18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 500/498/25 пров. № А/857/28997/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 500/498/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними дій,
місце ухвалення судового рішення м.Тернопіль
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїБаб'юк П.М
дата складання повного тексту рішення09 червня 2025
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала справа №500/498/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.11.2024 № 068036.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 500/498/25 у задоволенні адміністративного позову ПП ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що водієм під час проведення рейдової перевірки, було надано пояснення інспектору Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області, що перевезення піску здійснюється для власних потреб, а ОСОБА_1 є лише власником автомобіля, а не автомобільним перевізником. Суд першої інстанції залишив поза увагою факт застосування до фізичної особи (не ФОП) адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача, однак, за доводами останньої нею не використовується, такий за усною домовленістю на певний період був переданий ОСОБА_2 (водію), який використовував автомобіль для власних потреб.
Позивач ОСОБА_1 будучи власником транспортного засобу та передавши його у користування ОСОБА_3 не могла контролювати час та термін його користування, відповідність документів на момент проведення перевірки відповідачами 15.10.2024 року, оскільки на момент передачі транспортного засобу був наявний протокол обов'язкового технічного огляду. Власне водій здійнюючи поїздку для власних потреб 15.10.2024 року розумів ризики такої поїздки, а не власник транспортного засобу.
Окрім вказаного, позивач вказує на порушення процедури розгляду матеріалів та незаконного застосування відносно позивача адміністративно-господарського штрафу.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не спростовує того, що у водія транспортного засобу під час здійснення перевезення був відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу марки КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 .
При цьому, відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про автомобільний транспорт" контроль технічного стану транспортних засобів включає зокрема обов'язковий технічний контроль транспортних засобів.
В ході проведення рейдової перевірки водієм транспортного засобу було надано для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу відповідно до якого власником вантажного транспортного засобу є ОСОБА_1 , накладну відповідно до якої здійснювалися вантажні перевезення та протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, що був чинний до 05.10.2024 (перевірка проводилася 15.10.2024).
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.11.2024 №068036.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 14.10.2024 та направлення на рейдову перевірку №005644 від 14.10.2024 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на а.д. М-19 км 319 Тернопільська область.
15.10.2024 при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі), перевірено транспортний засіб марки КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , власником якого є ОСОБА_1 .
Відповідно до накладної №154 від 15.10.2024 ОСОБА_4 здійснював перевезення вантажу (пісок).
Під час перевірки встановлено що у водія відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, що перевірявся.
Зважаючи на виявлене порушення, а саме при перевезенні вантажу на момент перевірки відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №051601 від 15.10.2024.
В акті зафіксовано порушення вимог абз.3 ч.1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.
У поясненнях водія про причини порушень зазначено: "Не згідний з протоколом".
Водій від підпису відмовився, ні зауважень, ні заперечень не надав.
Повідомлення про дату та час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту №051601 від 15.10.2024 позивач отримав 29.10.2024, що підтверджується трекінгом відправлення з офіційного сайту Укрпошти.
Під час розгляду акта №051601 від 15.10.2024 та матеріалів справи встановлено, що позивачем допущено порушення ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами розгляду акта №051601 від 15.10.2024, в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області було винесено постанову №068036 від 19.11.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 , у сумі 17000,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом №2344, який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2344, реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
На виконання вимог абз.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади було утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення про Укртрансбезпеку).
Відповідно до п.1 Положення про Укртрансбезпеку, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до п.п.1 п.4 Положення про Укртрансбезпеку, основними завданнями Укртрансбезпеки є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно п.8 Положення про Укртрансбезпеку, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ч. 11 ст.6 Закону №2344, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), відповідно до п.2 якого, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно п.4 Порядку №1567, державний контроль на автомобільному транспорті (державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п.12 Порядку №1567, рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Згідно п.13, 14 Порядку №1567, графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно : наявність визначених ст,ст.39, 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог ст.ст.53, 56, 57, 59 Закону №2344; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
За змістом п.20 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно п.21, 22 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
З матеріалів справи убачається, що 15.10.2024 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області) було здійснено перевірку належного позивачу ТЗ, за результатами якої складено акт №051601 у якому відображено порушення вимог абз.3 ч.1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а зокрема у водія відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, що перевірявся.
Під час розгляду акта №051601 від 15.10.2024 та матеріалів справи відповідачем встановлено, що позивачем допущено порушення ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами розгляду акта №051601 від 15.10.2024, в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області було винесено постанову №068036 від 19.11.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 , у сумі 17000,00 грн.
З доводів апеляційної скарги убачається, що транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача, однак, за доводами останнього, такий за усною домовленістю на певний період був переданий ОСОБА_4 (водію), який використовував автомобіль для власних потреб.
При цьому, вказана обставина сторонами не заперечується.
За положеннями статті 35 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №137 від 30 січня 2012 року, порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі - Порядок) визначає процедуру проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.
Згідно пункту 3 Порядку періодичність проходження обов'язкового технічного контролю для замовників, якими є власник, або уповноважена ними особа (пп.3 п.2) становить: для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку.
Таким чином транспортний засіб марки КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 свідоцтво реєстрації т/з ТЕА№021896, який належить позивачу відноситься до категорії вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонн, та який відповідно до статті 35 "Про дорожній рух", пункту 3 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137, підлягає проходженню обов'язкового технічного контролю щороку, а тому при його перевірці уповноваженими особами має бути пред'явлений протокол технічного стану відповідно до чинного законодавства.
Спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб'єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення вантажу в будь-яких господарських цілях і він в даному випадку не є суб'єктом господарювання.
Колегія суддів враховує, що висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником є саме позивач, ґрунтується виключно на тому, що він є власником автомобіля.
Поряд із цим суд зауважує, що автомобільний перевізник це насамперед особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами, натомість наявність статусу юридичної особи/суб'єкта господарювання необхідно при здійсненні лише певних видів перевезень.
Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, фізична особа яка здійснює за власний кошт перевезення вантажів транспортним засобом теж є автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
Так, щоб визнати особу автомобільним перевізником, необхідно встановити такі обставини:
- у власності/користуванні особи є транспортний засіб;
- цей транспортний засіб перевозить вантаж або пасажирів;
- процес перевезення вантажу або пасажирів відбувається на оплатній основі або за власний кошт;
- автомобільний перевізник порушив законодавство про автомобільний транспорт.
Підставою для реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень є порушення особою як автомобільним перевізником, у тому числі фізичною особою, яка здійснює перевезення пасажирів/вантажів на договірних умовах чи для власних потреб, вимог законодавства про автомобільний транспорт, наприклад, за перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтями 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність в особи статусу суб'єкта господарювання на момент вирішення питання про притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт не може бути обґрунтованою підставою для скасування постанови у разі доведення, що автомобільним перевізником здійснювались вантажні чи пасажирські перевезення з порушенням законодавства про автомобільний транспорт.
Відтак, за змістом статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначення особи автомобільним перевізником не ставиться у залежність від наявності чи відсутності в особи статусу суб'єкта господарювання. Відсутність статусу суб'єкта господарювання не може бути єдиною підставою для звільнення від штрафу, передбаченого статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт, якщо під час рейдової перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки було достовірно встановлено порушення.
Як було зазначено вище зміст виявленого порушення полягає в тому, що у водія транспортного засобу під час здійснення перевезення був відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу марки КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 , власником якого, як джерела підвищеної небезпеки є позивач, який у свою чергу зобов'язаний забезпечити щорічне проходження обов'язкового технічного контролю становить: для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації.
При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, з приводу передачі ним обов'язків замовника щодо проходження щорічного обов'язкового технічного контролю для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації, яким є належний йому автомобіль КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 -іншій уповноваженій особі.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.11.2024 №068036.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги з покликанням на рішення апеляційного та касаційного суду, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням правових висновків, відображених у пункті 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункті 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункті 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Отже подібність правовідносин необхідно встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб'єктним, об'єктним і, так би мовити, змістовним. Основним критерій, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов'язки суб'єктів).
Проаналізувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи спірних правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі, на предмет їх подібності, колегія суддів зазначає, що правовідносини у приведених скаржником справах не є подібними до спірних правовідносин, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом першої інстанції норм права при ухваленні судового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 500/498/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос