Справа № 640/16882/21 Суддя (судді) першої інстанції: Конишева Олена Василівна
12 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі представника третьої особи Вахненка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рух справи.
16.06.2021 Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі- ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області чи відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна міграційна служби України (далі- третя особа), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо відмови йому в прийнятті документів для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію;
- зобов'язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянути його заяву про надання дозволу на імміграцію відповідно до Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, який затверджено Постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 та Законом України «Про імміграцію».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення відповідача є протиправним, оскільки вказане рішення прийнято не на законних підставах.
Позивач пояснив, що він громадянин Сирійської Арабської Республіки і Рішенням Державної міграційної служби України був визнаний особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, у зв'язку з бажанням отримати дозвіл на імміграцію в Україні, як батько громадянки України, його доньки, яка народилась і разом з ним проживає в України, позивач звернувся до відповідного органу з метою подання заяви про надання дозволу на імміграцію.
Проте, йому було відмовлено спірним рішенням у наданні йому цього дозволу, хоча тим були подані всі необхідні документи, які були зібрані відповідно до вимог закону на підтвердження права для отримання дозволу на імміграцію.
Вважає, що відмова через те, що в нього є статус особи яка потребує додаткового захисту не є перешкодою для отримання йому іншого статусу, оскільки він на законних підставах перебуває в Україні і в нього є право отримати інших статус, оскільки змінились обставини.
Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м.Києва вказана справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 13.02.2025 р.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті документів громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію; зобов'язано Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію відповідно до Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, який затверджено Постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 та Законом України «Про імміграцію».
Приймаючі рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав певний пакет документів для отримання дозволу на імміграцію, проте як спірне рішення відповідача прийнято за відсутності на то законодавчо встановлених підстав.
Суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний висновок відповідача, за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в України, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону №2491-III, не містять, тобто, у листі відсутня вказівка на відповідну норму Закону, на підставі якої дозвіл на імміграцію не може бути наданий.
Третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що іноземець у правових відносинах з Україною може перебувати лише в одному статусі, у зв'язку з тим, що позивач має посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, відповідно не може звернутися з питання отримання дозволу на імміграцію в Україну. Вважає свої дії правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після надходження справи до суду апеляційної інстанції ухвалою від 28.10.2024 призначено слухання справи у відкрите судове засідання.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Згідно ч.2 ст.213 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся 22.05.2013 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС від 23.09.2013 № 590-13 громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту. 17.04.2014 було видано посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту серії СР № 000067 строк дії якого продовжено до 23.09.2023. З метою продовження строку дії посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, вказана особа до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції не зверталася.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася донька, яка згідно з рішенням ГУ ДМС у м. Києві від 30 квітня 2015 року набула громадянства України на підставі частини третьої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.20-21).
23.12.2020 року позивач особисто звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Березняківска 4а, з пакетом документів для отримання дозволу на імміграцію відповідно до статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки вважає, що має законне право отримати дозвіл на імміграцію в Україну, як батько дитини, яка є громадянкою України, проте через усну відмову, позивач 24.12.2020 року направив цей пакет документів поштою.
Відповідач листом від 03.02.2021 надав позивачу відповідь на його звернення, в якому зазначив наступне: «відповідно до законодавства України іноземець у правових відносинах з Україною може перебувати лише в одному статусі. У зв'язку з тим, що ви маєте посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, що визначає ваш статус та законність перебування на території України, ви не можете звернутися з питання отримання дозволу на імміграцію в Україну (отримання другого статусу)».
Позивач 18.03.2021 звернувся зі скаргою на вказане рішення відповідача до Державної міграційної служби України.
Державна міграційна служба України листом від 31.03.2021 року відмовила позивачу та зазначила: «жодним нормативним актом України не передбачено наявність у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України. З огляду на викладене зазначаємо, що у іноземця, який законно проживає на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, права звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання немає».
Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Колегія суддів відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядає судове рішення суду першої інстанції в даній справі в межах доводів апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає завдання та основні засади адміністративного судочинства.
1. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
3. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом частини п'ятнадцятої статті 4 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 2 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України від 07.06.2001 №2491-III "Про імміграцію" (надалі - Закон №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону №2491-III, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №2491-ІІІ, визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону №2491-III, відповідно до ч. 5 якої для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2491-III, у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (надалі - Порядок № 1983, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пп.3 п.2 Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Відповідно до п. 11 Порядку № 1983, для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1 - 10 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію", додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Згідно п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктом 16 Порядку №1983 передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Згідно з п.19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені ст.10 Закону №2491-III, а саме, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Як свідчать матеріали справи, підставою повернення та не розгляд заяви про надання дозволу на імміграцію слугувало твердження відповідача, що жодним нормативно актом України не передбачено наявність у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України. Крім того, зазначено, що у іноземця, який законно перебуває на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, права звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію немає.
Висновки суду.
Отже, вищевказаними нормами передбачено, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів, а у разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається. При цьому, Рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав певний пакет документів для отримання дозволу на імміграцію.
Не є спірною обставиною те, що позивач подав пакет документів, тобто перелік документів необхідних і передбачених законом для розгляду питання щодо надання дозволу на імміграцію.
Представник апелянта в судовому засіданні підтвердив факт того, що надані позивачем документи оформлені до дотриманням чинного законодавства, зауважень щодо змісту їх оформлення не було у відповідача, і перелік документів відповідає вимогам чинного законодавства.
Проте, зі змісту спірного рішення, яке оформлено листом відповідача, висновок міграційної служби про відсутність підстав для надання позивачу статусу дозвіл на іміграцію є помилковим, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, відсутні, хоча рішення відповідача має бути обгрунтованим, тобто мати посилання на норми закону і підставу для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону №2491-III визначає підстави для відмови у данні дозволу на імміграцію, проте відповідач приймаючи спірне рішення не зазначив жодної норми вказаного закону.
Апелянтом вказане не спростовано, через що суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність спірного рішення відповідача положенням ст.2 КАС України, оскільки таке рішення є невмотивованим і необгрунтованим.
Згідно з частиною 2 статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, усі наведені аргументи апелянта, є такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 17.11.2025.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк