12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12595/25 пров. № А/857/31829/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року про забезпечення позову, прийняту суддею Качур Р.П. у м. Львові у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроль» до Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу, приписів і постанов,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроль» (далі - ТОВ, позивач) звернулося до суду з позовом до Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправними дії ДІАМ по проведенню перевірки у період з 02 травня 2025 до 15 травня 2025 за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська, на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДІАМ від 28 квітня 2025 № 84 «Про проведення позапланової перевірки»;
- визнати протиправними та скасувати припис про зупинення виконання будівельних робіт за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська, на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414 від 15.05.2025 року;
- визнати протиправними та скасувати припис про усунення у встановленому законодавством порядку допущені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті будівництва за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414 від 15.05.2025;
- визнати протиправною та скасувати постанову № 26-2025/02-2-03 від 30.05.2025 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності;
- визнати протиправною та скасувати постанову № 27-2025/02-2-03 від 30.05.2025 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
На адресу суду першої інстанції надійшла заява про забезпечення позову, з якої позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 15.05.2025 ДІАМ, складеного головним інспектором будівельного нагляду Другого відділу державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно будівельного контролю та нагляду Ляшенко Микитою Сергійовичем, головним інспектором будівельного нагляду Другого відділу державного архітектурно будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Костівим Ростиславом Олеговичем, за результатами позапланової перевірки за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська, на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414.
Заява обґрунтована тим, що в силу вимог викладених у приписі, ТОВ зобов'язане виконати припис до 15.07.2025 та повідомити про його виконання ДІАМ до 22.07.2025. Разом з тим, у позивача відсутні правові можливості для виконання припису, оскільки в Глинянській територіальній громаді немає містобудівної документації, а саме комплексного плану просторового розвитку території на підставі якого можна відводити земельні ділянки під будівництво, змінювати цільове призначення землі, а також одержувати дозволи на будівництво нових об'єктів. Зазначається, що здійснена позапланова перевірка відносно позивача, яку проведено в умовах воєнного стану, не базувалась на правових підставах в аспекті постанови Кабінету Міністрів України № 303 від 13.03.2022, тому порушення процедури проведення перевірки, її підстав, дозволяють стверджувати, що складений припис містить ознаки неправомірного рішення. Крім зазначеного звертається увага на те, що станом на сьогодні є два проекти закону щодо відтермінування розробки комплексних планів громад зареєстровані у Верховній Раді України та після прийняття одного із вище вказаних законів, позивач зможе відвести земельну ділянку під будівництво, змінити цільове призначення землі та подати заяву на дозвіл про початок будівельних робіт, тобто виконати вимоги припису. Відповідач на день складення припису, як орган влади, усвідомлював, що позивач не зможе виконати припис через відсутність містобудівної документації, оскільки станом на сьогодні такий вид документації відсутній на більшості території України, через вартість, а також через те, що така документація розробляється мінімум понад рік часу. Незважаючи на це, відповідач свідомо створив ситуацію, за якої позивач, через відсутність механізму реалізації цього припису буде притягнений до відповідальності у спосіб накладення на нього штрафу. Наведене складе підстави для того, що по-перше, позивача буде притягнуто до відповідальності, а по-друге, буде мати місце понесення значних збитків через сплату штрафу за невиконання припису.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 заяву про забезпечення позову задоволено.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним приписом від 15.05.2025 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил встановленні граничні терміни виконання.
Зокрема, приписом про зупинення будівельних робіт від 15.05.2025 встановлений позивачу строк на усунення порушень до 15.07.2025.
Невиконання у встановлений відповідачем строку виконання приписів має наслідки, зокрема, призначення позапланової перевірки для перевірки вимог виконання приписів органу державного архітектурного будівельно контролю, що передбачено ч. 1 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
У разі встановлення невиконання приписів, орган державного архітектурного будівельно контролю може притягнути суб'єкта містобудування до відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» у вигляді штрафу.
За таких обставин, ТОВ буде завдано значних збитків та необхідності повторного звернення до суду з метою оскарження нових постанов та приписів складених ДІАМ.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДІАМ подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що єдиним аргументом суду щодо зупинення дії припису з усунення порушень є припущення, що ТОВ буде завдано значних збитків та необхідності повторного звернення до суду з метою оскарження нових постанов та приписів, складених ДІАМ. Водночас суд першої інстанції не дослідив, які витрати необхідно буде понести за необхідності повторного звернення до суду з метою оскарження нових постанов та приписів ДІАМ. Суд першої інстанції також не врахував факт існування механізму відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, який є основною засадою адміністративного судочинства відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС).
Застосовані в оскаржуваній ухвалі заходи забезпечення позову також не враховують забезпечення прав та інтересів інших осіб, оскільки факт самочинного будівництва без додержання будівельних норм, що було встановлено за результатами позапланової перевірки, може становити небезпеку для оточуючих. Зупинення виконання припису про усунення порушень лише продовжує існування такої небезпеки. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд фактично погодився із збереженням стану триваючого порушення та недотриманням позивачем вимог містобудівного законодавства під час проведення будівельних робіт, які виявлені відповідачем у діяльності останнього.
Викладене свідчить про непропорційність та не співмірність застосованих судом заходів забезпечення позову, а отже й про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом розгляду адміністративної справи №380/12595/25 є спірні правовідносини які виникли з питання проведення перевірки ДІАМ за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська, на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414 та її наслідків.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до її вирішення по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду на таке рішення, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до пункту 4 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004, суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), 2000, заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), 2002, заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов'язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів щодо тимчасового захисту від адміністративного акта.
Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dћiniж against Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (КАРАГАСАНОГЛУ проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 у справі №640/31850/20.
Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта або акта індивідуальної дії повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 у справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 у справі №640/31850/20.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, якою задоволено заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 15.05.2025 ДІАМ, за результатами позапланової перевірки за адресою: Львівська область, Львівський район, село Погорільці, вулиця Львівська, на земельній ділянці з кадастровим номером 4621884900:11:000:0414 до набрання судовим рішенням у справі № 380/12595/25 законної сили, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним приписом встановленні граничні терміни виконання.
Відповідно, невиконання у встановлений відповідачем строку виконання приписів має наслідки, зокрема, призначення позапланової перевірки для перевірки вимог виконання приписів органу державного архітектурного будівельно контролю, що передбачено ч. 1 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
У разі встановлення невиконання приписів, орган державного архітектурного будівельно контролю може притягнути суб'єкта містобудування до відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» у вигляді штрафу.
За таких обставин, ТОВ буде завдано значних збитків та необхідності повторного звернення до суду з метою оскарження нових постанов та приписів складених ДІАМ.
Колегія суддів погоджується із вищезазначеними висновками суду попередньої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідачем зобов'язано ТОВ «Агроль» виконати припис до 15.07.2025, тобто на час постановлення судом оскаржуваної ухвали та повідомити про його виконання ДІАМ в термін до 22.07.2025.
Разом з тим, у позивача відсутні правові можливості для виконання припису у визначений строк, позаяк в Глинянській територіальній громаді немає містобудівної документації, а саме комплексного плану просторового розвитку території на підставі якого можна відводити земельні ділянки під будівництво, змінювати цільове призначення землі, а також одержувати дозволи на будівництво нових об'єктів. Отже, відповідач на день складення припису, як орган влади, усвідомлював, що позивач не зможе виконати припис через відсутність містобудівної документації та відповідно буде притягнений до відповідальності у спосіб накладення штрафу.
Є слушними покликання позивача на той факт, що у Верховній Раді України зареєстровані два проекти, зокрема, Закону №12283 від 03.12.2024 «Про внесення змін до деяких законів України щодо продовження термінів дії документів з планування територій» та проект Закону №13437 від 30.06.2025 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо просторового планування територій (земель)».
Згідно з пояснювальними записками до вказаних проектів, їх метою є «необхідність продовження дії відповідних положень, оскільки обсяги виконання робіт з розроблення комплексних планів є занадто об'ємними, а в громадах відсутнє фінансування на їх розроблення, а також через збройну агресію російської федерації проти України, затвердження комплексних планів в громадах до 1 січня 2025 не сталося. Відтак, рекомендовано розробити та супроводити ухвалення Верховною Радою України проекту Закону України, спрямованого на відтермінування вимоги до територіальних громад у частині розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад до 1 січня 2028».
Після прийняття одного із вище вказаних Законів, позивач зможе відвести земельну ділянку під будівництво, змінити цільове призначення землі та подати заяву на дозвіл про початок будівельних робіт, тобто виконати вимоги припису маючи при цьому реальні можливості.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, чинність припису має наслідком, по-перше, притягнення позивача до відповідальності, по-друге, понесення значних збитків через сплату штрафу за невиконання припису.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності рішення суб'єктів владних повноважень та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову та які продубльовано судом першої інстанції наводились покликання на постанову Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 за №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану».
Також колегія суддів вважає переконливими доводи заяви позивача про забезпечення позову про те, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, позаяк наслідки невиконання припису зобов'язують реагувати штрафами сторону відповідача, виходячи з норм матеріального права на які покликався суд першої інстанції, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Крім того з матеріалів справи вбачається, зокрема акту перевірки, що на час перевірки проведеної представниками ДІАМ, будівельні роботи позивачем не проводились, будівельна техніка відсутня. Аналогічне викладено в приписі. Відтак, порушення які встановлені відповідачем і послужили підставою для винесення оспорюваного припису, стороною позивача не продовжуються.
Крім того, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 листопада 2018 у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 у справі № 640/9167/19, від 26 вересня 2019 у справі № 917/751/19 про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 15 листопада 2007 по справі «Бендерський проти України», в якому Високий Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, базуються на припущеннях, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи (питання).
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року про забезпечення позову у справі №380/12595/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 18.11.2025.