Справа № 750/11581/25
Провадження № 2/750/3114/25
18 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
12 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8927285 від 07 вересня 2019 року в сумі 25970 грн.
Обґрунтовано позов тим, що 07 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 8927285, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 7000 грн. зі сплатою процентів за користування ним. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» виконало умови кредитного договору та надало відповідачу кредит, однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за кредитним договором № 8927285 від 07 вересня 2019 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача частково та витребувано в Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» інформацію про те, чи випускалася на ім'я ОСОБА_1 банківська картка (маска картки) № НОМЕР_1 , якщо так, то, чи були зараховані 07.09.2019 на банківську картку (маска картки) № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 7000 грн. та у разі підтвердження переказу таких коштів, виписку по рахунку (інший документ), що підтверджує дану інформацію.
В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подала.
У судове засідання представник позивача не з'явився, з використанням системи «Електронний суд» подав клопотання, в якому просить справу розглянути за його відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує.
Відповідач у судовому засіданні позов визнала частково, посилаючись на відсутність у неї коштів та зазначила, що буде повертати кошти частинами.
Заслухавши доводи відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
07 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8927285, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 7000 грн. строком на 30 днів з 07 вересня 2019 року (а.с. 15 на звороті-17).
Згідно із пунктом 1.4. кредитного договору термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 07 жовтня 2019 року.
У пунктах 1.5.1, 1.5.2., , 1.6. кредитного договору сторони погодили: комісію за надання кредиту в розмірі 840 грн., яка нараховується за ставкою 12,00% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом - 4200 грн., які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки - фіксована; стандартну базову проценту ставку за користування кредитом, яка становить 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені у пункті 2.2.3 цього договору.
Відповідно до пункту 6.1. кредитного договору він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.
У пункті 6.3. кредитного договору сторони визначили, що приймаючи пропозицію товариства про укладення кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у тому числі Правилами та графіком платежів) договору в цілому.
Згідно з пунктами 2.2.1., 2.2.2. кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в пунктах 1.5.1.-1.5.2., 1.6. договору. Нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
Проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в пункті 1.5.2. процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену пунктом 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з пунктом 1.6. договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути припинено товариством у односторонньому порядку (пункт 2.2.3 договору).
Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою укладено договір № 8927285 від 07 вересня 2019 року, ідентифікована Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (а.с. 18 на звороті).
Також, копією платіжного доручення № 862733 від 07 вересня 2019 року підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» 7000 грн. ОСОБА_1 на картку НОМЕР_2 , призначення платежу - кошти згідно договору № 8927285 (а.с. 19).
Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов?язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня, наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в пункті 1.4 цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв?язку з укладенням цих угод, зобов?язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов?язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.
Позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну в пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та проценти, нараховані згідно з пунктом 1.5.2 договору за період, на який здійснюється продовження строку кредитування, але не більше суми фактично нарахованих процентів за договором на дату здійснення пролонгації. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно пунктом 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений пунктом 2.5 договору (пункти 2.3.1., 2.3.2 договору).
У пункті 3.2.6. кредитного договору сторони домовилися, що товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб у будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
20 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 47-МЛ, на підставі якого позивач набув право грошової вимоги до боржників (а.с. 21-25).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Мілоан» грошові кошти (купівельну ціну), як це передбачено умовами договору, що підтверджується копією платіжного доручення № 17678 від 20 лютого 2020 року (а.с. 26 на звороті).
З копії витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 47-МЛ від 20 лютого 2020 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 8927285 від 07 жовтня 2019 року в сумі 25970 грн. (а.с. 25 на звороті).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Таким чином, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вказаний вище договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач отримала грошові кошти в сумі, вказаній у договорі, однак свої зобов'язання щодо їх повернення та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим за розрахунком, наданим позивачем, утворилася заборгованість.
Так, згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 25970 грн., до якої входить: 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14910 грн. - заборгованість за процентами, 810 грн. - заборгованість за комісією за надання кредиту, 3220 - штраф (пеня).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі, зокрема, комісію за надання кредиту.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Факт отримання відповідачем 07 вересня 2019 року кредитних коштів у сумі 7000 грн. підтверджується копією платіжного доручення № 862733 від 07 вересня 2019 року (а.с. 19) та випискою по рахунку відповідача в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приват Банк».
Доказів, які б спростовували зазначені обставини та розмір заборгованості, відповідач суду не надала.
Однак, суд враховує, що відповідно до умов вказаного договору та доказів, наявних в матеріалах справи, відповідач отримала кредит у сумі 7000 грн. строком на 30 днів (пункт 1.3. договору).
Пунктами 2.3.1., 2.3.2 кредитного договору визначено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та проценти, нараховані згідно з пунктом 1.5.2 договору за період, на який здійснюється продовження строку кредитування, але не більше суми фактично нарахованих процентів за договором на дату здійснення пролонгації. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно пунктом 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу в спосіб, визначений пунктом 2.5 договору.
Так, згідно з копією відомостей Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 8927285 від 07 жовтня 2019 року відповідачем було сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в сумі 490 грн.; 16 жовтня 2019 року - сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в сумі 280 грн., проценти по кредиту в сумі 280 грн., 19 жовтня 2019 року - сплачено комісію за управління та обслуговування кредиту в сумі 490 грн. (а.с. 19 на звороті - 20).
Однак, суд не може розцінити сплату відповідачем грошових коштів, які були зараховані позикодавцем як комісія за управління та обслуговування кредиту і процентів, як волевиявлення відповідача, спрямоване на продовження строку кредитування, оскільки доказів наявності відповідної пропозиції кредитодавця на продовження строку кредитування, укладення угоди про це, де б зазначався строк, на який продовжено кредитування, оновлення графіків розрахунків, що складаються у зв'язку з укладенням цієї угоди, як це передбачено умовами договору, а також того, що відповідач вносила грошові кошти саме для сплати комісії за продовження строку кредитування, матеріали справи не містять.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування позикою в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, у договорі вказано, що нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У даній справі умови договору про те, що нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування (пункти 2.2.2, 2.2.3) знаходяться у розділі договору «Загальні умови», який регулює порядок нарахування процентів та сплати заборгованості, тобто правомірну поведінку сторін.
Таким чином, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданого позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.
З урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним договором (30 днів), належних доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.
За умовами договору та згідно із відомостями Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 8927285 від 07 жовтня 2019 року розмір процентів за період з 07 вересня 2019 року до 06 жовтня 2019 року (30 днів) становить 4200 грн. (а.с. 19 на звороті-20).
Крім того, із вказаних відомостей також слідує, що відповідачем після закінчення строку кредитування було сплачено грошові кошти на загальну суму 1540 грн., які були зараховані на погашення комісії за управління та обслуговування кредиту та процентів.
Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 13690 грн. (7000 грн. - тіло кредиту + 4200 грн. - проценти за користування кредитом + 810 грн. - заборгованість за комісією + 3220 грн. -пеня, за вирахуванням грошових коштів, сплачених відповідачем у сумі 1540 грн., які були зараховані на погашення комісії за управління та обслуговування кредиту та процентів), у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об'єднання «Апологет» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року (а.с. 29 на звороті).
З акту № 1528 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 05 серпня 2025 року слідує, що позивачу надано правничу допомогу згідно з вказаним вище договором щодо боржника ОСОБА_1 на суму 8000 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 3000 грн.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів; ідентифікаційний код - 35234236) заборгованість за кредитним договором № 8927285 від 07 вересня 2019 року в сумі 13690 грн. (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто грн.).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 1276 грн. 85 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 18.11.2025.
Суддя