18 листопада 2025 року справа №200/3550/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Христофоров А.Б.), складеного в повному обсязі 18 липня 2025 року, у справі № 200/3550/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22.04.2025 № 050650006717 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.04.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 року, періоди роботи згідно трудової №35, періоди навчання з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22.04.2025 № 050650006717 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.04.2025 року, зарахувавши періоди роботи позивача в колгоспі з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року та з 26.11.1983 року по 31.12.1998 до страхового стажу, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 200/3550/25, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що до страхового стажу не зараховані:
- періоди роботи згідно трудової книжки № 35, оскільки на титульній сторінці дописано рік народження, а також відсутня дата заповнення.
- період навчання з 08.10.1980 по 19.01.1981 згідно свідоцтву № 980337, оскільки відсутня дата видачі.
- період роботи у колгоспі з 01.07.1982 по 31.12.1998, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих трудоднів та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та про перейменування колгоспу. Додатковий коментар: до заяви надано особисте повідомлення заявника щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації датоване 07.04.2025. З наведеного вбачається, що у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Вважає рішення пенсійного органу правомірним.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/3550/25, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, згідно паспорта серії НОМЕР_2 .
13.04.2025 року позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом розгляду якої прийнято рішення № 050650006717 від 22.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
З рішення вбачається, що вік заявника - 62 роки 04 місяці, страховий стаж заявника становить 17 років 04 місяці 23 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи згідно трудової книжки № 35, оскільки на титульній сторінці дописано рік народження, а також відсутня дата заповнення.
період навчання з 08.10.1980 по 19.01.1981 згідно свідоцтву № 980337, оскільки відсутня дата видачі.
період роботи у колгоспі з 01.07.1982 по 31.12.1998, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих трудоднів та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та про перейменування колгоспу.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 050650006717 від 22.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу - 29 років та відсутності особистого повідомлення заявника щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до форми РС-право до страхового стажу Позивача зараховано періоди військової строкової служби з 28.10.1981 по 21.11.1983; період навчання з 08.10.1980 по 19.01.1981 та період роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 не зараховано до стажу Позивача.
Приймаючи спірне рішення суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на зарахування стажу за спірними періодами має бути відновленим
Суд погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини другої цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії .
До набрання чинності № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, відповідно до вимог ч.2 ст.56 Закону №1788-XII час роботи за фактичною тривалістю враховується лише у випадку, якщо член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене узгоджується з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розмішуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття страховий стаж, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка була чинна на час роботи позивачки та пункту 1 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310 (далі Положення №310) (чинних на час роботи позивача у колгоспах до проголошення незалежності України) основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника.
Відповідно до пункту 2 вказаних Положень №310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень №310). Згідно пункту 6 Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Тобто, якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
Відтак, в разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 виданого Донецькою техшколою ДОСААФ, Позивач в період з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року навчався за програмою підготовки водіїв автомобіля 3 класу, отримав кваліфікацію водія автомобіля 3 класу та посвідчення від 28.01.1981 року.
Згідно військового квитка НОМЕР_4 , Позивач проходив строкову військову службу в період з 28.10.1981 року по 21.11.1983 року.
Згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_5 позивач вступив в члени колгоспу 01.08.1980 року. У відомостях про роботу з 1980 року по 2000 рік зазначено встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) та вказано кількість відроблених Позивачем людино днів за рік за кожний рік спірного періоду. З 28.10.1981 року по 25.11.1983 року служба в лавах радянської армії. Наявні підписи осіб підтверджуючих записи та печатки колгоспу. 30.05.2000 року Позивач звільнений з роботи за власним бажанням.
В трудовій книжці наявний корінець про те, що у зв'язку з реорганізацією колгоспу імені Калініна його перейменовано на колективне сільськогосподарське підприємство «Старогнатівське». Розпорядження голови райдержадміністрації №39 від 22.11.1997р. Рішення загальних зборів колгоспу імені Калініна прот. №1 від 05.03.1996р. Вірно: інспектор відділу кадрів ОСОБА_2.
Дослідивши надану позивачем копію трудової книжки колгоспника №35, суд встановив, що на титульній сторінці в графі «дата заповнення» відсутній запис, в графі рік народження зазначено «1962».
Належність трудової книжки позивачу відповідачем не заперечується.
Суд наголошує, що період роботи позивача з 1980 року по 1998 року підтверджується записами в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_5 в розділі «відомості про роботу», що є достатнім для зарахування вказаного періоду до страхового стажу.
Також, суд зазначає, що в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_5 , у відомостях про роботу з 1980 року по 2000 рік наявні підписи осіб підтверджуючих записи та печатки колгоспу.
В трудовій книжці наявний корінець про те, що у зв'язку з реорганізацією колгоспу імені Калініна перейменовано на колективне сільськогосподарське підприємство «Старогнатівське». Розпорядження голови райдержадміністрації №39 від 22.11.1997р. Рішення загальних зборів колгоспу імені Калініна прот. №1 від 05.03.1996р. Вірно: інспектор відділу кадрів ОСОБА_2.
Також суд зазначає, що період навчання позивача з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року та період його роботи фактично перетиналися один з одним.
Проте суд враховує, що позивач під час навчання працював в колгоспі, а тому період з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Враховуючи вказане, підстава для незарахування періоду роботи позивача в колгоспі з 08.10.1980 року по 19.01.1981 року та з 26.11.1983 року по 31.12.1998 до страхового стажу через відсутність підстав внесення відомостей щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві, підлягає відхиленню.
При цьому, відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 01.07.1982 по 25.11.1983 року, оскільки у вказаний період Позивач проходив службу в лавах Радянської армії та відповідно до відомостей з форми РС-право про зарахований стаж, вказаний період вже було зараховано до страхового стажу Позивача.
Відтак, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги є неприйнятними та повністю спростовуються висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 200/3550/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць