Справа № 640/28661/20 Головуючий у 1 інстанції - Білоноженко М.А.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
18 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 № 1213142-3313-2615.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 відкрито провадження у справі.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX супровідним листом від 19.01.2023 №03-19/4322/23 матеріали справи №640/28661/20 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 02.02.2023 №6912).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/28661/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу № 640/28661/20 прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А. та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить група нежитлових приміщень №1-№9, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивачу як власнику зазначеного нерухомого майна було нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 7 167, 44 грн., про що Головним управління ДПС у м. Києві прийнято відповідне податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1313142-3313-2615.
Позивач, зазначаючи, що не є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташована група належних йому приміщень, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомлення-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 № 1213142-3313-2615 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки у контролюючого органу були відсутні докази на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно із ст. 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768 ІІІ, а справляння плати за землю розділом XII «Податок на майно» Податковим кодексом України.
Згідно вимог статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.
Так, відповідно до статей 269, 270 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПКУ), платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до вимог п. 286.5 ст. 286 ПКУ, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 ПКУ.
Статтею 120 Земельного кодексу визначено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з п. 287.1 ст. 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПКУ.
Згідно з приписами п. 287.8 ст. 287 ПКУ власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З урахуванням викладеного, у разі придбання будівлі або споруди на підставі цивільно- правової угоди, фізична особа (фізична особа - підприємець) повинна з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина), з урахуванням площі прибудинкової території.
Згідно відомостей з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником нежилих приміщень в багатоквартирному будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV.
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Нормою п. 287.6 ст. 287 ПКУ законодавець пов'язував обов'язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015 року) та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015 року).
В постанові від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16 Верховний Суд дійшов до наступного висновку: «Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 577 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статі 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПКУ).
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
За таких обставин, на думку колегії суддів , незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПКУ, обов 'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 (справа № 826/8009/16), від 23.05.2019 (справа № 826/1430/16), від 29.09.2019 (справа № 824/866/17-а), зазначено, що: «суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності обов'язку по сплаті земельного податку з підстав відсутності інформації щодо державної реєстрації земельної ділянки за позивачем у Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у міському земельному кадастрі, оскільки незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно...».
Аналогічні правові позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлені Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2015 у справі 826/3130/15, постанові від 07 липня 2015 у справі № 826/12388/13-а, від 19 червня 2018 року у справі № 826/8009/16, від 23 травня 2019 року у справі № 826/1430/16, у постанові від 11 червня 2019 у справі № 826/14720/16, у постанові від 14 лютого 2019 у справі № 820/855/17. у постанові від 13 березня 2019 у справі № 808/8734/15, у постанові від 14 травня 2019 справі №826/13773/16, у постанові від 12.03.2019 у справі № 826/11633/16.
Відповідно до ч. 5 cт. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені постановах Верховного Суду.
Отже, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПКУ над нормами інших актів в разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПКУ, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Враховуючи вищенаведене та приписи ст. 206 Земельного кодексу, а саме що використання землі в Україні є платним, позивач, що є власником групи нежитлових приміщень, та не оформивши у встановленому законом порядку право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, - не позбавлені обов'язку сплачувати податок на землю.
Водночас, надаючи оцінку спірному рішенню контролюючого органу, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: місто Київ, вул. Кільцева, 19А, площею 51 метр квадратний, була розрахована наступним чином:
(51х 755,11х3х1,09х1,249х1,433х1,06х3/19255,0)*77,3 кв.м.= 7167,44 грн, де:
51 - площа земельної ділянки
755,11 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м.;
3 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;
1,09 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.
Дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01 липня 2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10 березня 2016 року № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489 із змінами та доповненнями;
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14 січня 2015 року № 6-28-0 22-215/2-15;
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року № 22-28-0.22-443/2- 17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).
3 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2018 року № 6-28-0.22-244/2- 18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).
Ставка земельного податку в 2020 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 зі змінами та доповненнями, та становить - 3%.
77,3 - площа нежитлових приміщень;
Отже, податкове зобов'язання становить 7 167,44 грн.
У той же час, колегія суддів зазначає, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України).
При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 статті 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до положень статті 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Разом з тим, суб'єктом владних повноважень жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно відповідачем не надано.
Матеріалами справи встановлено, що пропорційну частку прибудинкової території, на яку нарахований земельний податок в межах спірних правовідносин, розраховано згідно з інформації отриманої від комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києві» та рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01 липня 2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565).
Проте, вказана інформація є неналежним джерелом даних про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».
До того ж, як вірно було зазначено судом першої інстанції, контролюючим органом не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного в оскаржуваному рішення, є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 826/14191/16.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, а аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.
Також, доводи та аргументи апелянта зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.