ф
13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №990/396/25
адміністративне провадження №П/990/396/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Юрченко В. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бенчук О.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника Позивача - Руденка А.О.,
представника відповідача - Басая В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження питання про поновлення строків звернення до Верховного Суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними та нечинними Указів Президента України в частині,-
20 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив:
- визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 14 травня 2018 року 126/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію позиції 1593 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі також - РНБО) від 2 травня 2018 року та застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію позиції 1590 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року та застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача ОСОБА_1 .
Як третіх осіб Позивач визначив Раду національної безпеки та оборони України, Міністерство закордонних справ України та Кабінет Міністрів України.
Верховний Суд ухвалою від 25 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправними та нечинними Указів Президента України в частині залишив без руху.
На виконання вимог ухвали адвокат ОСОБА_1. Руденко А.О. подав заяву, в якій просив визнати поважними причини пропуску та поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Верховний Суд відкрив провадження у справі із зазначенням, що питання пропуску строку звернення до суду буде вирішено у судовому засіданні.
Відповідач, не погоджуючись із позицією представника Позивача, подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у якому зазначив, що Позивач пропустив установлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) строки звернення до адміністративного суду та не навів поважних причин для їх поновлення.
На підтвердження своєї позиції Відповідач стверджує, що санкції як економічні обмежувальні заходи є тимчасовим втручанням, яке переважно стосується права власності особи та має превентивний характер. Особливості процедури видання відповідного акта не змінюють правової природи таких заходів. Крім того, оскаржувані Укази Президента України стосуються застосування персональних економічних санкцій до конкретно визначеної особи - зокрема, Позивача. Такі укази є актами індивідуальної дії, не містять загальнообов'язкових правил поведінки, передбачають індивідуалізовані приписи щодо обмеження діяльності певного суб'єкта, не регулюють певний вид суспільних відносин і вичерпують свою дію після їх реалізації.
Аналогічна правова позиція, на думку представника Відповідача, неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у справах з ідентичним предметом позову, зокрема у постановах від 9 лютого 2022 року у справі № 9901/65/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/215/19, від 6 липня 2023 року у справі № 9901/376/21.
Як зазначив представник Відповідача, у пунктах 43- 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 лютого 2024 року у справі № 990/270/23 (провадження № 11-179заі23) вказано, що спірний указ є індивідуально-правовим актом, а відтак до таких правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, установлений статтею 122 КАС України. Законодавство не передбачає обов'язку Відповідача повідомляти осіб, щодо яких застосовано санкції, про зміст указів у будь-який інший спосіб, ніж шляхом їх офіційного оприлюднення. Публікація указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях визнається належним способом доведення їх до відома. Незнання змісту указу не звільняє особу від юридичних наслідків його прийняття, зокрема при зверненні до суду з пропуском установленого строку.
Під час судового засідання, яке відбулося 13 листопада 2025 року, Позивач та його представник підтримали заявлене клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом та просили його задовольнити.
У судовому засіданні вони звернули увагу, зокрема, на те, що ОСОБА_1 раніше ініціював судове провадження у справі № 640/7408/20 щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства закордонних справ України та Кабінету Міністрів України, яка полягала у невнесенні пропозицій про скасування застосованих до нього санкцій, та зобов'язання цих органів внести відповідні пропозиції до РНБО. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позов було задоволено, апеляційний суд залишив це рішення без змін, однак постановою Верховного Суду від 30 травня 2023 року зазначені рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року провадження закрито; апеляційний суд погодився з такими висновками. При цьому в ухвалі суд першої інстанції зазначив, що Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 24 листопада 2021 року № 1507 "Про внесення пропозицій щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким запропоновано РНБО виключити позицію 1590 (щодо ОСОБА_1 ) з додатка 1 до рішення РНБО від 21 червня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176. Листом Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2021 року № 38504/0/2-21 зазначене розпорядження Уряду направлено на розгляд до РНБО. Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2024 року у справі № 640/7408/20 відкрито касаційне провадження.
Як зазначає Позивач та його представник, і що не заперечується Відповідачем, станом на цей час безстрокові санкції, запроваджені щодо Позивача як громадянина України рішеннями РНБОУ, які введені в дію відповідними Указами Президента України, не скасовані та продовжують обмежувати його права. Вчинені Позивачем раніше дії щодо їх оскарження та ініціювання процедури їх перегляду не призвели поновлення порушених прав та інтересівПозивача За таких обставин Позивач вважає наявними підстави для поновлення строку звернення до суду, оскільки РНБО так і не відреагувала на розпорядження Кабінету Міністрів України, яким запропоновано виключити Позивача з переліку підсанкційних осіб. Як резюмували Позивач та його представник, орган, який ініціював застосування щодо ОСОБА_1 санкцій, подав до РНБО пропозицію щодо їх скасування, а відтак відсутні будь-які підстави для їх подальшого застосування.
Представник Відповідача вважав зазначені Позивачем причини пропуску строку звернення до суду неповажними, просив відмовити в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та залишити адміністративний позов без розгляду.
Розглянувши заявлені клопотання, вислухавши пояснення сторін, Суд звертає увагу на таке.
Конституція України закріплює: права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка несе відповідальність перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
За статтею 8 Основного закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Конституційний Суд у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію" від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 визначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Стаття 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 2 КАС України визначає, що завдання адміністративного судочинства - справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому за цією статтею у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ці критерії прямо відображають вимоги принципу верховенства права у державному управлінні.
Стаття 6 КАС України додатково до означених вище норм Конституції проголошує принцип верховенства права обов'язковим для суду. За цією нормою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Таким чином, концепції правової визначеності та доступу до правосуддя, вироблені ЄСПЛ, інтегровані у національний судовий процес.
Строк звернення до адміністративного суду визначає стаття 122 КАС України.
Відповідно до частини першої цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За усталеними підходами Верховного Суду строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Норми КАС України не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Водночас поважними є такі причини пропуску процесуального строку, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними установлених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом на відповідність принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про санкції" (у редакції, чинній на момент ухвалення спірних Указів Президента) рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Матеріалами справи підтверджується, що:
- Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" введено в дію позиції 1593 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі також - РНБО) від 02 травня 2018 року та застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача ОСОБА_1 ;
- Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" введено в дію позицію 1590 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача ОСОБА_1 .
Зазначені Укази були офіційно опубліковані в таких офіційних виданнях як Газета "Голос України" (офіційне видання) від 19 травня 2018 року, № 91 та "Офіційний вісник Президента України" (офіційне видання) 2018 рік, № 13, стор. 3, стаття 210 відповідно й набрали чинності з дня опублікування.
Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, даними КП "Діловодство спеціалізованого суду", Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 , у березні 2020 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства закордонних справ України та Кабінету Міністрів України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України, що полягає у невнесенні до Кабінету Міністрів України пропозиції про скасування санкцій щодо ОСОБА_1 , шляхом виключення позиції 1590 з Додатку 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію відповідним Указом Президента України від 21червня 2018 року №176/208 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" відповідно до Порядку підготовки пропозицій Кабінету Міністрів України щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №888;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України внести до Кабінету Міністрів України пропозиції про скасування санкцій щодо ОСОБА_1 , шляхом виключення позиції 1590 з Додатку 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію відповідним Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/208 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" відповідно до Порядку підготовки пропозицій Кабінету Міністрів України щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №888;
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невнесенні до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції про скасування щодо ОСОБА_1 , санкцій шляхом виключення позиції 1590 з Додатку 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію відповідним Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/208 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)";
- зобов'язати Кабінет Міністрів України внести до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції про скасування щодо ОСОБА_1 , санкцій шляхом виключення позиції 1590 з Додатку 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію відповідним Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/208 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 січня 2021 року у справі №640/7408/20 позов ОСОБА_1 задоволено.
Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №640/7408/20 апеляційні скарги Міністерства закордонних справ України та Кабінета Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 27 січня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі №640/7408/20 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі №640/7408/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі №640/7408/20 з тих підстав, що Урядом вже надані пропозиції РНБО щодо скасування санкцій, застосованих до ОСОБА_1 , тобто вимога щодо вчинення певних дій вже виконана і не може бути задоволена судом повторно, а окрема вимога щодо визнання протиправною бездіяльність Уряду не може бути предметом окремого розгляду.
При цьому у своїй ухвалі суд вказав, що Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 24 листопада 2021 року № 1507 "Про внесення пропозицій щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким запропоновано Раді національної безпеки і оборони України виключити позицію 1590 (щодо ОСОБА_1 ) з додатка 1 до рішення РНБО України від 21 червня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176. Листом Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2021 року № 38504/0/2-21 зазначене розпорядження Уряду направлено на розгляд до Ради національної безпеки і оборони України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №640/7408/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року залишено без змін.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 червня 2024 року у справі №640/7408/20 відкрито касаційне провадження. При цьому, у зв'язку з ненадходженням матеріалів справи з суду першої інстанції, Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2025 року витребував відповідну справу.
Як зазначили учасники справи у судовому засіданні, попереднє звернення Позивача до суду так і не призвело до поновлення, на його думку, порушених прав, а також не забезпечило належного врахування розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1507 "Про внесення пропозицій щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", в частині пропозицій Раді національної безпеки і оборони України виключити позицію 1590 (щодо ОСОБА_1 ) з додатка 1 до рішення РНБО України від 21 червня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176. Означені у рішеннях РНБО України безстрокові обмежувальні заходи щодо Позивача як громадянина України, введені в дію оскаржуваними Указами Президента України, щодо Позивача продовжують діяти станом на цей час.
У контексті зазначеного, Суд звертає увагу на таке.
ЄСПЛ в своїй усталеній практиці виходить з того, що "право на суд", закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, але ці обмеження не повинні обмежувати або зменшувати доступ, наданий особі, таким чином або до такої міри, що це порушує саму сутність цього права (див., серед інших джерел, рішення у справі Філіс проти Греції від 27 серпня 1991 року, серія A, № 209, с. 20, пункт 59).
Також ЄСПЛ у пункті 96 рішення від 14 березня 2002 року у справі "Пола та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (заява № 46477/99) наголосив, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для забезпечення суті прав і свобод, гарантованих Конвенцією, у будь-якій формі, в якій вони можуть бути забезпечені у національному правопорядку. Таким чином, дія статті 13 полягає у вимозі забезпечення національного засобу правового захисту для розгляду суті "спірної скарги" згідно з Конвенцією та надання відповідного відшкодування, хоча Договірним державам надається певна свобода дій щодо того, як вони виконують свої зобов'язання за Конвенцією згідно з цим положенням. Обсяг зобов'язання за статтею 13 варіюється залежно від характеру скарги заявника згідно з Конвенцією. Тим не менш, засіб правового захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як на практиці, так і в законі. Зокрема, його здійснення не повинно бути невиправдано перешкоджуване діями чи бездіяльністю органів влади держави-відповідача (див. рішення у справі Aksoy проти Туреччини від 18 грудня 1996 року, 1996-VI, с. 2286, § 95; Aydэn проти Туреччини, рішення від 25 вересня 1997 року, Reports 1997-VI, с. 1895-96, § 103; та у справі Kaya , цитовано вище, с. 329-330 , § 106).
Повертаючись до оцінки конкретних підстав для поновлення строку звернення до суду у цій справі, Суд підкреслює, що після направлення справи № 640/7408/20 Верховним Судом на новий розгляд суди дійшли висновку про усунення Урядом порушень, які були предметом розгляду в межах того адміністративного провадження, та, відповідно, закрили провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Так, Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від 24 листопада 2021 року № 1507 "Про внесення пропозицій щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким запропоновано Раді національної безпеки і оборони України виключити позицію 1590 (щодо Позивача) з додатка 1 до рішення РНБО від 21 червня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року № 176. Крім того, листом Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2021 року № 38504/0/2-21 зазначене розпорядження Уряду було направлено до Ради національної безпеки і оборони України для розгляду у порядку, визначеному Законом України "Про санкції".
У справі № 640/7408/20 суди, виходячи з того, що ініціатор санкцій (Кабінет Міністрів України) ініціював процедуру їх перегляду, дійшли висновку про самостійне виправлення суб'єктом владних повноважень відповідних порушень і вважали, що відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Однак констатація усунення порушень, що не заперечується Відповідачем, не призвела до реального відновлення прав Позивача, оскільки, як встановлено у судовому засіданні, й не заперечується сторонами, санкції фактично продовжують діяти й донині, а розпорядження ініціатора санкцій щодо виключення Позивача із відповідного рішення РНБОУ не було розглянуто як це передбачено Законом України "Про санкції".
У зв'язку з цим Суд бере до уваги, що з огляду на встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставини щодо усунення порушень, у колегії суддів на цьому етапі є підстави вважати, Позивач мав обґрунтовані і легітимні сподівання, що поновлення його прав буде досягнуте без ініціювання нового судового провадження.
Суд зазначає, що обов'язок доведення відсутності підстав для поновлення строку покладений на Відповідача, однак він на цьому етапі не надав доказів і не навів доводів про те, що Позивач міг об'єктивно передбачити, що відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України про внесення пропозицій щодо виключення Позивача із санкційних списків, про що послідовно наполягалось під час розгляду справи № 640/7408/20, не призведе до реального перегляду санкцій та відновлення його прав протягом тривалого часу.
Так, частина шоста статті 5 Закону України "Про санкції" чітко визначає, що рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.
За таких умов на цьому етапі у Суду є підстави вважати, що передумови для звернення до суду виникли у Позивача через тривале невжиття дій РНБО і попри формальне ініціювання процедури перегляду санкцій, вони продовжують застосовуватися, а його права залишаються не поновленими.
Відтак, на цьому етапі є підстави вважати, що саме тривале невиконання державними органами власних рішень попри констатацію усунення порушених прав, за відсутності реального усунення порушень прав Позивача, є об'єктивними та непереборними обставинами, які зумовили пропуск строку звернення до суду та підтверджують поважність причин такого пропуску.
Саме тому Суд вважає, що право ОСОБА_1 на судовий захист у цій справі не може бути обмежене лише на тій підставі, що держава (у даному випадку Уряд) задекларувала усунення порушень, але на практиці Позивач наполягає, що його права та інтереси порушені і не поновлені.
Суд враховує й те, що Позивач як у позові так і у судовому засіданні наголосив, що фактично позбавлений можливості відновити свої порушені права будь-яким іншим способом, окрім звернення до суду з цим позовом. Так, починаючи з 2018 року, він позбавлений можливості розпоряджатися своїм майном - зокрема, не має можливості відчужити належний йому автомобіль для забезпечення необхідних умов життя, не може отримувати чи користуватися власними коштами через неможливість обслуговування у банківських установах, не має можливості фінансово забезпечувати свою сім'ю, - тобто фактично позбавлений можливості розпоряджатися будь-яким майном, що належить йому на праві власності у широкому розумінні.
На цьому етапі Суд виходить із установлених обставин у справі №640/7408/20, рішення у якій набрали законної сили, зокрема з факту подання КМУ як ініціатором санкцій відповідного розпорядження до РНБО щодо перегляду застосованих щодо Позивача санкцій. Така обставина формує у Позивача правомірні очікування щодо вирішення його питання у порядку, визначеному статтею 5 Закону України "Про санкції". Доказів, які б спростовували наявність або обґрунтованість таких очікувань, на цьому етапі судового розгляду Суду не надано.
За таких умов відсутні підстави вважати, що Позивач не реалізовував передбачені законом способи захисту своїх порушених прав. Сукупність цих обставин утворює належне та достатнє підґрунтя для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і, відповідно, для його поновлення.
З метою дотримання гарантій, визначених Конвенцією, та з урахуванням особливостей національного законодавства, враховуючи індивідуальну ситуацію Позивача, його активну поведінку, спрямовану на оскарження бездіяльності Уряду та зобов'язання його вчинити дії, які визначені Законом України «Про санкції» і наявність відповідного звернення останнього щодо виключення ОСОБА_1 з санкційних списків, що було покладено в основу закриття провадження у справі № 640/7408/20, Суд приходить до висновку, що наведені Позивачем обставини щодо ініціювання та проходження попередньої процедури судового захисту на цьому етапі є достатніми для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та його поновлення.
Водночас інший підхід Верховного Суду як суду першої інстанції у цій справі створював би ризик формального позбавлення особи, щодо якої застосовано безстрокові санкції, реальної можливості на ефективний судовий захист. Такий підхід є несумісним із вимогами статті 6 Конвенції, особливо з огляду на те, що обмежувальні заходи застосовані до Позивача як громадянина України, є безстроковими та істотно обмежують його майнові права.
У зв'язку з цим суд не переходить до оцінки інших доводів Позивача, наведених на обґрунтування наявності підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
При цьому Суд не знайшов підстав для задоволення клопотання Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки Відповідач не спростував наведених Позивачем у судовому засіданні обставин.
Суд вважає за необхідне зазначити, що покликання Відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо обчислення та дотримання строків звернення до суду не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наведені рішення не охоплюють специфічного фактичного та правового контексту цієї справи.
На відміну від інших позивачів у справах, на які посилається Відповідач, ОСОБА_1 реалізував передбачені Законом України "Про санкції" та процесуальним законом механізми для відновлення своїх прав. Зокрема, він оскаржив у судовому порядку бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відповідальні за ініціювання та перегляд санкцій, діючи в межах процедури, визначеної законом.
Крім того, ініціатор застосування санкцій подав до РНБО України відповідне розпорядження у порядку статті 5 Закону України "Про санкції". Саме ця обставина суттєво відрізняє дану ситуацію від тих, у яких позивачі не здійснювали жодних правових кроків для захисту своїх прав, не зверталися до компетентних органів із вимогою усунути порушення їхніх прав та інтересів.
Попри вчинені Позивачем дії та наявність пропозицій ініціатора санкцій про їх скасування, його права залишилися непоновленими, що і зумовило необхідність звернення до суду з позовом про оскарження указів Президента України.
Ці обставини не були притаманні тим справам, щодо яких Верховний Суд уже висловлював свої правові позиції, і тому вимагають подальшого ретельного та всебічного аналізу в їх сукупності.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що ситуація Позивача є юридично та фактично відмінною від ситуацій, на які покликається Відповідач, а тому наведена ним судова практика не є релевантною для оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду та не підлягає застосуванню у цих правовідносинах.
Суд ще раз підкреслює, що Відповідач на цьому етапі не надав суду доказів, які б у сукупності та взаємозв'язку спростовували наведені Позивачем твердження або ставили під сумнів його послідовні зусилля щодо реалізації права на судовий захист. Проте Суд звертає увагу, що з огляду на приписи КАС України, зокрема статті 123, будь-які додаткові докази, подані сторонами на подальших стадіях розгляду з дотриманням вимог процесуального закону, підлягатимуть дослідженню та оцінці в загальному порядку, з урахуванням передбачених законодавством процесуальних правил та принципів адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зважаючи на вищевикладене, з огляду на фундаментальність права на доступ до правосуддя та неприпустимість його формального обмеження, у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що підстави пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом є поважними, а відтак наявні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №900/396/25.
Визнати поважними підстави пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та нечинними Указів Президента України в частині та поновити строк звернення до суду.
Відмовити у задоволенні клопотання Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська
Судді І.А. Васильєва
Р. Ф. Ханова
В. В. Хохуляк
В.П. Юрченко
Повний текст ухвали складено 17 листопада 2025 року.