18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5006/25 пров. № А/857/31260/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року, ухвалене суддею Потабенко В.А. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/5006/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій,-
13 березня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила визнати протиправними дії щодо неврахування до стажу роботи стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а також половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та призначення виплати як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 54 % від заробітної плати працюючого судді;
- зобов'язати здійснити як судді у відставці Західного апеляційного господарського суду перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання з 04.12.2024 в розмірі 68 відсотків грошового утримання з врахуванням стажу 30 років 04 місяці 16 днів без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Згідно доводів апеляційної скарги, нормативними актами, які діяли на час призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці, врахування половини періоду навчання за денною формою дає право на відставку, але не дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Також вказує на те, що ч.2 ст.137 Закону №1402 передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також враховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Однак, зарахування до стажу роботи на посаді судді, який впливає на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, не визначених вказаним переліком періодів не передбачено.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2024 № 3459/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено з посади судді ОСОБА_1 у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до змісту даного рішення до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню:
- стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду по дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення) 22 роки 11 місяців 18 днів;
- половина строку навчання 2 роки 4 місяці 28 днів;
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 5 років.
Відтак, загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 30 років 4 місяці 16 днів.
Відповідно до наказу Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 № 06-03/138 про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 , відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2024 № 3459/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» зазначено, що останній день відпустки ОСОБА_1 29.11.2024 вважати днем її відрахування зі штату Західного апеляційного господарського суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
25.02.2025 позивачка звернулася із заявою до ГУ ПФУ у Львівській області про перерахунок та виплату пенсії, у якій просила зарахувати до стажу роботи такі періоди:
- навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка, яке надає право на зарахування до стажу роботи - 2 роки 4 місяці 28 днів;
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавало право для призначення на посаду судді 5 років.
ГУ ПФУ у Львівській області листом від 03.03.2025 № 1300-5307-8/31498 відмовило у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням 68 відсотків суддівської винагороди не беручи до уваги Рішення Вищої ради правосуддя України, в якому зазначено, що відповідно до абз. 2 п. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» передбачалось, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Основні засади державної політики у сфері організації судової влади та здійснення правосуддя, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VIII).
Статтею 137 цього Закону встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12.07.2018 №2509-VIII, який набрав чинності 05.08.2018, стаття 137 Закону №1402-VIII доповнена частиною 2, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (чинного на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді більше 10 років) судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату і 50 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку; до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 за №865 (в редакції, чинній до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 №1097) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Таким чином, законодавство, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», передбачало право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Невключення цього стажу до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21, від 28.08.2023 у справі №360/6255/21.
Згідно наведеного у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.11.2024 № 3459/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» зазначено таке: «згідно з копіями трудової книжки, диплома ОСОБА_1 з 1 вересня 1982 року по 27 червня 1987 року навчалася за денною формою у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка, отримала диплом за спеціальністю «Правознавство», присвоєно кваліфікацію юриста. Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 28 днів».
Слід також зазначити, що на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання організації діяльності господарського суду регулювалися Законом України «Про господарські суди» від 04.06.1991 року № 1142-ХІІ, ст. 22 якого передбачено, що право на заняття посади судді господарських судів областей мав громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2024 № 3459/0/15-24, ОСОБА_1 стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді становить 5 років.
Зазначений стаж, також підтверджується записами трудової книжки позивача.
Підсумовуючи наведене, судом першої інстанції правильно виснувано, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розумінні Закону № 1402-VIII складає понад 30 років.
Таким чином, неврахування до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Також судом першої інстанції слушно наголошено на тому, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) виключно Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Зазначена правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 справі №243/4794/17, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.
Так, в рішенні ВРП від 28 листопада 2024 року № 3459/0/15-24 Вища рада правосуддя, керуючись п.4 ч. 6 ст. 126, статті 131 Конституції України, статтями 3, 30, 34, 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», аналізуючи подані документи та вимоги чинного законодавства встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право звільнення у відставку, становить 30 років 4 місяці 16 днів.
Як це зазначено у рішенні ВРП, додані до заяви документи свідчать, що суддя Західного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України №1402-VIII, а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону в редакції Закону України «Про вищу раду правосуддя».
Аналіз рішенні ВРП від 28 листопада 2024 року № 3459/0/15-24 свідчить про те, що ВРП, як орган, якому законодавчо визначено право вирішувати питання відставки, а отже перевіряти згідно поданих документів наявність належного стажу для прийняття рішення про відставку, досліджує і встановлює загальний стаж роботи судді, який дає такому право на відставку, констатуючи відповідні періоди.
Слід зазначити, що ВРП фактично виконує функцію «квазі-суду», оскільки цей орган наділений Законом № 1798-VIII широкими повноваженнями з приводу вирішення питання про призначення судді на посаду, притягнення або відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді, звільнення судді з посади, припинення відставки судді тощо.
Аналізуючи рішення ВРП, суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що ні ПФ, ні його територіальні органи не наділені законодавчими повноваженнями в частині зарахування/не зарахування до стажу, який дає право на відставку періоду як то навчання, військової служби чи то періоду роботи, який відповідно до ч.2 ст.137 Закону України №1402-VIII підлягає зарахуванню, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду, оскільки питання права на відставку та визначення відповідного стажу входить до компетенції ВРП, що в досліджуваному випадку було зреалізовано ВРП, так половина періоду навчання на денній формі 2 роки 4 місяці 28 днів, а також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду, - 5 років ввійшли у розрахунок спеціального стажу 30 років 4 місяці 16 днів , що дав ОСОБА_1 за наслідком поданої нею заяви про відставку таку отримати.
Так суд апеляційної інстанції констатує, що згідно вимог Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 «Про затвердження Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальним органам Пенсійного фонду України» (далі -Постанова №3-1) ні ПФ України ні його територіальним органам не надано права на здійснення визначення стажу, який дає право на відставку, так само як не надано право заперечувати (не погоджуватись)/оскаржувати рішення ВРП щодо стажу судді, який дає такому право на відставку.
Як це передбачено розділом ІІ Постанови №3-1, до заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання додаються: копія рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади; документи про страховий стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) / довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді Конституційного Суду України), видана судом, з якого суддя вийшов у відставку, або Конституційним Судом України (далі - відповідний суд), з урахуванням суддівської винагороди (винагороди судді) судді, який працює на відповідній посаді; розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання (додаток 4).
Так, заперечення щодо неподання будь-якого з визначеного приписами Постанови №3-1 документу, відповідач не висловив.
Так, згідно п.4 розділу ІІІ Постанови №3-1, територіальні органи ПФ, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, не пізніше 10 днів з дня винесення рішення інформують особу про призначення щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, проте повноваженнями щодо неврахування певних періодів, які визнанні ВРП як уповноваженим органом на їх зарахування для призначення довічного грошового утримання законодавчо не наділені.
Додатково слід зазначити, що у Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 цієї Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Враховуючи вище викладене суд апеляційної інстанції зауважує, що за загальним принципом розподілу влади, саме ПФ України та його територіальні органи, які входять до системи органів виконавчої влади, наділені повноваженнями щодо вирішення питання призначення довічного грошового утримання судді у відставці, отже зобов'язані, поважаючи компетенцію іншого державного органу, діяти у відповідності до наданих законом повноважень, а не на власний розсуд, що мало місце у досліджуваному судом випадку.
Суд апеляційної інстанції констатує, що саме ГУ ПФУ в Полтавській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу довічного грошового утримання у належному розмірі, як це визначено рішенням ВРП про відставку ОСОБА_1 , а прийнявши таке рішення - здійснювати виплату довічного грошового утримання.
Стосовно визначення відсотку (обчислення) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці суд зазначає таке.
Як вбачається з відзиву відповідача, позивачу виплачується щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону № 1402 та становить 115778,16 грн (214404.00 х 54 %).
Стаж позивача на посаді судді становить 22 роки 11 місяців 18 днів та з урахуванням зарахованого на виконання цього судового рішення періоду навчання (02 роки 04 місяці 28 днів), а також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді (5 років ), складає 30 років 4 місяці 16 днів, та розмір його довічного грошового утримання повинен складати 70 % суддівської винагороди (50 % +20 % (10 повних відпрацьованих років понад 20 років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Слід зазначити, що норма ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не визнавалась.
Отже, зменшення відсотку основного розміру довічного грошового утримання позивача було здійснено не у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом № 1402-VIII.
Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області при вирішенні питання про обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , яка полягає у незарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення та обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 01.09.1982 по 27.06.1987 - 02 роки 04 місяці 28 днів, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 5 років та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Таким чином, належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області зобов'язання здійснити, починаючи з 04.12.2024 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи із 70% від суддівської винагороди та загального стажу роботи на посаді судді 30 років 4 місяці 16 днів, зарахувавши додатково до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 01.09.1982 по 27.06.1987 - 02 роки 04 місяці 27 днів та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 5 років.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі № 380/5006/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк