18 листопада 2025 року справа №200/4464/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Галатіна О.О.), складеного в повному обсязі 25 серпня 2025 року, у справі № 200/4464/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №050650006694 від 28.03.2025;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2025 року про призначення пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням трудового стажу зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.04.1980, та періодів догляду за дітьми з 20.05.1983 по 20.05.1986, з 05.08.1986 року по 05.08.1989 року, з 18.11.1990 по 18.11.1993 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №050650006694 від 28.03.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2025 року про призначення пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням записів трудової книжки сер. НОМЕР_1 від 10.04.1980, та із зарахуванням до страхового стажу періодів догляду за дітьми з 20.05.1983 по 19.05.1986, з 05.08.1986 року по 04.08.1989 року, з 18.11.1990 по 17.11.1993 роки, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 200/4464/25, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому зазначено, що ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено неможливість втручання суду у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень під час перевірки рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим критеріям.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/4464/25, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 12.03.2025 звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VІ, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не оспорюється.
За принципом екстериторіальності, опрацюванням вказаної заяви займалось Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №050650006694 від 28.03.2025, позивачці відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік.
Згідно вищевказаного рішення, на час звернення вік позивачки становив 63 роки, 3 місяці, 14 днів.
Страховий стаж позивача становить 10 років 7 місяців 16 днів.
За доданими документами не взято до розрахунку періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 10.04.1980р., оскільки титульну сторінку завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на 1980 рік та не прослідковується в трудовій книжці.
Не взято до уваги свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 від 24.01.1995р., оскільки відсутня сканована копія з оригіналу документа. Також зазначаємо: рішення суду по справі № 2/221/431/2020 від 12.03.2020р. не придатно для читання.
Не зараховано період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище ( ОСОБА_2 ).
Суд погоджує висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Так, пунктом «ж» вказаної норми, встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
З огляду на зміст наведених норм, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі одного з таких документів: або свідоцтва про народження дитини, або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть).
Відповідно до частини другої статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відповідно до записів трудової книжки сер. НОМЕР_1 від 10.04.1980 на ім'я ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), в частині спірних періодів, позивач:
-23.07.1982 працювала машиністом конвеєра 2 розряду (запис 5);
-22.06.1984 подсібним робітником (запис 6);
-14.08.1984 звільнена за ст. 38 КЗоТ (запис 7);
-12.10.1984 працювала кухарем (запис 8-9);
- 16.07.1985 звільнена за власним бажанням для догляду за дитиною дошкільного віку (запис 10);
- 08.10.1985 працювала подсібним робітником (запис 11);
- 28.08.1987 звільнена за власним бажанням для догляду за дитиною дошкільного віку (запис 12);
- 15.10.1987 працювала кухарем (запис 13);
- 24.02.1988 звільнена за власним бажанням для догляду за дитиною дошкільного віку (запис 14);
- 01.07.1988 - 25.12.1993 працювала кухарем (запис 15-16).
Згідно наявних в матеріалах справи копії свідоцтва про народження сер. НОМЕР_5 від 16.07.1983 вбачається, що позивач є матір'ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження сер. НОМЕР_6 від 05.08.1986 вбачається, що позивач є матір'ю дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження сер. НОМЕР_7 від 10.12.1990 вбачається, що позивач є матір'ю дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_8 від 24.01.1995 року, громадянин ОСОБА_7 та громадянка ОСОБА_8 24 січня 1995 року уклали шлюб. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові - ОСОБА_9 , дружині - ОСОБА_9 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження сер. НОМЕР_9 від 24.01.1995 вбачається, що позивач є матір'ю дітини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 12.03.2020 року у справі № 221/8811/19, позовну заяву ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 січня 1995 року Рибінською сільською радою Волноваського району Донецької області, актовий запис № 3 - розірвано. Від шлюбу неповнолітніх дітей не мають. Спір щодо розподілу спільно нажитого майна відсутній.
Вищезазначене рішення набуло законної сили 13.04.2020 року, відповідно до даними Єдиного Державного реєстру судових рішень.
Беручи до уваги те, що записами трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджується факт роботи позивача у спірні періоди, наявні також підтверджуючі записи про звільнення позивачки для догляду за дітьми дошкільного віку, свідоцтвом про народження дітей сер. НОМЕР_5 від 16.07.1983, сер. НОМЕР_6 від 05.08.1986, сер. НОМЕР_7 від 10.12.1990, а відтак не зараховані періоди перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме: з 20.05.1983 по 19.05.1986, з 05.08.1986 по 04.08.1989, з 18.11.1990 по 17.11.1993 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо не врахування записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульну сторінку завірено печаткою, яка не відповідає чинному законодавству на 1980 рік та не прослідковується в трудовій книжці, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що УПФ не враховані положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 30 листопада 2018 року у справі №235/4179/17.
Таким чином, незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, які занесені до трудової книжки НОМЕР_1 , з підстав, що трудова книжка оформлена неналежним чином, є протиправним.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу із зобов'язанням повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням записів трудової книжки та з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні. Втручання в дискреційні повноваження не відбулось.
Таким чином заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги є неприйнятними та повністю спростовуються висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 200/4464/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року.
Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць