Справа № 194/565/25
Номер провадження № 2/194/536/25
18 листопада 2025 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Представник позивача Костюшок П.М. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 15.06.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2633887 у електронній формі. Відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання, тому він перед позивачем має заборгованість в сумі 25800,00 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 8000, 00 грн., сума заборгованості по відсоткам - 1800, 00 грн., сума заборгованості за пенею - 16000,00 грн. 14.06.2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належить первісному кредитору. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №2633887 в сумі 25800,00 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 8000, 00 грн., сума заборгованості по відсоткам - 1800, 00 грн., сума заборгованості за пенею - 16000,00 грн. Зазначає, що з моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 2633887 у розмірі 25800,00 грн. та суму сплаченого судового збору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але в позовній заяві зазначив розглядати справу без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належними чином.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 15.06.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2633887 у електронній формі. Згідно умов договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000, 00 грн., з процентною ставкою 0,75% в день, строком на 30 днів, а саме до 15.07.2024 року. Кредит надається на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 . Приймаючи умови кредитного договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції, а також підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 841APF. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
14.06.2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належить первісному кредитору.
Також між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, додаткову угоду № 7 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року та додаткову угоду № 41 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2633887 в сумі 25800,00 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 8000, 00 грн., сума заборгованості по відсоткам - 1800, 00 грн., сума заборгованості за пенею - 16000,00 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №2633887 від 15.06.2024 року ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка за період з 08.10.2024 року по 28.02.2025 року становить в розмірі 25800, 00 грн.
Факт наявності заборгованості за договором позики у встановленому законом порядку ніким не спростовано.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного Кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 Цивільного Кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).
За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 тощо.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Таким чином, договір між сторонами було укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції, а також підписано накладенням електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у товариства виникло зобов'язання надати позику відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги, що виникають в результаті використання позики та повернути позику.
Щодо відступлення прав вимоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.
Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Разом з тим, положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається».
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що правовідносини за договором позики № 2633887 від 15.06.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , виникли саме 15.06.2024 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, на який посилається позивач.
Отже, на момент укладення договору факторингу 14 червня 2021 року, не могло бути предметом останнього право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час договором позики № 2633887 від 15.06.2024 року, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за договором позики № 2633887 від 15.06.2024 року у ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Разом з тим, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Таким чином, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у останнього права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики № 2633887 від 15.06.2024 року, який був укладений після відступлення ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги за договором позики на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд відмовляє в стягненні з відповідача на користь позивача судового збору та витрат на правову допомогу, оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 512, 516, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 628, 629, 634, 638, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256, 280, 281 ЦПК України, суд -
В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року.
Головуючий суддя: В.О. Корягін