Справа № 240/14373/24
Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду в Дніпропетровській області №064250008118 від 12.07.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», з 01 липня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що досягнувши віку 54 роки, маючи необхідний страховий стаж та статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, звернулася 01.07.2024 до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Листом ГУ ПФУ в Житомирській області їй повідомлено про рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №064250008118 від 12.07.2024, яким їй відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (РНОКПП/ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати оскаржене рішення, прийняти нову постанову - про задоволення позову.
ГУ ПФУ в Житомирській області на апеляційну скаргу подано відзив із запереченнями. В обґрунтування відзиву зазначено, що за принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду, прийнято рішення від 12.07.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю відомостей про проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993, а також з врахуванням того, що згідно закону пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено лише за однією умовою, тобто, сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не передбачено.
За результатами розгляду документів період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 01 рік 04 місяці 04 дні з 26.04.1986 по 29.08.1987, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону №796. Зокрема, не зараховано до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення період навчання з 01.09.1987 по 28.06.1992 в Житомирському державному педагогічному інституті згідно диплому НОМЕР_2 від 30.06.1992, так як м.Житомир, відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106, не відноситься до зон радіоактивного забруднення, та період проживання з 15.09.1992 по теперішній час згідно довідки від 02.11.2023 №3966 в зоні посиленого радіологічного контролю.
Також зауважено, що спірне рішення приймалося ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, а ГУ ПФУ в Житомирській області лише повідомило позивача листом про прийняте рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, а тому позов не підлягає задоволенню.
Від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи в їх сукупності та проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась 05.07.2024 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.54).
Позивач має посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серія НОМЕР_3 видане 20.09.1995 року Житомирським облвиконкомом (а.с.9).
За наслідками розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Житомирській області листом "Повідомлення про відмову у призначенні пенсії" від 16.07.2024 № 0600-0211-8/66781 (а.с.15) повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (рішення від 12.07.2024 №064250008118), зазначивши, що за принципом екстериторіальності даним пенсійним органом встановлено, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 16.04.1986 - 29.08.1987 (01 рік 04 місяці 04 дні) що не дає права позивачці на зниження пенсійного віку на 6 років для виходу на пенсію відповідно до Закону №796.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що періоди проживання позивача в різних зонах, судом не прийнято до уваги, оскільки вони стосуються зони гарантованого добровільного відселення та зони посиленого радіологічного контролю, у той же час згідно зі ст.55 Закону №796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. За таких обставин, позивач не відповідає усім умовам, які є необхідними для прийняття відповідачем рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років (не підтверджено 3 роки проживання станом на 1 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення), а відтак відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Пунктом 3 ч.1 ст.11 Закону №796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно з положенням ч.3 ст.65 Закону №796-XII посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.
Так, відповідно до п.п.2, 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Водночас, ст.55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
За змістом вказаної статті, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - зменшення віку передбачено - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у встановленому порядку віднесена до третьої категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" надає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку щодо правомірності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, Верховний Суд України в постановах від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 у справі №690/23/15-а, а також Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17) дійшли наступних висновків:
«…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».
Із матеріалів справи слідує, що 27.09.2024 позивачу виповнилося 54 роки.
На підтвердження наявності підстав для зниження пенсійного віку позивачем, окрім посвідчення потерпілої 3-ї категорії від аварії на ЧАЕС, долучено до матеріалів справи довідки про періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення:
Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання від 19.10.2023 №3765 позивачка була зареєстрована і проживала в с.Грозине Коростенського району Житомирської області з 26.04.1986 по 29.08.1987 ( 01 рік 04 місяці 04 дні).
Вказаний населений пункт відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) внаслідок аварії на ЧАЕС.
Згідно довідки від 02.11.2023 №3966 позивач проживала в с.Мала Зубівщина Коростенського району Житомирської області з 15.09.1992 по теперішній час.
Вказаний населений пункт відноситься до зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія) внаслідок аварії на ЧАЕС.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що вона має статус потерпілої особи 3-ї категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 20.09.1995 та загальний трудовий стаж - 37 років 06 місяців 25 днів, який не заперечуються відповідачем. В сукупності, зазначене відповідає вимогам ст.55 Закону №796-XII та ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та беззаперечно надає їй право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Також позивач зазначає, що з 22 серпня 1987 року по 20 липня 1992 року вона навчалась на денній формі навчання в Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка. В цей період позивач була зареєстрована в місті Житомирі проте фактично кожного дня їздила на навчання дизель-поїздом «Коростень-Житомир», а також під час зимніх та літніх канікул проживала зі своїми батьками в селі Грозине Коростенського району Житомирської області, а тому період її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення фактично є більшим, ніж 3 роки, що в свою чергу і було враховано Житомирським облвиконкомом на час видачі посвідчення потерпілої від аварії на ЧАЕС.
Відповідачами не надано доказів того, що видане позивачеві посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачеві статус скасований.
Суд першої інстанції погоджуючись, що наявність у позивачки вказаного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає їй право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, проте дійшов протилежного висновку, що матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих доказів, які б вказували на наявність підстав для зниження позивачці віку та призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Виходячи з наведеного колегія суддів зазначає, що на виконання положень Закону №1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 зазначивши, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Колегія суддів вважає, що документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше ніж 3 роки, до 01.01.1993, є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3), серії «Б» №368208 від 20.09.1995, яке видавалося лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше трьох років.
Враховуючи висновки Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, а також наявні у справі докази, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача про наявність у неї права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Відтак оскаржувана відмова відповідача є протиправною, а наведений висновок суду першої інстанції - є помилковим.
Зважаючи на вказані обставини, а також визнання протиправною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2024.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.
Визначаючись щодо зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 в частині розглядуваного питання.
З огляду на формування Верховним Судом сталої судової практики щодо органу, який має вчинити дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії суд не вирішує жодних питань пов'язаних з відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровькій області №064250008118 від 12.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та визначення цьому ж пенсійному органу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву позивача на належне пенсійне забезпечення дії з урахуванням дати набуття права на призначення пенсії (з 01.07.2024 - дата звернення після досягнення відповідного віку).
Слід зазначити, що обраний судом спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.139 КАС України).
Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 1816,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із заниженням пенсійного віку № НОМЕР_4 від 12.07.2024 року відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2024.
У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.