Іменем України
13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 990/203/25
адміністративне провадження № П/990/203/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Олендера І.Я., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Предоляк Н.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 17 лютого 2025 року № 1/вс-25,
встановив:
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
1.1 13.05.2025 до Верховного Суду, як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 17.02.2025 № 1/вс-25 (далі - оскаржуване рішення), яким його визнано таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».
Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону та верховенства права з огляду на його необ'єктивність, неналежну вмотивованість, невідповідність фактичним обставинам та дискримінаційний характер.
Посилається на те, що неналежність (необґрунтованість) мотивування Комісією наявності в її членів обґрунтованих сумнівів полягає у тому, що оскаржуване рішення ВККС ґрунтується на: помилково встановлених обставинах щодо розміру чистого доходу позивача протягом 2004-2016 років; суб'єктивних припущеннях Комісії (зокрема, щодо розміру його витрат протягом 2004-2016 років, 2019 року, щодо розміру матеріальної допомоги від батьків протягом тривалого періоду, щодо дарування позивачу батьками коштів для придбання квартири); мотивах, які не обговорювались з кандидатом, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості їх спростувати; твердженнях, які не відповідають дійсності.
Позивач наголошує, що на даний час щодо одних і тих самих обставин (дослідження відповідності позивача майновому критерію доброчесності за один і той самий період, до 2023 року, в тому числі щодо джерел придбання ним квартири в Одесі) існує два протилежних висновки за результатами оцінювання його кандидатури інституціями за участю представників міжнародних та іноземних організацій, які в конкурсних процедурах сприяють державним органам у встановленні відповідності осіб критеріям професійної етики та доброчесності: про відповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності в рамках конкурсної процедури на зайняття посади члена ВККС в 2023 році та оскаржуване у цій справі рішення ВККС про невідповідність його критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону України від 07.06.2018 № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2447-VIII).
Зазначає, що ситуація правової невизначеності виникла внаслідок незастосування ВККС та Громадською радою міжнародних експертів (далі - ГРМЕ) пункту 10 Єдиних показників щодо недопустимості перегляду під час оцінювання фактів і обставин, яким у встановленому законом порядку вже була надана належна оцінка інституціями за участю представників міжнародних та іноземних організацій, які в конкурсних процедурах сприяють державним органам у встановленні відповідності осіб критеріям професійної етики та доброчесності, і особу було визнано такою, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
Звертає увагу й на дискримінаційний характер рішення, оскільки стосовно багатьох інших осіб, за таких самих обставин, ВККС в рамках проведення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів чи кандидатів на посаду судді приймала рішення про їх відповідність встановленим законом критеріям.
Вказує, що оскаржуваним рішенням можуть бути порушені його законні інтереси під час участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному 14.09.2023, в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеному 11.12.2024, та майбутньому конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
1.2 Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення ВККС, яке містить посилання на підстави і мотиви його ухвалення та обґрунтування обставин, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям доброчесності.
Вказує, що наведені позивачем підстави для скасування рішення Комісії ґрунтуються на його незгоді, зокрема, із колегіальною думкою (внутрішнім переконанням) членів Комісії та ГРМЕ за результатами спеціального спільного засідання, яка оформлена оскаржуваним рішенням.
Зазначає, що констатований рішенням обґрунтований сумнів у доброчесності кандидата сформувався у Комісії та ГРМЕ у зв'язку із встановленими за наслідками конкурсних процедур обставинами, а саме: в частині невідповідності рівня життя кандидата доходам, задекларованим ним у 2019 році (витрати кандидата протягом 2019 року суттєво перевищили його задекларовані доходи) та щодо можливості кандидата придбати квартиру в м. Одесі у 2021 році за рахунок власних заощаджень (за результатами аналізу пояснень та розрахунків кандидата у Комісії та ГРМЕ виникли обґрунтовані сумніви щодо обсягу коштів, які він міг заощадити).
За результатами голосування членів Комісії та ГРМЕ рішення щодо відповідності кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VІІІ, не набрало установленої цією статтею кількості голосів, що і стало підставою до ухвалення оскаржуваного рішення та відповідно припинення участі позивача у конкурсі.
Спірне рішення ухвалене повноважним складом ВККС та ГРМЕ та підписано членами спеціального спільного засідання, відповідно до вимог пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2447-VІІІ. Позивач був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання та особисто брав у ньому участь, що свідчить про відсутність передбачених пунктами 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VІІІ обов'язкових підстав для його скасування.
Зауважує, що жоден інший попередній висновок, в тому числі позитивний, не позбавляє Комісію, та, у даному випадку, ГРМЕ, здійснити самостійну оцінку відповідності кандидата показникам критерію доброчесності, зокрема, у межах конкурсної процедури на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наголошує, що оскаржуване рішення не має дискримінаційного характеру, оскільки оцінювання кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду на предмет відповідності критеріям доброчесності є персональним і комплексним, Комісія враховує усі встановлені щодо кандидата обставини у їх сукупності, а не у порівнянні з іншими кандидатами. Окремі схожі обставини з досьє різних кандидатів не обов'язково призводять до однакових рішень за результатами їх оцінки, оскільки Комісія та ГРМЕ враховує ще й інші обставини, які є індивідуальними та істотно відрізняються.
1.3 У відповіді на відзив позивач не погодився з висловленими відповідачем у відзиві тезами, навівши щодо кожної з них свої додаткові міркування та заперечення.
1.4 Під час судового розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити, скасувавши оскаржуване рішення відповідача.
Насамперед наголошує на необхідності застосування під час оцінки рішення та дій ВККС та ГРМЕ пункту 10 Єдиних показників щодо недопустимості перегляду під час оцінювання фактів і обставин, яким у встановленому законом порядку вже була надана належна оцінка інституціями за участю представників міжнародних та іноземних організацій, які в конкурсних процедурах сприяють державним органам у встановленні відповідності осіб критеріям професійної етики та доброчесності, і особу було визнано такою, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
Акцентує, що внаслідок помилкового неврахування ВККС та ГРМЕ пункту 10 Єдиних показників на даний час щодо одних і тих самих обставин (дослідження відповідності його майновому критерію доброчесності за один і той самий період, до 2023 року, в тому числі щодо джерел придбання квартири в Одесі) існує два протилежних висновки за результатами оцінювання його як кандидата інституціями за участю міжнародних представників.
Окрім наведеного вважає встановлені ВККС та ГРМЕ в оскаржуваному рішенні обставини такими, що спростовуються наданими ним поясненнями та доказами на їх підтвердження, а здійснені ними підрахунки - помилковими щодо фактів.
Так, зокрема, щодо відповідності рівня життя позивача доходам, задекларованим ним у 2019 році ОСОБА_1 наголошує, що у 2019 році ним було продано «по довіреності» автомобіль CHEVROLET EVANDA за суму, еквівалентну 5 000 доларів США, однак дохід від продажу автомобіля не було відображено ним у складі доходів за 2019 рік, оскільки станом на момент заповнення декларації (31.05.2020) покупці не зареєстрували авто на себе як власників. Водночас кошти за автомобіль позивачем отримано в день видачі довіреності (16.10.2019).
Вказує, що витрати на доставку та митний платіж щодо автомобіля мали бути включені в суму « 126 000 грн» (5 рядок), а не в суму 130 000 грн (7 рядок), крім того в 7му рядку витрати на основний ремонт автомобіля, фактично понесені ним у 2019 році були значно меншими.
Зазначає, що на адресу Конкурсної комісії ним надсилалась копія договору туристичного туру, який мав місце в 2020 року, і укладеного 13.02.2020, що унеможливлює його оплату у 2019 році.
Крім того, Комісією та ГРМЕ не враховано суму в щонайбільше 96 050 грн (розмір фактично отриманої позики, що не підлягав декларуванню).
Щодо твердження ВККС та ГРМЕ про неможливість придбання ним квартири ОСОБА_1 пояснив, що розрахунок Комісією та ГРМЕ його сукупного чистого доходу за 2004-2016 роки за даними ДРФОПП здійснений неправильно (базується на методологічних та фактичних помилках), що призвело до його заниження.
Вказує, що ним надано документальне підтвердження можливості придбання квартири, зокрема письмові пояснення його матері, ОСОБА_2 , в яких викладено обставини зворотного дарування позивачу батьками коштів в сумі близько 30 000 доларів США (в еквіваленті) у зв'язку з необхідністю погашення зобов'язань по сплаті пайових внесків за квартиру.
В аспекті способу захисту порушеного права позивач зазначив, що у разі задоволення судом позовних вимог він не просить оголошувати новий конкурс чи поновлювати його участь у конкурсі на зайняття 25 вакантних посад суддів ВАКС, оголошеному ВККС рішенням від 23.11.2023 № 145/зп-23, а пропонує суду самостійно визначитися з найбільш доцільним і ефективним способом поновлення його прав.
На обґрунтування наявності законного інтересу у скасуванні такого, що вичерпав свою дію, адміністративного акту, на майбутнє, пояснює, що оскаржуваним рішенням можуть бути порушені його законні інтереси під час участі у наступних конкурсах на зайняття вакантних посад суддів, а висновки, викладені у рішенні ВККС, можуть лягти в основу нових рішень у нових конкурсах, з огляду на дію положень пункту 10 Єдиних показників, при цьому наголосив, що наразі він бере учать у трьох конкурсних процедурах, а саме: очікує на етап співбесіди у конкурсі на суддю апеляційної інстанції, бере участь у доборі на суддю першої інстанції, а також подав документи вдруге кандидуючи на посаду судді ВАКС.
1.5 Представник відповідача під час судового розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечує, просить у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві та доданих поясненнях.
Наголошує, що ВККС при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України та з дотриманням критеріїв, визначених у частині другій статті 2 КАС України.
Окремо зазначає, що Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) використовуються Комісією як орієнтир для уніфікованого підходу до оцінки визначених ним критеріїв, але не є обов'язковим документом, який би регламентував діяльність Комісії чи визначав результат оцінювання.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ
Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2025 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, поновлено цей строк, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Справа неодноразово відкладалася слуханням та у справі оголошувалися перерви для забезпечення процесуальних прав сторін та вчинення ними процесуальних дій, в тому числі і проведення деяких судових засідань в режимі відеоконференції. Були досліджені матеріали справи та переглянуто запис співбесіди у необхідному обсязі.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
ВККС рішенням від 23.11.2023 № 145/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 25 вакантних посад суддів ВАКС, зокрема на 15 посад суддів першої інстанції.
ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі у конкурсі та проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 2447-VIII.
09.05.2024 Комісією прийнято рішення № 23/вс-24, яким, зокрема, позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі.
Рішенням Комісії від 15.01.2025 № 15/зп-25 кандидата допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
22.01.2025 ГРМЕ звернулась до Комісії із запитом щодо скликання спеціального спільного засідання для розгляду питання відповідності, зокрема, кандидата на посаду судді ВАКС критеріям, зазначеним у частині четвертій статті 8 Закону № 2447-VIII.
06.02.2025 Комісія та ГРМЕ провели спеціальне спільне засідання щодо кандидата.
Рішенням Комісії від 17.02.2025 № 1/вс-25 «Про розгляд у спеціальному спільному засіданні питання про відповідність кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною 4 статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» вирішено:
(1) визнати кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною 4 статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»;
(2) визнати кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 таким, що припинив участь у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Що стосується мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, то в оскаржуваному рішенні ВККС зазначила серед обставин, що викликали обґрунтований сумнів у відповідності кандидата вимогам частини четвертої статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», такі:
- невідповідність рівня життя позивача доходам, задекларованим ним у 2019 році, а саме наявність різниці між задекларованими доходами та видатками кандидата відповідно до його майнової декларації за 2019 рік у розмірі 65 495 гривень, при цьому за відсутності зазначення ним будь-яких заощаджень у декларації за 2018 рік;
- відсутність у кандидата можливості придбати квартиру в м. Одесі у 2021 році за власні заощадження, оскільки відповідно до інвестиційного договору позивач оплатив вартість квартири двома платежами у 2016 році, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, при цьому усі задекларовані заощадження кандидата станом на кінець 2015 року в сумі з усім його доходом за 2016 рік не дозволяли йому зробити інвестицію у розмірі 1 170 130 грн на купівлю квартири.
Комісія та ГРМЕ взяла до уваги пояснення кандидата щодо додаткових витрат на придбання автомобіля, поставленого на облік 26 грудня 2019 року, наголосивши на тому, що основні витрати на придбання, доставку, сплату мита, комісію та ремонт) кандидат мав понести саме у 2019 році, пославшись на вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, відповідно до якої автомобіль не може бути зареєстрованим в Україні без сертифіката відповідності - документа, що підтверджує відповідність конструкції транспортного засобу установленим вимогам безпеки дорожнього руху.
Також Відповідач у рішенні зазначив, що очевидним є те, що насправді витрати кандидата були значно більшими, адже розрахунок доходів та витрат кандидата у 2019 році з урахуванням його пояснень не включає витрати на проживання, оплату комунальних послуг та витрати, які кандидат поніс на придбання турів у Єгипет у січні 2019 року та у січні 2020 року (за умови, що кошти на придбання турів витрачалися у 2019 році).
Щодо відсутності у кандидата можливості придбати квартиру в м. Одесі в оскаржуваному рішенні ВККС та ГРМЕ вказано, що результатами аналізу пояснень та розрахунків кандидата наявні обґрунтовані сумніви щодо можливості заощадити зазначений ним обсяг коштів за 2004-2016 роки, оскільки відповідно до даних з ДРФО протягом 2004- 2016 років кандидат отримав 813 443 грн доходу у вигляді заробітної плати. При цьому від цієї суми слід відняти кошти, які кандидат витратив на придбання квартири (44 010 доларів США), а також кошти, які він витратив на купівлю автомобіля CHEVROLET EVANDA 2005 р. в. (близько 2- 3 тисяч доларів США з урахуванням доходу від продажу попереднього автомобіля DAEWOO LANOS), то кандидат прожив 13 років за доходи на суму близько 22 000- 23 000 доларів США, що становить ? 141- 147 доларів США на 1 місяць (не враховуючи матеріальної допомоги від батьків).
Рішенням Комісії від 19.03.2025 № 54/зп-25 затверджено рейтинг кандидатів на зайняття вакантних посад суддів у Вищому антикорупційному суді за результатами кваліфікаційного оцінювання та визначено переможців конкурсу, оголошеного рішенням ВККС України від 23.11.2023 № 145/зп-23, яких за результатами проведених співбесід рішеннями Комісії від 31.05.2025 № № 10/вс-25, 11/вс-25 рекомендовано ВРП призначити на посади суддів.
Отже конкурс, оголошений рішенням ВККС України від 23.11.2023 № 145/зп-23 завершено до часу звернення позивача до суду з цим позовом.
ІV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Натомість попередньою редакцією цієї норми передбачалося, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Змінами у Конституцію та відповідне процесуальне законодавство держава ввела систему захисту суб'єктивних прав замість пострадянської системи об'єктивного контролю правомірності. Можливість звернення до суду з позовом нині має бути обумовлена наявністю юридичного спору між учасниками правовідносин, а сам судовий процес може ініціюватися саме як засіб реалізації особою своїх прав та інтересів, адже лише за таких умов позов матиме правозахисну та правоохороняючу дію.
Як вже зазначалося, стаття 124 Конституції України ключовим при визначенні судової юрисдикції визначає наявність «спору». Таке поняття неодноразово було предметом дослідження й аналізу Європейського суду з прав людини, який, зокрема, дійшов таких висновків.
Терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати основного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії), § 45). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], § 29; і Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу) [ВП], § 92).
«Спір» повинен бути справжнього і серйозного характеру (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), § 81). Спір може стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому воно має бути використано (Benthem v. The Netherlands (Бентем проти Нідерландів), § 32). Він також може стосуватися фактичних обставин справи.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Таким чином, дійсно, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, реальним, стосувалося індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Питання юрисдикції та повноважень адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ним же встановлено порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 Кодексу).
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи є обов'язковою умовою як прийнятності позовної заяви, так і надання особі правового захисту судом (статті 2, 5 КАС України).
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства (п.с. 63, 65 Постанови об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19).
З урахуванням наведеного адміністративний суд повинен перевірити наявність/відсутність порушення права двічі: вперше під час прийняття позовної заяви до провадження (чи обґрунтовані доводи позивача про наявність у нього порушеного права, яке дає підстави ініціювати позов); вдруге - під час вирішення справи по суті (чи встановлені судом факти, що дають підстави до висновку про наявність порушеного права позивача, що підлягає судовому захисту). При цьому з'ясування судом питання реальності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розглядові питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується.
При цьому в означеній категорії справ саме перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання критеріїв, наведених у частині другій статті 2 КАС, є механізмом досягнення основного завдання адміністративного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи саме з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша зазначеної статті).
Предметом розгляду в цій справі є правомірність рішення Комісії від 17.02.2025 № 1/вс-25, яким позивача визнано таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», а, отже, оскаржуване рішення ухвалене щодо позивача і безпосередньо стосується його прав.
Разом з тим, конкурс, в межах якого оскаржуване рішення було ухвалено, закінчився, а позивачем не заявлено вимог про скасування результатів конкурсу чи оголошення нового. Тобто наразі оскаржуване рішення не здійснює ані обтяжувальної дії, ані регулюючого впливу на юридичний статус позивача.
За таких умов позивач має право наполягати на перевірці судом правомірності оскаржуваного рішення адміністративного органу у разі доведення окремого виправданого достатнього інтересу в установленні протиправності останнього.
Зі змісту позовної заяви та наданих позивачем в суді пояснень вбачається, що такий законний інтерес він виправдовує набуттям оскаржуваним рішенням статусу обов'язкового для усіх майбутніх конкурсних процедур з посиланням на положення Єдиних показників як на обов'язковий до врахуванням ВККСУ нормативно-правовий акт.
З наведеної тези висновує дві ключові позиції, якими обґрунтовує свій позов:
1) що положення пункту 10 Єдиних показників не дозволяло ВККС та ГРМЕ переглядати під час оцінювання факти і обставини, яким у встановленому законом порядку вже була раніше надана належна оцінка інституціями за участю представників міжнародних та іноземних організацій, які в конкурсних процедурах сприяють державним органам у встановленні відповідності осіб критеріям професійної етики та доброчесності, і за результатами такої оцінки його як кандидата було визнано таким, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, - з урахуванням чого відповідні дії ВККС та ГРМЕ є протиправними;
2) що вказана норма Єдиних показників робить і надалі обов'язковою оцінку, надану таким обставинам ВККС та ГРМЕ в оскаржуваному рішенні, та фактично унеможливлює їх переоцінку в майбутніх конкурсах, - що призведе до безальтернативних наслідків останніх.
Отже, юридична сила й обов'язковість урахування вказаного документа і є тим ключовим питанням, з яким позивач пов'язує як протиправність оскаржуваного рішення, так і наявність в нього такого, що підлягає судовому захисту, реального права вимоги щодо його скасування на майбутнє.
Аналізуючи правове регулювання правовідносин, що склалися, з метою встановлення ключових аспектів спору, колегія суддів виходить з такого.
За принципом належного урядування влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу «правової держави» витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Кожен орган влади, використовуючи визначені законом саме для нього владні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.
Згідно з положеннями частини другої статті 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), не згідний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Частина третя цієї статті визначає перелік правових підстав оскарження саме такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
14.06.2018 набрав чинності Закон № 2447-VIII, який визначає засади організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, спеціальні вимоги до суддів цього суду та гарантії їх діяльності.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 2447-VIII Вищий антикорупційний суд є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у системі судоустрою України.
Частиною першою статті 7 Закону № 2447-VIII визначено, що суддею Вищого антикорупційного суду може бути особа, яка відповідає визначеним Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам до кандидатів на посаду судді, а також додатковим спеціальним вимогам, встановленим цією статтею.
Відповідно до частини другої статті 33 Закону № 1402-VIII суддею Вищого антикорупційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді, а також відповідає іншим вимогам, встановленим законом.
Згідно з частиною одинадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів вищого спеціалізованого суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Положеннями частини третьої статті 81 Закону № 1402-VIII визначено, що на посаду судді вищого спеціалізованого суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених, зокрема, частиною другою статті 33 цього Закону.
Частинами першою та другою статті 83 Закону № 1402-VIII установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
З метою сприяння ВККС у встановленні для цілей кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), а саме щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, утворюється ГРМЕ. Громадська рада доброчесності, що утворена і здійснює діяльність відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на час діяльності ГРМЕ не залучається до встановлення відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду передбаченим законом критеріям для цілей кваліфікаційного оцінювання (частина четверта статті 8 Закону № 2447-VIII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2447-VIII Рада утворюється строком на шість років Комісією для сприяння їй у підготовці рішень з питань призначення на посади суддів Вищого антикорупційного суду та є її допоміжним органом.
Частиною дев'ятою статті 9 Закону № 2447-VIII визначено, що ГРМЕ: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду; 2) надає ВККС інформацію щодо кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду; 3) бере участь у спеціальному спільному засіданні у передбачених цим Законом випадках; 4) вживає заходів до захисту персональних даних, інформації з обмеженим доступом, які стали відомі ГРМЕ, її членам у зв'язку із здійсненням їх повноважень.
Згідно із частиною п'ятою статті 8 Закону № 2447-VIII за ініціативою не менше трьох членів Ради питання відповідності будь-якого кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критеріям, зазначеним в частині четвертій цієї статті, розглядається на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ. Рішення щодо відповідності такого кандидата цим критеріям ухвалюється більшістю від спільного складу ВККС та членів ГРМЕ, за умови, що за нього проголосували не менше половини членів ГРМЕ. У разі неприйняття такого рішення кандидат вважається таким, що припинив участь у конкурсі. Таке спеціальне спільне засідання проводиться не пізніше ніж на тридцятий день з дня оголошення результатів іспиту, що складається кандидатами для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критерію професійної компетентності.
За запитом не менше як трьох членів ГРМЕ перед спеціальним спільним засіданням ВККС та ГРМЕ може проводитись попередня співбесіда із кандидатами на посаду судді Вищого антикорупційного суду, у якій повинні взяти участь не менше шести членів Комісії.
За змістом підпункту 4.11.5 пункту 4.11 Регламенту не менше як три члени ГРМЕ можуть ініціювати розгляд питання відповідності кандидата критеріям на спеціальному спільному засіданні шляхом подання до Комісії повідомлення про ініціювання спеціального спільного засідання.
Комісія визначає дати, час і місце проведення спеціального спільного засідання. Дати і час проведення такого засідання визначаються, зважаючи на розумні і погоджені ГРМЕ та Комісією строки, необхідні для його проведення, ураховуючи установлені законом і рішеннями Комісії строки проведення процедур у межах відповідного конкурсу, зокрема строки проведення спеціального спільного засідання і повідомлення кандидата (підпункт 4.11.5.4 пункту 4.11 Регламенту ВККС).
Відповідно до підпункту 4.11.8.2 пункту 4.11 Регламенту ВККС спеціальне спільне засідання проводиться у спільному складі Комісії та ГРМЕ шляхом безпосередньої участі членів Комісії та ГРМЕ у такому засіданні.
Розгляд питання відповідності кандидата критеріям на спеціальному спільному засіданні проводиться в такому порядку: 1) доповідь члена ГРМЕ щодо змісту інформаційної записки; 2) пояснення кандидата на посаду судді; 3) за необхідності, постановлення запитань до кандидата членом Комісії і ГРМЕ та надання відповіді кандидатом; 4) обговорення членами Комісії й ГРМЕ питання відповідності кандидата та голосування.
Часовий регламент спільного спеціального засідання встановлюється більшістю голосів спільного складу Комісії й ГРМЕ, за умови підтримки цього рішення щонайменше трьома членами ГРМЕ (підпункт 4.11.9 пункту 4.11 Регламенту ВККС).
Комісія виконує функції та здійснює повноваження: у пленарному складі; у складі кваліфікаційної палати; у складі палати з питань добору і публічної служби суддів; у складі колегії (пункт 1.3 Регламенту ВККС).
Після обговорення інформації про кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду на спеціальному спільному засіданні на голосування виноситься питання лише щодо того, чи відповідає кандидат критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII (підпункт 4.11.10 пункту 4.11 Регламенту ВККС).
За змістом підпунктів 4.11.10.3, 4.11.10.4 пункту 4.11 Регламенту ВККС кандидат визнається таким, що відповідає критеріям і продовжує участь у конкурсі, якщо за таке рішення проголосувало не менше ніж дев'ять членів Комісії та три члени ГРМЕ. В іншому випадку, якщо таке рішення не ухвалено, кандидат визнається таким, що не відповідає критеріям і припиняє участь у конкурсі.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями пункту 20-4 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII та частини шостої статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.
На виконання означених повноважень Вища рада правосуддя рішенням від 17.12.2024 № 3659/0/15-24 затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які набули чинності 24.12.2024.
Відповідно до пункту 10 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 будь-який висновок чи оцінка національного або міжнародного органу:
1) не є заздалегідь визначальним та обов'язковим для врахування під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) Показникам;
2) не спростовує обґрунтованого сумніву у відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
Такі висновки та оцінки можуть бути враховані під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
Не підлягають перегляду під час оцінювання факти й обставини, яким у встановленому законом порядку була надана належна оцінка інституціями за участю представників міжнародних та іноземних організацій, які в конкурсних процедурах сприяють державним органам у встановленні відповідності осіб критеріям професійної етики та доброчесності, і особу було визнано такою, що відповідає або не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, крім випадків виявлення нової інформації, яка має істотне значення.
Визначаючи правовий статус цього документа та ступінь його обов'язковості для ВККС колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Частина друга статті 19 Основного закону встановлює фундаментальний принцип, згідно якому органи державної влади, їх посадові особи мають перебувати під дією тотального застереження законом, і зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, мінімальний ієрархічний щабель у системі нормативно-правових актів, на якому має бути визначено підставу, межі повноважень та спосіб дії суб'єкта владних повноважень - закон України.
При цьому спосіб, у який повинен діяти суб'єкт владних повноважень, має чітко визначатися законом, він не може приблизно співпадати із ним, або висновуватися з нього. Саме тому на рівні імперативного припису закону визначено, що аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування (частина шоста статті 7 КАС України).
Приписами частини 5 статті 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом. Процедурні питання діяльності Комісії відповідно до цього Закону визначаються Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту п'ятого параграфу 3 розділу І Регламенту ВККС у своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, Законом, цим Регламентом та іншими нормативно-правовими актами.
Нормативно-правовий акт є основним джерелом права у правовій системі України як країни романо-германської правової сім'ї.
За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Нормативні правові акти, які стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян, містять одну або кілька нових норм і правил матеріального або процедурного характеру або мають міжвідомчий вплив, підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку, для чого в Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів. Крім того, нормативно-правові акти підлягають офіційному оприлюдненню.
Державна реєстрація нормативно-правових актів є запорукою правової визначеності та одним із ключових елементів на шляху формування справедливої, прозорої та демократичної правової системи в Україні. Лише нормативно-правові акти визнані в Україні джерелом права, тобто наділені ознакою обов'язковості їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права.
Саме тому нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати Конституції та законодавству України, Конвенції, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційному законодавству, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, правилам нормопроектувальної техніки, узгоджуватися з раніше прийнятими нормативно-правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджене Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення.
Відповідно до пункту 3 Положення № 731 на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін'юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Згідно з пунктом 4 Положення № 731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 376 до Реєстру включаються нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), - опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, незареєстровані акти органів державної влади, які підлягають включенню до Реєстру відповідно до законодавства, Національного банку, нормативно-правові акти, видані (прийняті) НКЦПФР на виконання Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», а також міжнародні договори України.
Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) було затверджено 17 грудня 2024 року рішенням ВРП № 3659/0/15-24 та оприлюднено на сайті 23 грудня 2024 року.
З тексту означеного Рішення ВРП вбачається, що документ був розроблений на виконання:
рекомендацій міжнародних організацій (Європарламенту, Ради Європейського Союзу, GRECO (Група держав проти корупції) Моніторингової групи Антикорупційної мережі Організації економічного співробітництва та розвитку);
статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»;
пунктів 2.1.2.1.5- 2.1.2.1.7 додатка 2 до Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2023 року № 220,
та затверджено цим рішенням після консультацій з:
Радою суддів України (Консультативний висновок від 11 липня 2024 року № 20);
Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (Пропозиції та зауваження від 15 липня 2024 року, узгоджена позиція з порівняльною таблицею від 5 грудня 2024 року);
Громадською радою доброчесності (пропозиції й рекомендації від 10 липня 2024 року (вх. № 9414/0/8-24), узгоджена позиція та порівняльна таблиця від 9 грудня 2024 року (вх. № 13817/0/8-24)).
Разом з тим, ніде у зазначеному рішенні, так само, як і в самому затвердженому ним документі, не вказано, про правовий статус останнього. Жодних відомостей про проходження цим документом як нормативно-правовим актом належних правових експертиз чи про його державну реєстрацію ані означене рішення, ані інші загальнодоступні джерела не містять. Не включений він також і до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Законодавець, закріпивши на рівні закону за Вищою радою правосуддя право затверджувати Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності, не визначив, однак, на такому ж нормативному рівні ані меж та сфери їх подальшого застосування, ані правила щодо обов'язковості їх дії у розрізі конкретних органів та процедур.
Зазначення у самих Єдиних показниках меж і правил їх застосування та кола суб'єктів, для яких такі розроблялися, цієї прогалини не усуває та не легітимізує відповідне правозастосування з огляду на пряму дію конституційних обмежень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що за своєю правовою природою Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді ані законом, ані іншим нормативно-правовим актом - не є, а, отже, не регламентують діяльності та не визначають способу дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у розумінні частини 2 статті 19 Конституції України та частини 5 статті 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Наведеним підходам кореспондує також формулювання законодавцем основного критерію правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 2 КАС України, а саме: чи прийняте таке «на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України». Отже, Єдині показники не є тим правовим документом, на предмет відповідності якому суд перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність Комісії у разі їх оскарження.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує також позицію самого відповідача, усно й письмово висловлену в межах розгляду цієї справи, про те, що Комісія може враховувати Єдині показники як додаткове джерело інформації під час оцінки певних показників доброчесності та професійної етики конкретного судді, враховуючи наведені в них тлумачення й критерії, однак не як норми і правила, що регламентують діяльність самої Комісії, обмежуючи таку.
Наведені обґрунтування та офіційна позиція ВККС демонструють очевидну безпідставність занепокоєнь та пересторог позивача щодо безальтернативності результатів майбутніх конкурсів внаслідок помилкового уявлення про обов'язкову для цього органу наперед визначену оскаржуваним рішенням оцінку його доброчесності. Сам по собі факт наявності двох протилежних висновків щодо одних і тих самих життєвих обставин позивача спростовує такі уявлення.
Додатковим підтвердженням таких підходів Комісії є прийняття нею Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України 22.01.2025 № 20/зп-25, відповідно до пункту 5.4. якого при визначенні результатів кваліфікаційного оцінювання діє принцип автономності, відповідно до якого кваліфікаційне оцінювання може проводитися незалежно від інших проваджень щодо судді (кандидата на посаду судді), а будь-який висновок та/або оцінка національного або міжнародного органу щодо судді (кандидата на посаду судді) не є заздалегідь визначальним та обов'язковим для врахування під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання. Такі висновок та/або оцінка можуть бути враховані під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Отже, колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання позивача на обов'язковість пункту 10 Єдиних показників як на обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення, так і на обґрунтування наявності в нього окремого достатнього виправданого інтересу у перевірці судом правомірності та скасуванні такого рішення з метою усунення будь-якої правової невизначеності щодо його статусу та кваліфікації. Позивач переконливо не довів, у чому на сьогоднішній день полягає його порушене право та яким чином визнання протиправним оскаржуваного рішення Комісії захистить (відновить) таке.
Формально оскаржуване рішення відповідача не скасоване й існує як конкретно-індивідуальний акт державного органу, що констатує невідповідність позивача певним критеріям у межах конкретної конкурсної процедури. Однак наразі оскаржуване рішення не здійснює жодної обтяжувальної дії чи регулюючого впливу на юридичний статус позивача з огляду на припинення участі останнього у відповідній конкурсній процедурі.
Такі підходи послідовно застосовує і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16.05.2024 у справі № 9901/107/19 (пункт 13. В межах цього спору відсутній об'єкт судового захисту: в умовах, коли конкурсна процедура закінчена, рішення не порушує прав позивачки, не змінює їх обсяг, не припиняє їх, як і не покладає на неї додаткових обов'язків. Обраний позивачкою такий спосіб захисту, як скасування Спірного рішення жодним чином не відновить її права, про порушення яких вона стверджує (порушення права на належну правову процедуру і доступ до професії). Задоволення ж моральних потреб особи (зокрема, відновлення репутаційних втрат) не є завданням адміністративного судочинства. Рішення ВККС та ГРМЕ від 23 січня 2019 року № 83/вс-19 прийнято в межах чітко визначеного конкурсу з метою оцінки кандидата в короткий період конкурсної процедури, тому не може мати юридичного значення та негативно вплинути на проходження кандидатом інших процедур, пов'язаних з його професійною кар'єрою або участю в інших конкурсах.
пункт 83. Також варто зауважити, що наявність у членів ВККС та ГРМЕ під час проведення конкурсних процедур сумніву щодо відповідності позивачки певним особливим вимогам, які ставляться до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду, та припинення її участі у конкурсі не можуть мати преюдиційного значення та негативно впливати на репутацію та подальшу кар'єру позивачки). Тому доводи апеляційної скарги і в цій частині є необґрунтованими.
Своєю чергою, відсутність реального, такого, що підлягає судовому захисту, порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, на час розгляду справи по суті, є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. З огляду на зазначене до аналізу інших критеріїв правомірності оскаржуваного рішення Комісії та аналізу її висновків по суті щодо об'єктів дослідження суд не переходить.
Такі ж підходи визнаються та застосовуються й на рівні Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 25.09.2025 у справі «Брегей проти України» (заява № 40066/18) зазначив, що для застосування цивільного аспекту статті 6 § 1 результат судового провадження повинен бути «безпосередньо вирішальним» для визначення відповідного права, що підлягає судовому захисту.
Без такого обґрунтування порушеного права з боку особи, яка заявляє про нього, вимоги останньої про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною не можуть (не повинні) отримати судового захисту, оскільки не містять ознак юридичного спору і виражають лише стороннє судження (бачення) певного правничого явища, яке така особа не схвалює і намагається отримати судову оцінку цього явища, але не захищатися від нього.
Дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 17 лютого 2025 року № 1/вс-25 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді Н.Є. Блажівська
І.Я. Олендер
О.О. Шишов
М.М. Яковенко
Повний текст рішення складено 17.11.2025