17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №520/6614/25
провадження № К/990/44047/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 520/6614/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації втрати частини доходів,
27 жовтня 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вищого антикорупційного суду з невиплати у червні 2024 року судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у вигляді суддівської винагороди за листопад 2024 року;
- стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у вигляді суддівської винагороди за листопад 2024 року у сумі 2247,64 гривень.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Вищого антикорупційного суду з невиплати у червні 2024 року судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме за несвоєчасну виплату недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 28 червня 2024 року.
Зобов'язано Вищий антикорупційний суд виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме за несвоєчасну виплату недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 28 червня 2024 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження автор скарги вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Твердження автора скарги про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги автора скарги у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Такі покликання автора скарги мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що автором касаційної скарги не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 520/6614/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації втрати частини доходів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська