18 листопада 2025 року справа №200/2553/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Троянова О.В.), складеного в повному обсязі 13 червня 2025 року, у справі № 200/2553/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про:
визнання протиправним та скасування рішення від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.02.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року, період роботи з 15.02.1983 року по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 року по 22.02.1988 року, з 27.02.1988 року по 29.04.1989 року, з 14.05.1989 року по 23.11.1990 року, з 01.11.1994 року по 10.03.1997 року, з 01.07.2000 року по 05.03.2001 рок
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року та періоди роботи з 15.02.1983 по 12.05.1984 року, з 17.06.1986 по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990, з 01.11.1994 по 10.03.1997 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі № 200/2553/25, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що управлінням прийнято обґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до вимог чинного законодавства.
До страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982, оскільки в довідці №57 вказано не повну дату видачі довідки (07.04...рік); з 15.02.1983 по 23.11.1986 рік, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою (з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік); з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 рік, оскільки трудову книжку НОМЕР_1 від 05.09.1990 року видано пізніше періодів роботи; з 01.11.1994 по 10.03.1997 рік, оскільки дописано номер та дату наказу в записі про звільнення з роботи; з 01.07.2000 по 05.03.2001 рік, оскільки відповідно за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справу в паперовому вигляді не формувалась. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 ), та особою, що претендує на призначення пенсії за віком.
23.02.2025 року ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
03.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №057050012179 про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтоване наступним.
Вік заявника 61 рік 01 місяць 21 день. Страховий стаж становить 28 років 07 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982, оскільки в довідці №57 вказано не повну дату видачі довідки (07.04...рік); з 15.02.1983 по 23.11.1986 рік, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою (з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік); з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 рік, оскільки трудову книжку НОМЕР_1 від 05.09.1990 року видано пізніше періодів роботи; з 01.11.1994 по 10.03.1997 рік, оскільки дописано номер та дату наказу в записі про звільнення з роботи; 01.07.2000 по 05.03.2001 рік, оскільки відповідно за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування до страхового позивача спірних періодів роботи через недоліки заповнення трудової книжки та відмови у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Приймаючи спірне рішення суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на зарахування стажу за спірними періодами має бути відновленим із зобов'язанням повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії
Суд погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини другої цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Законом № 1058 визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене узгоджується з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Судами, на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, встановлено, що ОСОБА_1 працював у в/о «Азовмаш» м. Маріуполь у період з 15.02.1983 по 23.11.1986 року, а саме:
- на підставі наказу №9 від 04.03.1983 року прийнято в Термічний цех №35 слюсарем ремонтником 5 розряду;
- на підставі наказу №50 від 12.12.1986 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у в/о «Азовмаш» м. Маріуполь у період з 22.12.1986 по 22.02.1988 року, а саме:
- на підставі наказу №51 від 16.12.1986 року прийнято в Термічний цех №35 підручним токаря розточувача 2 розряду;
- на підставі наказу №14 від 04.04.1988 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
На підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у Кооперативі «Сервіс» у період з 27.02.1988 по 29.04.1989 року, а саме:
- на підставі розпорядження №3 від 27.03.1988 року прийнято учнем продавця;
- на підставі розпорядження №6 від 26.08.1988 року переведено продавцем;
-на підставі розпорядження №5 від 29.04.1989 року звільнено за переводом в кооператив «Маріуполь» п. 5 ст. 36 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Виробничо-споживчому кооперативі «Маріуполь» у період з 14.05.1989 по 23.11.1990 року, а саме:
- на підставі розпорядження №1 від 12.05.1989 року прийнято за переводом слюсарем-монтажником;
- на підставі розпорядження №18 від 23.11.1990 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Окрім того, судами встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Маріупольському об'єднанні «Коопзаготпром» у період з 14.01.1991 по 24.04.1991 року, а саме:
-на підставі наказу №7 від 08.01.1991 року прийнято вантажником овочефруктосховища;
-на підставі наказу №69 від 27.04.1991 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у кооперативному профспілковому товаристві «КОЛОС» у період з 01.05.1991 по 11.09.1991 року, а саме:
- на підставі розпорядження №27 від 29.04.1991 року прийнято на посаду тренера-викладача ДЮСШ;
- на підставі розпорядження №45 від 11.09.1991 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
На підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року встановлено, що ОСОБА_1 працював у Малому підприємстві «Титан» у період з 05.10.1991 по 20.10.1994 року, а саме:
- на підставі розпорядження №11 від 05.10.1991 року прийнято на посаду слюсаря;
- на підставі розпорядження №43 від 20.10.1994 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Приватному підприємстві «Егис» у період з 01.11.1994 по 10.03.1997 року, а саме:
- на підставі наказу №61-к від 01.11.1994 року прийнято на посаду електрика м'ясокомбінату;
- на підставі наказу №21 від 10.03.1997 року звільнено за власним бажанням.
На підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у Земельно-кадастровому бюро у період з 04.04.1997 по 05.03.2001 року, а саме:
- на підставі наказу №15 від 04.04.1997 року прийнято на посаду техніка;
- на підставі наказу №23 від 05.03.2001 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
При цьому, судами встановлено, що титульну сторінку трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року заповнено посадовою особою в/о «Азовмаш» м. Маріуполь та засвідчено печаткою вказаного підприємства.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637. Відповідно “Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) до підпункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно пункту 2.11 розділу 2 Інструкції 162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або зміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 розділу 2 Інструкції 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Тобто підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок заповнення першого (титульного) аркуша трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього спірного періоду роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №162.
З наданої позивачем трудової книжки вбачається, що на титульній сторінці вона містить запис його прізвища, ім'я, по батькові, дату народження, дату заповнення, підпис власника трудової книжки, підпис особи, яка відповідальна за видачу трудової книжки; в розділі Відомості про роботу вона містить відповідні записи про його роботу.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: заповнення на титульній сторінці трудової книжки невірної дати заповнення підприємством, на якому вперше працював позивач, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи до стажу роботи позивачки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
В даному випадку позивач не може нести відповідальність та бути позбавленим соціального захисту у вигляді права на призначення пенсії з вини роботодавця позивача.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Із зазначених підстав суд не приймає посилання відповідача на те, що період навчання позивача з 11.09.1979 по 11.07.1982 року не підлягає зарахуванню внаслідок зазначення в ній неповної дати видачі.
Крім того, періоди роботи позивача з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Суд звертає увагу, що записи у трудовій книжці позивача про період роботи у вказаному підприємстві з 01.11.1994 по 10.03.1997 року здійснені належним чином та не мають дефектів вчинення.
Враховуючи зазначене, період роботи з 01.11.1994 по 10.03.1997 року також підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
На підставі архівної довідки, виданої 07.04. (відсутній рік видачі) №57, виданої Маріупольським професійним ліцеєм будівництва» судами встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався у міському професійно-технічному училищі №2 з 11.09.1979 (наказ №23-к від 11.09.1979 року) по 11.07.1982 року (наказ №38-к від 10.07.1982 року) за професією монтажник сталевих та з/б конструкцій, електрозварник ручного зварювання, кваліфікація - 3 розряд, виданий диплом № НОМЕР_4 . Державний професійно-технічний заклад «Маріупольське професійно-технічне будівельне училище» з 01 липня 2005 року є правонаступником прав та обов'язків професійно-технічного училища №2 (наказ МОН України від 28.04.2005 року №261). Державний професійно-технічний заклад «Маріупольське професійно-технічне будівельне училище» перейменовано у «Маріупольський професійний ліцей будівництва» (наказ МОН України від 31.01.2006 року №67).
Враховуючи зазначене, період навчання позивача з 11.09.1979 по 11.07.1982 року підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Окрім того, стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.02.1983 по 23.11.1986 року, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік, суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (№1,2), що позивач в період з 15.02.1983 по 23.11.1986 працював в Термічному цеху №35 на посаді слюсаря ремонтника 5 розряду.
Водночас, згідно копії військового квитка серії НОМЕР_5 від 08.05.1984 року, позивач з 13.05.1984 по 16.06.1986 року проходив військову службу в лавах Збройних сил (Радянської армії).
В період 1979-1990 років діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 (далі - Положення №590).
Відповідно до підпункту «а» пункту 117 Положення №590 доказом стажу роботи є, зокрема, трудова книжка.
В силу підпункту «к» пункту 109 Положення №590 окрім роботи в якості працівника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР.
Згідно із підпунктом «а» пункту 2.17 Інструкції №162 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на тих, хто проходить службу, не поширюється законодавство про працю та державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення зі служби.
При цьому, відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Також, частиною 1 ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу.
Отже, період строкової військової служби повинен зараховуватися до страхового стажу роботи, що і було зроблено відповідачем.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вбачається з трудової книжки період військової служби з 13.05.1984 по 16.06.1986 року охоплюється періодом роботи позивача з 15.02.1983 по 23.11.1986 у в/о «Азовмаш» мю Маріуполь.
Таким чином, оскільки період роботи з 15.02.1983 по 23.11.1986 року підтверджується записами трудової книжки, останній має бути зарахований до страхового стажу позивача за виключенням вже зарахованого до страхового стажу позивача періоду військової служби з 13.05.1984 по 16.06.1986 року.
Враховуючи зазначене, періоди роботи з 15.02.1983 по 12.05.1984 року та з 17.06.1986 по 23.11.1986 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог
Інші доводи апеляційної скарги є неприйнятними та повністю спростовуються висновками суду першої інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі № 200/2553/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць