Справа № 240/24442/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 11.11.2024 №064250009848, щодо не зарахування загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 11.02.1997 на підприємстві Північнобайкальське відділення дороги", з 16.04.1997 по 25.04.2018 на підприємстві "Ямальська залізна дорога";
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 11.02.1997 на підприємстві Північнобайкальське відділення дороги", з 16.04.1997 по 25.04.2018 на підприємстві "Ямальська залізна дорога";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області призначити пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 01 листопада 2024 року.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №064250009848 від 11.11.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 11.02.1997, з 16.04.1997 по 25.04.2018 та повторно розглянути його заяву від 04.11.2024 про призначення пенсії, з урахуванням викладених судом висновків. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення №064250009848 від 11.11.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
А саме зазначено, що до страховий стаж становить 13 років 11 місяців 15 днів, до страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1980 з 01.01.1992 по 11.02.1997, з 16.04.1997 по 25.04.2018, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. До страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом №796-XII.
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
В силу ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Стосовно не зарахування трудової діяльності позивача в російській федерації, слід вказати наступне.
Розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині, слід звернути увагу, що відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Тобто, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Відповідно до записів трудової книжки позивач у період з 01.01.1992 по 11.02.1997, з 16.04.1997 по 25.04.2018 працював на території російської федерації. Втім представники відповідачів вважають, що такі періоди трудової діяльності не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Однак слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Беручи до уваги на викладене, суд першої інстанції вірно не погодився із такими твердженнями представників відповідачів, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Отже, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф, спірний період трудової діяльності позивача підтверджено записами трудової книжки, наявної в матеріалах справи.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії, слід звернути увагу на наступне.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало, на думку відповідачів, відсутність необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Разом з тим, враховуючи викладене, під час прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії, відповідачем не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 04.11.2024 про призначення пенсії за віком.
Зважаючи на що, порушене право позивача на даному етапі, підлягає захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 11.02.1997, з 16.04.1997 по 25.04.2018 та повторно розглянути заяву позивача від 04.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням викладених судом висновків.
Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прийняте рішення відповідача від 11.11.2024 №064250009848 є немотивованим і протиправним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.