П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9548/24
Головуючий в 1 інстанції: Малих О. В.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з моменту реєстрації нежитлової будівлі АДРЕСА_1 за ТОВ "Пансіонат Посейдон" (29.08.2007 року), набуло право власності на спірне майно в установленому законом порядку, отримавши свідоцтво про право власності на нерухоме, позивач не є власником цього майна. Іншого майна в Березанському районі Миколаївської області, зокрема, протягом 2020 року позивач не мала. Тому нарахування їй податку на нерухоме майно за 2020 рік є безпідставним, відповідно оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та має бути скасованим судом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405, яким ОСОБА_1 визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 91541,19 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В своїй скарзі зазначає, що з моменту реєстрації права власності на дану будівлю у 2006 році, зміни щодо права власності по даному об'єкту згідно даних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Враховуючи відсутність змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 нараховувався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по даному об'єкту нерухомості. В свою чергу позивачка не зверталась до ОДПС з заявою про проведення звірки та будь яких документів на підтвердження доводів позовної заяви не надавала.
Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача щодо пропущення строку на оскарження податкових повідомлень-рішень, оскільки процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається ч.2 ст.122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначає, що оскаржуване ППР відповідач надсилав позивачці на її поштову адресу, яку вона вказала в цій позовній заяві як місце свого проживання. Проте вся кореспонденція, що направляється від ОДПС позивачкою не отримується і повертається до відповідача у зв'язку із закінченням терміну зберігання. З наведеного слідує, що оскаржуване ППР позивачка не отримала у зв'язку із закінченням терміну зберігання відповідно в 2021 році, тобто більш чим за три роки перед поданням цього позову.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що 06.04.2021 року ГУ ДПС складено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 0055238-2404-1405, яким позивачу нараховано податок за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у сумі 91541,19 грн.
Не погоджуючись з нарахованим податковим зобов'язанням, позивач оскаржила рішення контролюючого органу в судовому порядку.
Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що з моменту реєстрації нежитлової будівлі АДРЕСА_1 за ТОВ "Пансіонат Посейдон" (29.08.2007 року), позивач не є власником цього майна, а іншого майна в Березанському районі Миколаївської області, зокрема, протягом 2020 року позивач не мала, а тому прийшов до висновку, що нарахування позивачу податку на нерухоме майно за 2020 рік є безпідставним.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Щодо строку на оскарження податкових повідомлень-рішень, то колегія суддів зазначає наступне.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі Податковий кодекс).
Статтею 56 Податкового кодексу визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення - підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником датку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу.
У постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.
Однак, у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 Верховний Суд прийшов до висновку про те, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду.
Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов'язання, свідчить про те, що вони об'єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.
У зв'язку з наведеним, право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання об'єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №160/11673/20 (постанова від 27.01.2022) в продовження зазначених висновків, сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 та від 27.01.2022 №160/11673/20.
Враховуючи викладене, для звернення до адміністративного суду з даним позовом встановлено шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 КАС України).
Щодо посилань позивача на воєнний стан, то слід зазначити, що це не може безумовно свідчити про відсутність у позивача можливості своєчасного звернення до суду з даним позовом, оскільки сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строків звернення до суду, якщо позивач не обґрунтував неможливість такого звернення у встановленні строки (Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 )
В межах спірних правовідносин позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405.
Оскаржуване ППР відповідач надсилав позивачці на її поштову адресу АДРЕСА_2 .
Крім того на адресу позивачки також направлялася податкова вимога від 28.05.2021 №030077-1306-1412, що підтверджується наданими на вимогу суду копіями поштових відправлень з відміткою повернуто 29.06.2021 року у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Так, колегія суддів враховує, що Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Слід також зазначити, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Отже обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема податкового повідомлення - рішення у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції (у разі застосування пунктів 42.4, 58.3) від органів ДПС України.
Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405 сплив у грудні 2021 року.
При цьому, навіть з урахуванням того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем після зміни підходу Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду (1095 днів), позивачка звернувшись до суду з позовом 11.10.2024 року пропустила строки звернення до суду.
Суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги вищевикладеного та прийшов до помилкового висновку про те, що позивачкою не пропущено строку звернення до суду, врахуючи такий строк з моменту ознайомлення позивачки з матеріалами справи № 400/14668/23.
В свою чергу, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно із якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, яке уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, "правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки".
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права позивачки на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка позивачки також не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Як зазначалося вище, наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire Perez de Rada Cavanilles c. Espagne №116/1997/900/1112).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.
Частиною 3 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Виходячи з наведеного, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та не наведенням поважних причин пропуску такого строку, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовних вимог без розгляду. Зважаючи на те, що відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог, то таку слід задовольнити частково.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, ст.315, 319, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2021 року № 0055238-2404-1405 залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 листопада 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова