18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25018/24 пров. № А/857/22678/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 380/25018/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїЧаплик І.Д.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь період затримки виплати сум, які належали йому при звільненні з військової служби, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 380/25018/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 28 985 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн 97 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач не звільнявся з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), а був лише переведений для подальшого проходження служби до іншої військової частини. Тому остаточний розрахунок позивача при звільненні, НОМЕР_4 окремою авіаційною ескадрильєю (військовою частиною НОМЕР_1 ), взагалі не здійснювався та здійснюватися не повинен. Крім того, зазначає, що при прийнятті рішення не на користь відповідача, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку особа мала право, порівняно саме із середнім заробітком.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Позивач про розгляд апеляційної скарги повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був здійснити з позивачем повний розрахунок у день його виключення зі списків особового складу військової частини, однак такого не здійснив, що в свою чергу є підставою для застосування правових наслідків передбачених ст.117 КЗпП.
При цьому, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 28 985,97 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із сумою, що була виплачена позивачу при звільненні.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Харківської окремої авіаційної ескадрильї від 23.11.2016 №207-ОС «По особовому складу» старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який вибуває для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 з 23 листопада 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 у справі №1.380.2019.005986 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2015 року по листопад 2016 року.
Відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.005986 було нараховано та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення на загальну суму 1472,56 грн. (а.с.80).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №380/6194/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024, зобов'язано Харківську окрему авіаційну ескадрилью нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.08.2015 по 23.11.2016 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18.08.2015 по 23.11.2016 на загальну суму 26 446,61 грн, яка надійшла на банківський рахунок позивача 17.10.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №934 (а.с.82).
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, звільнення позивача зі служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби грошового забезпечення в повному обсязі за період затримки такого розрахунку.
З матеріалів справи убачається, що Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 у справі №1.380.2019.005986 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2015 року по листопад 2016 року.
Відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.005986 було нараховано та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення на загальну суму 1472,56 грн. (а.с.80).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №380/6194/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024, зобов'язано Харківську окрему авіаційну ескадрилью нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.08.2015 по 23.11.2016 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18.08.2015 по 23.11.2016 на загальну суму 26 446,61 грн, яка надійшла на банківський рахунок позивача 17.10.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №934 (а.с.82).
Отож, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення зі служби (23.11.2016) остаточний розрахунок та не виплачено в повному розмірі належних коштів, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач не звільнявся з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), а тому остаточний розрахунок позивача при звільненні, НОМЕР_4 окремою авіаційною ескадрильєю (військовою частиною НОМЕР_1 ), взагалі не здійснювався, то колегія суддів вважає такі не спроможними, оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 по 23 листопада 2016 року та з цієї дати виключений зі списків частини та всіх видів забезпечення, з ним проведено остаточний розрахунок, що підтверджується Наказом командира Харківської окремої авіаційної ескадрильї від 23.11.2016 №207-ОС «По особовому складу».
Щодо визначення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затв. Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, середньодений розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Як видно з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення, позивачу було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці роботи (без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення) в такому розмірі: за вересень 2016 року - 11 798,00 грн, за жовтень 2016 року - 11798,00 грн. Відтак середньоденний заробіток становить 386,82 грн (23 596,00 грн/61 день).
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 24.11.2016 наступний день, що слідує за датою звільнення позивача та 17.10.2024 дата розрахунку з позивачем.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини:
з 24 листопада 2016 до 18 липня 2022 року (що складає 2063 календарних днів);
з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2024 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 182 дня).
За змістом правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує:
« 57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».
З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 16472,40 (довідка про грошове забезпечення а.с.101), окрім того 12.06.2020 позивачу додатково виплачено грошове забезпечення за рішенням суду у сумі 1472,56 грн та 17.10.2024 за рішенням суду у сумі 26446,61 грн.
Як наслідок, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 44391,57 грн ( 16472,40 грн +1472,56 грн + 26446,61, що складає 100%), з якої розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 27919,17 грн, становить 62,89%.
Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні ураховано:
- середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 386,82 грн.;
- кількість днів затримки розрахунку з 24 листопада 2016 до 18 липня 2022 року (що складає 2063 календарних днів) та з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2024 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 182 дня), що сукупності становить 2245 днів;
- розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 27919,17 грн, становить 62,89% від суми грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні позивача.
З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач мав би сплатити позивачу 546 143,61 грн. Розрахунок: (386,82 грн х 2245 днів х 62,89%).
Натомість судом першої інстанції з огляду на тривалий характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи присуджено на користь позивача суму 28 985 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн 97 коп, що є значно меншою від суми на яку позивач мав би право (546 143,61 грн).
Як наслідок колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням право відповідача не порушено у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги в сторону зменшення присудженого платежу на користь позивача.
Стосовно ж захисту права позивача на вказані виплати, то позивач з апеляційною скаргою на рішення суду першою інстанції не звертався.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 380/25018/24 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос