Справа № 197/980/25
Провадження № 2/197/738/25
17 листопада 2025 року с-ще Широке
Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Панчука М.В.,
за участі секретаря судового засідання Гетьманенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Широке позовАкціонерного Товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
представник АТ "Таскомбанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2673025-207 від 17.12.2021 у розмірі 61354,27 грн, а також понесених судових витрат. Позов мотивовано тим, що 17.12.2021 між АТ "Таскомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2673025-207, згідно якого позичальнику надано кредит в сумі 42760 грн строком на 24 місяці. Згідно з умовами договору, позичальнику надано кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 17.12.2021, сума кредиту 42760 грн; строк, на який надається кредит - 24 місяці з дати його надання; проценти за користування кредитом - 0,01 % річних; комісія за обслуговування кредиту - 2,5 % щомісячно.
Умови вищезазначеного Кредитного договору Позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату даного звернення залишається непогашеною. Як наслідок, станом на 01.07.2025 заборгованість за договором №2673025-207 про надання кредиту від 17.12.2021 становить 61354,27 грн, з яких 24403,09 грн - заборгованість по тілу кредиту; 6,69 грн - заборгованість по процентам; 36944,49 грн - заборгованість по комісії.
Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. В позовній заяві було заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, у разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка до суду не з'явилась, про місце, дату та час проведення судового засідання була повідомленою належним чином. 14 жовтня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника відповідачки - Пузіна Д.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що позивачка не погоджується з вимогами АТ "Таскомбанк". Зауважує, що п.1.12 кредитного договору сказано, що "позичальник доручає банку проводити договірне списання коштів з його поточного рахунку на сплату комісії відповідно до п.1.1.3 цієї заяви-договору", а в п. 1.7 "позичальник доручає банку списання коштів з поточного рахунку на сплату комісії відповідно до п.1.1.3 цієї заяви-договору". Проте п. 1.1.3 в заяві-договору про надання споживчого кредиту № 2673025-207 від 17.12.2021 не існує. Також зазначає, що АТ "Таскомбанк" не мали права нараховувати у період воєнного стану позичальнику, який мав прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, а саме проценти та комісію. Оскільки за законом відповідач звільнений від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України. Окрім цього, в матеріалах справи наданих позивачем, міститься виписка по рахункам ОСОБА_1 , з яких встановлено, що протягом користування кредитними коштами, останньою аж по 25.07.2023 сплачувались кошти на погашення заборгованості загальною сумою 46269,21 грн, що є вже не тільки погашенням боргу, а і переплатою надлишку. Таким чином 46269,21 грн (сумовано сплачені кошти) - 24403,09 грн (тіло кредиту) = 21866,12 грн. Виходячи з цього, АТ "Таскомбанк" повинен повернути зайво сплачені кошти ОСОБА_1 в розмірі 21866,12 грн. Тому, просить зобов'язати позивача АТ "Таскомбанк" повернути залишок сплачених коштів ОСОБА_1 , а у задоволенні позову до неї відмовити в повному обсязі.
20 жовтня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що згідно з умовами договору, який підписала відповідачка власним підписом, їй було чітко визначено суму кредитних коштів у розмірі 42760 грн, з яких 2760 грн становила одноразова комісія за надання кредиту. Кредит надано строком на 24 місяці. Отже умови договору чітко відповідають вимогам ст. 1054 ЦК України щодо істотних умов договору. Будь-яке посилання відповідача на відсутність кредитного ліміту є юридично некоректним і свідчить про неправильне трактування умов договору. Позичальник не оскаржував договір у встановленому порядку, кристувався кредитними коштами, здійснював регулярні платежі, а отже - погодився з умовами договору та фактично виконував його. У відзиві відповідач посилається на п.18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України щодо звільнення від відповідальності за прострочення під час воєнного стану. Вказана норма звільняє лише від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України - пеня, штрафи, неустойка, інфляційні втрати, 3 % річних. Проте вона не скасовує зобов'язання позичальника щодо повернення основної суми кредиту та процентів, нарахованих відповідно до договору за користування кредитними коштами. Плата за користування кредитом не є санкцією, а є основною умовою кредитного договору і підлягає сплаті відповідно до ч. 1 ст. 1054 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Таким чином, позовні вимоги банку - це стягнення основної суми кредиту, процентів, комісій передбачених договором, а не штрафних санкцій. Всі суми, які сплачувались відповідачкою, розподілялись не лише на погашення тіла кредиту, але й на сплату відсотків, комісій та обслуговування рахунку, як це прямо передбачено умовами договору. Загальна сума боргу виникла через неповне та несвоєчасне виконання відповідачкою свої зобов'язань, що причинило накопичення суми заборгованості, зокрема по комісіях відповідно до договору. Також відповідачка не надала власного розрахунку, який би підтверджував наявність переплати. Тому позивач просить визнати відзив необґрунтованим та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд, у зв'язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 17 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним Товариством "Таскомбанк" укладено заяву-договір про надання споживчого кредиту № 2673025-207. Згідно з умовами договору загальна сума кредиту 42760 грн. Комісія за надання кредиту - 6,9 %, що складає 2760 грн. Сума кредиту без комісії - 40000 грн. Кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок № НОМЕР_1 . Строк кредиту - 24 місяці. Проценти за користування кредитом - 0,01 % річних. Комісія за обслуговування кредиту - 6,9 % щомісячно.
Згідно виписки по особовим рахункам кредитного договору № 2673025-207 ОСОБА_1 за період з 17.12.2021 по 03.06.2025, що відповідає також дослідженому в судовому засіданні розрахунку заборгованості станом на 03.06.2025, 17 грудня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 було перераховано 42760 грн на виконання кредитного договору № 2673025-207 від 17 грудня 2021 року. При цьому, вказаними коштами ОСОБА_1 користувалася та здійснювала погашення заборгованості.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності .
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, зокрема із виписки по рахунку, що є первинним бухгалтерським документом та не залежить від волі позивача, що відповідачка 17.12.2021 отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 42760 грн. При цьому, здійснила сплату коштів у розмірі 69874,08 грн на погашення боргу за період користування кредитними коштами.
Суд зазначає, що згідно п. 1.2.1 заяви-договору про надання спохивчого кредиту № 2673025-207 від 17.12.2021 загальна сума кредиту 42760 грн, а п. 1.2.3 вказує, що в цю чсуму входить комісія у розмірі 6,9%, що складає 2760 грн, строк кредитування - 24 місяці, процентна ставка за коритсуавння кредитом - 0,01 % річних, є фіксованою та застосовується на весь строк кредитування - п. 1.2.9 - 1.2.10 цього договору.
З огляду на встановлене, за 24 місяці - строк кредитування, що становить 2 цілих роки, із отриманих ОСОБА_1 коштів у розмірі 42760 грн, АТ "Таскомбанк"має отримати відсотки у розмірі 42760 грн * 0,01% * 2 = 855,2 грн.
При цьому, загальна сума, яку ОСОБА_1 має сплатити за два роки користування кредитними коштами становить 42760 грн + 855,20 грн = 43615,20 грн.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 сплачено загалом 69874,08 грн та розмір вказаної суми повністю поглинає заборгованість за кредитом, встановлену судом, при цьому без врахування часу сплати таких платежів та зменшення розміру сум по відсотках.
Однак, позивач просить стягнути з відповідачки, окрім тіла кредиту та відсотків за його користування, ще комісію у розмірі 36944,49 грн, розраховану на підставі п. 1.4 заяви-договору про надання спохивчого кредиту № 2673025-207 від 17.12.2021.
Суд зазначає, що ч. 4 ст. 42 Конституції України передбачено, обов'язок держави захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно із ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 статті 11 ЗУ "Про споживче кредитування" передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Отже, ЗУ "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемним.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав і обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Зазначені висновки викладені Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15.
Суд звертає увагу, що зі змісту п. 1.4 заяви-договору №2673025-207 від 17.12.2021 вбачається, що банком було встановлено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 6,9% щомісячно.
Тобто, банком фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про споживче кредитування", і вказану плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Враховуючи те, що позивачем встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата у справі №496/3134/19 дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
За таких обставин справи, суд всебічно та повно з'ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що відповідачкою погашено кредит у повному обсязі, а відтак у позові слід відмовити.
При цьому, суд зазначає, що відповідачкою не заявлявся зустрічних позов про повернення надмірно сплачених коштів за кредитним договором, такий судом до спільного розгляду не приймався, а відтак пояснення останньої щодо поверенння надміру сплачених коштів не є предметом розгляду даної справи.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжним дорученням № 2162690751 від 12.08.2025 (а.с. 5), позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн, при цьому відповідачка не вказала про понесення нею будь-яких витрат, а відтак понесені судові витрати позивачем, залишаються за останнім.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 536, 629, 1054, 1055ЦК України, ЗУ "Про електронну комерцію", суд
вирішив:
в позові Акціонерного товариства "Таскомбанк" (місцезнаходження: м. Київ, вул. С.Петлюри, 30, ЄДРПОУ: 09806443) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення - 17.11.2025.
Суддя М.В. Панчук