Справа № 120/15288/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
18 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення,
30.10.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області, у якому вимагала:
- визнати протиправними і скасувати рішення КДКА Вінницької області від 23.10.2025 яким вирішено притягнути адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 24.11.2011, видане Київської обласною КДКА) до дисциплінарної відповідальності у виді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на 6 (шість) місяців, з моменту його прийняття 23.10.2025.
Ухвалою суду від 04.11.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Поряд із цим, 04.11.2025 позивачка подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акту рішення КДКА Вінницької області від 23.10.2025, яким право адвоката ОСОБА_1 на здійснення адвокатської діяльності (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 24.11.2011) зупинено строком на шість місяців, до набрання законної сили рішенням суду за результатами розгляду справи.
В обґрунтування заяви вказала, що застосування дисциплінарного стягнення впливає на її професійну діяльність і порушує право на професійну правничу допомогу непричетних до цього спору осіб, які уклали із позивачкою договори про надання правничої допомоги.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;
2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, позов, згідно з частиною першою статті 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Підстави забезпечення позову, визначені статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із п.17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент розгляду заяви, судом не виявлено очевидності ознак протиправності оспорюваного рішення.
У той же час, позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулась до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд звертає увагу на те, що застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивачка, є неможливим без дослідження спірного рішення, його законності, що в свою чергу, входить до предмету доказування у цій адміністративній справі.
На цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вживаючи заходи забезпечення позову у вказаний спосіб до встановлення протиправності або правомірності прийняття оскаржуваного рішення, суд фактично до вирішення справи по суті усуне всі наслідки, які на підставі оскаржуваного рішення були або можуть бути застосовані до позивача, що є неприпустимим, оскільки порушує принцип рівності сторін, регламентований статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Більше того, оскільки позивач звернулась із позовом про скасування рішення від 23.10.2025, винесеного Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Вінницької області, дія якого обмежена в часі, його зупинення в порядку забезпечення позову, фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на їх тимчасовий характер.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд доходить висновку, що позивачкою не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в цій адміністративній справі.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та враховує наступні релевантні до обставин цієї справи висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст.150, 151 КАС
України в розрізі відносин, що виникають з приписів ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон), відповідно до якої оскарження рішення про накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не зупиняє його дії.
Висновки Верховного Суду у подібних справах, де судами вирішувалося питання з приводу зупинення дії рішення про притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, є наступними:
1) суди відхиляють аргументи позивачів, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання в їх право на працю, оскільки:
- це вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненому дисциплінарному проступку, що недопустимо при вирішенні питання забезпечення позову,
- до позивачів застосовано заходи дисциплінарного впливу, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,
- рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов'язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката. Такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі,
- забезпечення позову у визначений позивачем та судом першої інстанції спосіб призводить до продовження його діяльності, як адвоката, на противагу спірним рішенням відповідачів, які є компетентними органами щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) позов не може бути забезпечено у такий спосіб, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом;
3) у справі за позовом щодо оскарження рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже, і заходів забезпечення позову воно не потребує.
Такі висновки є сталою правозастосовчою практикою та викладені у постановах Верховного Суду:
- від 24.05.2023 по справі №640/10883/22 (адміністративне провадження №К/990/35118/22);
- від 03 серпня 2023 року по справі №600/2304/22-а (адміністративне провадження №К/990/373/23);
а також у постановах Верховного Суду у справах за позовами ОСОБА_1 до органів адвокатського самоврядування
- від 20.05.2025 у справі № 460/27546/23;
- від 14.05.2025 у справі № 260/5758/24;
- від 14.05.2025 у справі № 260/5758/24.
Оскільки аналогічним доводам, які наведені Позивачем, як підстави для забезпечення позову, вже було неодноразово надано оцінку Верховним Судом, у справах щодо зупинення дії рішень КДКА та ВКДКА щодо притягнення адвокатів дисциплінарної відповідальності - в даному випадку відсутні підстави для відступлення від висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду.
Так, Позивачка, як підставу для забезпечення позову, в апеляційній скарзі зазначає про те, що у разі відмови в зупиненні дії Рішення КДКА будуть порушені її законі права (право на працю, на забезпечення достатнього життєвого рівня, право клієнтів на отримання правничої допомоги).
Вказаний Позивачкою факт наявності у Адвоката договірних відносин з іншими особами, навіть за умови його доведення доказами, не міг би слугувати підставою для зупинення дії Рішення КДКА, з огляду на наступне.
Надання правової (правничої) допомоги - те, що притаманно адвокатській діяльності в цілому та кожному адвокату зокрема. Тому наявність в провадженні адвоката справ та укладених договорів про надання правової (правничої) допомоги не є беззаперечною підставою для зупинення дії Рішення ВКДКА, яким зупинено право адвоката на заняття адвокатською діяльністю на певний строк.
Будь-яка адвокатська діяльність передбачає наявність у адвоката клієнтів. Захист інтересів клієнта - першочергове завдання адвоката. У зв' язку з цим, вжиття заходів забезпечення позову не може відбуватись лише за наявності вищевикладених обставин.
Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, і йому таке право гарантується ст.59 Конституції України. Тому, варто зазначити, що в такому випадку право клієнта на професійну правничу допомогу не порушується, адже останній може залучити до участі у справі за власним вибором іншого адвоката, оскільки адвокат, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на певний строк, позбавлений права на здійснення такої діяльності на вказаний строк;
Тому, варто зазначити, що в такому випадку право клієнтів на професійну правничу допомогу не порушується, адже останній може залучити до участі у справі за власним вибором іншого адвоката.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулась до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Більше того, оскільки позивач звернулась із позовом про скасування рішення від 23.10.2025, винесеного Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Вінницької області, дія якого обмежена в часі, його зупинення в порядку забезпечення позову, фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на їх тимчасовий характер.
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування Рішення КДКА про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Колегія суддів зазначає, що у справі за позовом щодо оскарження рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже, і заходів забезпечення позову воно не потребує.
За таких обставин колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а тому заява позивача про забезпечення адміністративного позову обґрунтовано залишена без задоволення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам сторін. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у її задоволенні з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.