Справа № 120/11869/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто особі, що її подала.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Ухвалою від 27 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
12 вересня 2025 року на виконання вимог ухвали від 27 серпня 2025 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України № 481 від 12 травня 2023 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, якими зменшено розрахункову величину для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням до рівня 1762 гривень. При цьому зазначений нормативно-правовий акт був чинним і обов'язковим для виконання всіма суб'єктами владних повноважень до 18 червня 2025 року. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/29450/24 від 18 червня 2025 року визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481. До моменту прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом згадуваної вище постанови позивач не міг знати про порушення його прав та інтересів. Відтак, на думку позивача, початок перебігу тримісячного строку звернення до адміністративного суду в даному випадку слід рахувати не з дати звільнення зі служби чи видачі грошового атестата, а з 18 червня 2025 року, тобто з дня прийняття постанови Шостим апеляційним адміністративним судом за результатами розгляду справи № 320/29450/24. Таким чином, позивач стверджує, що саме з цього моменту він дізнався про порушення своїх прав, а тому строк звернення до суду в даному випадку ним не пропущено.
Особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу положень частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, у редакції КЗпП України, що була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Водночас 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року, у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.
Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 КЗпП України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
При цьому варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Отже, Верховний Суд в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження у ній визначено зокрема протиправні дії відповідача щодо обчислення за період з 20 травня 2023 року по 16 грудня 2024 року окремих сум грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
При цьому зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 грудня 2024 року № 353 слідує, що ОСОБА_1 з 16 грудня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та направлено до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 .
Отже, позивач при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та отримання грошового атестату мав би бути обізнаним про всі суми, що йому нараховані та виплачені, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду.
Натомість, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 22 серпня 2025 року, тобто із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Водночас у поданій заяві позивач вказує на те, що про порушення прав та інтересів йому стало відомо 18 червня 2025 року, тобто після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови за результатами розгляду справи № 320/29450/24, якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481, яким було зменшено розрахункову величину для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців до рівня 1762 гривень.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Водночас слід зазначити, що приписи КАС України розмежовують правові наслідки у спорах щодо визнання протиправним та скасування рішення та у спорах щодо визнання протиправним та нечинним відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог статті 5 КАС України, частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
Слід звернути увагу, що згідно з положеннями частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 жодним чином не впливають на перебіг процесуального строку звернення до суду у цій справі, яка стосується обрахунку грошового забезпечення позивача в період з 20 травня 2023 року по 16 грудня 2024 року.
При цьому інших поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на своєчасне звернення до суду протягом тримісячного строку у заяві не наведено.
За таких обставин слід дійти висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду, адже виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 мало місце 16 грудня 2024 року, натомість до суду з даним позовом позивач звернулася лише 22 серпня 2025 року.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
В силу приписів пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Як унормовано частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 КАС України).
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.