17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №440/7300/24
адміністративне провадження № К/990/46516/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №440/7300/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанцій, Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 12.11.2025 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №440/7300/24 та прийняти в цій справі нове судове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень судом з'ясовано, що відкриваючи провадження у справі №440/7300/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення комісії Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10798810/36313601 від 28.03.2024; зобов'язання Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 05.02.2024 №899/6 до податкової накладної від 15.07.2023 №1316/6, поданий на реєстрацію Товариством з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС», датою подання, Полтавський окружний адміністративний суд відніс цю справу до категорії справ незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 12.06.2025 у справі №440/7300/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025, задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС».
Другий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 03.11.2025 у справі №440/7300/24 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Ухвалити додаткову постанову, якою стягнув на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків судові витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1500,00грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає невід'ємною частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №440/7300/24 є невід'ємною складовою постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/7300/24.
Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05.04.2018 (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).
Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
Крім того, Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86).
Європейський Суд з прав людини 09.10.2018 постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).
Отже, за прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який також відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, та стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Механізм же реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.
Статтею 328 КАС України врегульовано питання стосовно права на касаційне оскарження, за змістом частини першої якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, за змістом наведених законодавчих приписів право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак лише у визначених законом випадках.
У свою чергу, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ незначної складності, який не є вичерпним. При цьому за змістом пункту 10 названої норми процесуального закону, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги пункту 20 частини першої статті 4, частин четвертої та шостої статті 12, частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа належить до категорії справ незначної складності.
На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, Верховний Суд установив, що станом на час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» до суду з цим позовом, предмет спору в справі №440/7300/24 не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, а ця справа є дійсно справою незначної складності.
Крім того, як убачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», Верховний Суд ухвалою від 22.10.2025 (№К/990/43095/25) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/7300/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії на підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України.
Таким чином, додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №440/7300/24, яка є невід'ємною складовою рішення по суті позовних вимог, також не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У той же час, як убачається зі змісту касаційної скарги, Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі посилається на положення підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Під значним суспільним інтересом необхідно розуміти серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Утім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами й наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на наявність обставин, передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України має загальний характер та не містить достатніх обґрунтувань, а отже, не може сприйматись, як виключний випадок.
Крім того, сама лише вказівка на те, що справа має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, суспільний інтерес та/або виняткове значення для учасника справи, без належного обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою для відкриття у малозначних справах та у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Інших випадків, які б унеможливили застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не вбачається, а судом касаційної інстанції не встановлено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
За змістом пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Верховний Суд уважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою у цій справі касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №440/7300/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова
В.П. Юрченко