18 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/10748/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 за допомогою системи ''Електронний суд'' звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. 7.1 розділу XV “Прикінцевих положень» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення згідно з пунктом 7-1 “Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з набуттям необхідного стажу як педагогічний працівник у відповідності до пункту 7-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вважає, що має право на призначення та виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Вказану ухвалу суду відповідач отримав 29.09.2025, що підтверджується довідкою в матеріалах справи, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та з 03.07.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На адвокатський запит щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідач листом від 01.09.2025 повідомив, що за документами пенсійної справи загальний страховий стаж позивача становить 41 рік 07 місяців 07 днів (врахований по 30.06.2025). Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 з 01.02.2001 по 31.08.2011 позивач працювала на посаді друкарки, методиста районного методичного кабінету. Посада друкарки, методиста районного методичного кабінету Переліком №909 не передбачена (розділ 1 «Освіта»). Оскільки на час досягнення пенсійного віку позивач не набула 30 років страхового стажу за вислугу років, призначити грошову допомогу відповідно до п. 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону немає можливості.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За змістом частини 1 Закону №1058-IV, даний Законом регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 1 Порядку №1191 цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктом 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Пунктом 5 Порядку №1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-IV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку №1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 по справі №234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Як слідує з матеріалів справи підставою для відмови у призначенні позивачу грошової допомоги, встановленої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, слугували висновки відповідача про відсутність у неї необхідного спеціального стажу (30 років) та не врахування до цього стажу періодів роботи позивача на посаді методиста районного методичного кабінету, так як вказана посада відсутня в Переліку №909.
З наведеними висновками відповідача суд не погоджується, оскільки право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до статті 28 Закону України від 23.05.1991 №1060-ХІІ "Про освіту" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно з статтею 29 Закону України "Про освіту" структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вишу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджений перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України №963, прийнятою 14.06.2000, затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким конкретизовано, що до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, методисти.
Верховний Суд при розгляді судових справ щодо аналогічних правовідносин дійшов висновку, що стаж роботи на посадах педагогічних працівників має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що така посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909, на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 (постанови від 22.05.2018 року у справі № 308/5434/17, від 20.02.2019 року у справі №462/5636/16-а, від 22.03.2019 року у справі №682/2177/17, від 19.03.2019 року у справі №466/5637/17).
З аналізу викладеного слідує, що і посада друкарки районного методичного кабінету з правом читання годин математики та інформатики, на якій позивач працювала з 01.02.2001 по 31.08.2002, і посада методиста районного методкабінету природничо-математичного циклу, на якій позивач працювала у період з 01.09.2002 по 31.08.2011 є педагогічними посадами.
Тобто позивач у період з 01.02.2001 по 31.08.2011 була працівником освіти, а тому стаж роботи у вказаний період, повинен зараховуватися до спеціального стажу, навіть попри те, що зазначені посади прямо не передбачені затвердженим Переліком №909.
Також суд враховує, що позивач у спірний період працювала на вчительських посадах.
Так, згідно довідки № 1670 від 09.06.2025 УСЗН Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області 01.02.2001 ОСОБА_1 переведено на посаду друкарки райметодкабінету, залишивши години математики по тарифікації в Малківській ЗОШ І-ІІІ ступеня (наказ по відділу освіти Прилуцької районної державної адміністрації від 20.01.2001 № 3§8). 01.09.2002 ОСОБА_1 переведено на посаду методиста рай методкабінету природничо-математичного циклу відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України (наказ по відділу освіти Прилуцької районної державної адміністрації від 30.08.2002 № 37§6). Згідно наказу по відділу освіти Прилуцької районної державної адміністрації від 02.09.2002 № 39§7 ОСОБА_1 , методисту районного методичного кабінету, з 02.09.2002 дозволено вести години математики та інформатики в Малківській ЗОШ І-ІІІ ступеня (6 годин). Згідно наказу по відділу освіти Прилуцької районної державної адміністрації від 01.09.2004 № 150§2 ОСОБА_1 , методисту РМК, з 01.09.2004 дозволено читати години інформатики в Богданівській ЗОШ І-ІІ ступеня (6 годин). 31.08.2011 ОСОБА_1 звільнено з посади методиста рай методкабінету відділу освіти за власним бажанням. 31.08.2011 ОСОБА_1 , вчителя інформатики Богданівської ЗОШ І-ІІ ступеня за сумісництвом звільнено за власним бажанням.
Відповідно до довідки № 02-20/250 від 09.06.2025 Дідівського ліцею Сухополовянської сільської ради Відділу освіти, молоді та спорту, ОСОБА_1 з 01.09.2000 прийнята на посаду вчителя математики та інформатики (наказ по Прилуцькому районному відділу освіти від 31.08.2000 № 25, наказ по Малківській середній ЗОШ І-ІІІ ступенів від 31.08.2000 № 196) та звільнена 06.09.2004 (наказ по Малківській середній ЗОШ І-ІІІ ступенів від 14.09.2004 № 61).
Згідно з довідкою №115 від 11.06.2025 Богданівського ліцею ім. Григорія Ващенка Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_1 , 1965 р.н., дійсно працювала в Богданівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вчителем інформатики з 01.09.2004 по 31.08.2011.
Тобто, відповідно до зазначених довідок, в спірний період з 01.02.2001 по 31.08.2011, який не був зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , остання працювала на посаді вчитель математики та інформатики, та вчитель інформатики, з читанням предметів по 6 годин в тиждень, що в рік складає 312 годин.
Посада учителя в загальноосвітніх навчальних закладах передбачена в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 N 909.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
При цьому жодний нормативно-правовий акт, зокрема Постанова № 909, не містить обмежень щодо зарахування до спеціального стажу роботи на відповідних посадах за сумісництвом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №К/9901/241/17, а саме: "...зарахування роботи на посаді вчителя до педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), отже період роботи (...) за сумісництвом зараховується до педагогічного стажу (...) робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.08.2018 у справі №492/446/15-а, від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі №233/4308/17, вирішуючи спори, пов'язані із застосуванням постанови №909, дійшла висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФУ до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. Про це зазначається у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007.
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області при вирішенні питання щодо призначення позивачу грошової допомоги віддало перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України, у зв'язку з чим дійшло помилкового висновку про відсутність підстав для зараховування спірного періоду роботи на посадах методиста та вчителя в період з 01.02.2001 по 31.08.2011, та відсутності підстав для нарахування та виплати передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" грошової допомоги.
Отже, позивач підпадає під дію п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та має право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Об'єктом даної позовної заяви є порушення права позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV внаслідок не зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 01.02.2001 по 31.08.2011 на посадах друкарки районного методичного кабінету з правом читання годин математики та інформатики та методиста районного методкабінету природничо-математичного циклу, та на вчительських посадах.
При цьому, при зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.02.2001 по 31.08.2011, її страховий стаж становитиме більше 30 років, що дає їй право, відповідно до пунктут7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відповідно, ефективним способом захисту, що сприятиме повному відновленню порушеного права, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як органу, що призначає пенсію, де перебуває на обліку позивач, нарахувати та виплатити їй грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням періоду роботи з 01.02.2001 по 31.08.2011 на посадах друкарки районного методичного кабінету з правом читання годин математики та інформатики, методиста районного методкабінету природничо-математичного циклу, а також вчителя математики та інформатики в Дідівському ліцеї Сухополовянської сільської ради та вчителя інформатики в Богданівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. 7.1 розділу XV “Прикінцевих положень» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення згідно з пунктом 7-1 “Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).
Повне судове рішення складено 18.11.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО