючий суддя О.В. Агєєв

Попередній документ
131871545
Наступний документ
131871547
Інформація про рішення:
№ рішення: 131871546
№ справи: 202/15027/24
Дата рішення: 17.11.2025
Дата публікації: 20.11.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Дніпровський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (13.02.2026)
Дата надходження: 25.12.2024
Предмет позову: стягнення аліментів
Розклад засідань:
23.01.2025 14:30 Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська
12.02.2025 14:00 Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська
27.02.2025 12:00 Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська
21.03.2025 09:30 Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська