Справа № 202/5636/25
Провадження № 2/202/3516/2025
17 листопада 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Коваленко К.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Чайки В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, -
06 червня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої просять зобов'язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради вчинити дії направлені на приватизацію квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., для передачі у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за відсутністю довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за період з 19.10.1993 року по 08.04.1994 року. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилаючись на те, що позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з жовтня 1993 року до теперішнього часу постійно проживають у однокімнатній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м., житловою площею16,7 кв.м., яку отримали на підставі Ордеру на жиле приміщення №27 (обмінний) від 15.10.1993 року, в порядку сімейного обміну жилих приміщень.
Вказали, що ОСОБА_4 з 09.11.1971 року по 29.10.1993 року жила з батьками за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 25.05.1991 року, який проживав разом зі своєю матір'ю за вищевказаною адресою ( АДРЕСА_2 ) з дня свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Акцентували увагу суду на те, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , станом на жовтень 1993 року не була приватизована, та позивачі не приймали участь у її приватизації.
На початок 1993 року у вищевказаній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проживали також мати ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , а також брат ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .
Сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_7 проживала разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_8 у квартирі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Оскільки мати ОСОБА_1 була особою з інвалідністю І групи, ОСОБА_5 потребувала постійного догляду і ОСОБА_7 висловила своє бажання доглядати матір.
Водночас, між сестрами ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , а також чоловіком останньої ( ОСОБА_8 ) склалися неприязні стосунки, а відтак спільне проживання в одному житловому помешканні було недоцільне та суперечило інтересам відповідних сімей.
Виходячи із цього, було вирішено здійснити обмін жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, в порядку, передбаченому Правилами обміну жилих приміщень в Українській PCP, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР № 31 від 31.01.1986 року.
За умовами відповідного обміну: ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 отримали у користування житлове приміщення, а саме: однокімнатну квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м.. житловою площею 16,7 кв.м., що підтверджується Ордером на жиле приміщення № 27 (обмінним) від 15.10.1993 року, оригінал якого зберігається у Комунальному підприємстві «ЖИЛСЕРВІС-14» Дніпровської міської ради; брат ОСОБА_1 - ОСОБА_6 отримав однокімнатну квартиру по АДРЕСА_3 (теперішня назва Дніпро); сім'я сестри та мати ОСОБА_1 отримали квартиру по АДРЕСА_4 ; квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була передана у користування сім'ї ОСОБА_9 .
Зазначили, що ОСОБА_1 зі своїм сином невідкладно переїхали до квартири, оскільки не мали будь-якого іншого приміщення для проживання та знялися 29.10.1993 року з реєстрації з місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , тобто вже через 14 днів з моменту видачі Ордеру від 15.10.1993 року.
Вказали, що ОСОБА_1 виконала відповідні норми у повному обсязі - невідкладно після отримання відмітки у паспорті про виписку з колишнього місця проживання вселилася разом із сином до квартири, з одночасною здачею Ордеру до житлово- експлуатаційної організації та подачею паспорту для прописки за новою адресою.
З відомостей, що викладені у листі Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вих. № 1015-585 від 11.04.2024 року вбачається, що місце проживання позивачів у квартирі зареєстроване з 08.04.1994 року.
Наразі не відомо з яких причин паспорт ОСОБА_1 потрапив до компетентної особи, яка в той час була уповноважена прописувати громадян, зі спливом значного періоду часу з моменту його здачі до житлово-експлуатаційної організації, рівно як і не відомо впродовж якого періоду часу відповідна посадова особа опрацьовувала процедуру прописки позивачів.
Крім того, відсутні будь-які відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 29.10.1993 року по 08.04.1994 року проживали у будь-якому іншому житлі, відмінному від квартири.
Жодний із позивачів до теперішнього часу не скористався власним правом на приватизацію державного житлового фонду.
У грудні 2024 року позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про оформлення передачі в приватну власність квартири в порядку приватизації державного житлового фонду, до якої додані необхідні документи.
Вказаний факт підтверджується зокрема копією відповідної заяви, що додається, оригінальний примірник зберігається у ОСОБА_1 .
Разом із тим, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради листом вих. № 3/16-592 від 03.02.2025 року відмовив у наданні адміністративної послуги - щодо приватизації квартири.
Відмову орган приватизації мотивував тим, що не надані документи, які б підтвердили факт вселення позивачів у квартиру впродовж 30 днів з моменту видачі їм Ордера від 15.10.1993 року.
Вказані факти і обставини у їх сукупності змушують Позивачів звертатися за судовим захистом, оскільки можливості врегулювати спірні правовідносини у позасудовому порядку станом на теперішній час вичерпані.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2025 року цивільна справа розподілена судді Слюсар Л.П.
Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпр Слюсар Л.П. від 11 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
15.07.2025 року від представника відповідача Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву в якому вказали, що ДМР заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими. Звернули увагу на те, що позивачі в обґрунтування позову посилаються на Ордер на жиле приміщення № 27 (обмінний) від 15.10.1993 року та Правила обміну жилих приміщень в Українській PCP, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР № 31 від 31.01.1986 року. Згідно з пунктом 14 Правил від 31.01.1986 року, при вселенні в одержане по обміну жиле приміщення громадянин здає ордер житлово-експлуатаційній організації, одночасно подаються паспорти членів сім'ї з відміткою про виписку з колишнього місця проживання, і ордер дійсний протягом 30 днів.
Позивачі стверджують, що вони виписалися з попереднього місця проживання 29.10.1993 року, тобто через 14 днів після видачі ордера. Однак, їхня реєстрація місця проживання у спірній квартирі відбулася лише 08.04.1994 року. Між датою видачі ордера (15.10.1993) та датою реєстрації (08.04.1994) пройшов значний період часу, що значно перевищує 30-денний термін, встановлений Правилами від 31.01.1986 року для вселення та подачі документів.
Департамент, розглядаючи заяву позивачів про приватизацію, діяв на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та відповідних нормативно-правових актів, які вимагають підтвердження дотримання встановлених процедур та наявності всіх необхідних документів.
Несвоєчасне вселення суперечить вимогам пункту 14 Правил від 31.01.1986 року, що впливає на правовий статус користувача житла.
Відмова Департаменту ґрунтувалася на принципі законності та об'єктивній відсутності документів, що підтверджували б своєчасне вселення позивачів у встановлений 30-денний термін, що був обов'язковою передумовою для належного набуття права користування житлом за обмінним ордером у той період. Відсутність належних підтверджень такого факту була законною підставою для відмови.
Вказали, що позивачі не надали суду безспірних доказів, які б достовірно підтверджували їхнє вселення у спірну квартиру протягом 30 днів з моменту видачі ордера. Посилання на відсутність відомостей у ДМР та Державної міграційної служби України щодо точної дати подачі паспорта для реєстрації місця проживання не звільняє позивачів від обов'язку доведення своїх вимог.
Звернули увагу суду на те, що показання свідків щодо обставин, які мали бути зафіксовані документально (такі як дата вселення, подача документів до житлово-експлуатаційної організації) не можуть мати пріоритету над офіційними записами, наявними у справі (наприклад дата реєстрації місця проживання).
Звернули увагу суду щодо неналежного складу учасників справи. Зазначили, що належним відповідачем у справі є Департамент житлового господарства міста Дніпра, а не територіальна громада міста Дніпра в особі ДМР.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з наведених в позові підстав та просили суд позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився. Відповідно до заяв, які надійшли засобами поштового зв'язку до суду, просив суд розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача територіальної громади міста Дніпра в особі ДМР в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином через підсистему «Електронний суд». Про причини неявки суд не повідомили. Заяв та клопотань до суду не надійшло.
Свідок ОСОБА_10 , сусідка позивачів, вказала, що вона проживає в будинку з 1965 року. Восени 1993 році в квартиру АДРЕСА_5 переїхала жити і наразі проживають ОСОБА_11 разом із сином ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_6 , сестра позивачки, повідомила про те, що восени 1993 року була розміняна батьківська квартира АДРЕСА_6 на дві однокімнатні квартири і одну трикімнатну. Квартира АДРЕСА_7 була квартирою середньої сестри ОСОБА_13 і в цю квартиру переїхала ОСОБА_14 з сином. ОСОБА_13 ж за обміном дісталася більша квартира. Коли знялася з реєстрації ОСОБА_13 їй не відомо.
Допитана в якості свідка позивачка ОСОБА_1 , вказала, що в 1993 році батьки розміняли свою квартиру і вона з сином в'їхала в квартиру, яка належала її сестрі. Вона з сином переїхала в квартиру в жовтні 1993 року і з того часу вони проживають в цій квартирі. Сестра разом з матір'ю отримали трикімнатну квартиру. Вказала, що вона вже тричі подавала заяву на приватизацію квартири, але з різних причин їй в приватизації відмовляють.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , допитавши, як свідка позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що згідно з копією Ордера на жиле приміщення № 27 (обмінним) від 15.10.1993 року виданого Бюро з обміну жилих приміщень виконавчого комітету Дніпровської міської ради народних депутатів громадянці ОСОБА_1 на склад сім'ї з 2 осіб (син ОСОБА_3 ) надано право на зайняття в порядку обміну жилого приміщення житловою площею 19,0 кв.м., однокімнатної ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі протоколу засідання комісії з обміну жилих приміщень від 13.10.1993 року за №41 (а.с.18).
Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 16.04.2025 року за №3/12-1895, юридичні справи по обміну житлових приміщень за 1993 рік, згідно якої 13.10.1993 року під №23 справа №41 був обмін житлових приміщень між ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 (ПІП написано російською мовою згідно переліку громадян на отримання ордерів). Однак адреса приміщення не зазначена, що підтверджується Списком до справи №41 від 13 жовтня 1993 року (а.с. 23-24).
Згідно з листом Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11 квітня 2024 року за №10/5-584, відповідно до наявних даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, надано інформацію про первинну реєстрацію наступних осіб за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований по формі А матері ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з 02.05.1991 року по 24.07.1992 та з 10.09.1992 по 29.10.1993; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була зареєстрована по формі А батька ( ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 09.11.1971 по 10.07.1984, по власній формі А з 20.10.1987 по 24.07.1992 та з 10.09.1992 по 29.10.1993 (а.с.25).
Відповідно до листа Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11 квітня 2024 року за №10/5-585, за наявними даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, надано інформацію про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 , таких осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 08.04.1994 року по теперішній час; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 08.04.1994 (внесений до Ф-А матері), по паспорту з 02.07.2007 по теперішній час (а.с.26).
Реєстрація ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Витягами з Реєстру територіальної громади №2024/001651195 від 16.02.2024 року, №2024/001652786 від 16.02.2024 року та Довідкою №025941 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а.с. 27,28,29).
Згідно з інформацією КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради від 01.03.2024 року за №2306 станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційних справах, відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 , за гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , відсутні.
Балансова належність житлового будинку літ.А-5 по АДРЕСА_8 , в який увійшла квартира АДРЕСА_5 , за Місцевою радою на підставі рішення виконкому Індустріального району №512 від 19.09.1989р., про що КП «ДМБТІ» ДОР видано реєстраційне посвідчення від 3.10.1989 р., зареєстроване в КРП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №17 за реєстровим №249.
Відповідно до Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_7 , виготовленого 06.02.2024 року, на замовлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Приватним підприємством «ПРОМ БТІ», однокімнатна квартира загальною площею 30,5 кв., житловою 16.7 кв.м. (а.с.34-36).
03.12.2024 року ОСОБА_1 подано заяву керівнику органу приватизації від наймача квартири про оформлення передачі в приватну спільну сумісну власність з членом сім'ї ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_7 , яка отримана Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради 09.12.2024 року вхідний 14621.
Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 03.02.2025 року вих. № 3/16-592 ОСОБА_1 відмовлено у наданні адміністративної послуги - щодо приватизації квартири.
Підставою відмови є ненадання необхідних документів у повному обсязі, а саме не надані документи, які б підтвердили факт вселення та реєстрацію у квартиру АДРЕСА_7 , впродовж 30 днів з моменту видачі Ордера від 15.10.1993 року.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Згідно з ч.3 ст.9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п'ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Частинами першою та четвертою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Згідно п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, для приватизації житла громадянин в числі інших документів надає також довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі. Також надається документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та ордер на квартиру.
Відповідно до п. 20 Положення № 396 встановлено, що документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи позивачами органу приватизації було надано: обмінний ордер на квартиру, яку вони бажають приватизувати; довідку про місце їхньої реєстрації в період з 08.04.1994 року по 16.02.2024 року, довідки про те, що вони не брали участь у приватизації інших квартир, де проживали раніше.
Разом із тим, позивачі не підтвердили документально факт проживання у квартирі в період часу з 29.10.1993 року по 08.04.1994 року.
Згідно з листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 16 жовтня 2025 року за №2/5-2476 за наявним даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 16.10.2025 року зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 08.04.1994 року по теперішній час; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 08.04.1994 по теперішній час. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був зареєстрований з 05.10.1992 по 08.04.1994 року; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була зареєстрована з 05.10.1992 по 08.04.1994; ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , був зареєстрований з 05.10.1992 (внесений до Ф-А матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та знятий з реєстраційного обліку разом з матір'ю 08.04.1994 року.
Згідно наданих стороною позивача доказів, позивачі являються наймачами спірного житлового приміщення та зареєстровані в ньому, так відповідальний квартиронаймач ОСОБА_1 відповідно з 08.04.1994 року, та ОСОБА_3 з 08.04.1994 року.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Аналіз викладених статей свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, презюмується і підлягає захисту у разі його порушення.
Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
У даній справі вбачається, що позивачі на підставі обмінного ордеру отримали право на вселення в квартиру АДРЕСА_7 (після перейменування АДРЕСА_9 ) жилою площею 19,0 кв.м. та зареєстровані в ній з 08.04.1994 року. Позивачі проживають в квартирі більше 30 років, це є їх єдине житло.
Позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства ДМР про приватизацію житла, однак в приватизації їм відмовлено, оскільки не надані документи, що підтверджують право на вселення та реєстрацію в квартирі АДРЕСА_7 .
В судовому засіданні безспірно встановлено, що в жовтні 1993 року згідно з Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №31 від 31.01.1986 року було здійснено обмін приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Це був родинний обмін.
Відповідно до п.14 вищевказаних Правил, при вселенні в одержане по обміну жиле приміщення громадянин здає ордер (при вселенні в жиле приміщення як член сім'ї - виписку з рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів) у житлово-експлуатаційну організацію, а при її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації або правлінню житлово-будівельного кооперативу. Одночасно подаються паспорти членів сім'ї, включених у ордер (у виписку з рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів), з відміткою про виписку з колишнього місця проживання.
Ордер (виписка з рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів) зберігається як документ суворої звітності.
Ордер, дійсний протягом 30 днів, а при міжміському обміні -протягом 60 днів.
Згідно з п.72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою КМ України і Української Ради професійних спілок від 11.12.1984 року №470, при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Як вбачається із долученого позивачами листа Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вих. № 1015-584 від 11.04.2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 29.10.1993 року виписалися із квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . тобто вже через 14 днів з моменту видачі Ордеру від 15.10.1993 року.
Попередні мешканці ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_21 були зняті з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_7 , 08.04.1994 року та в цей же день в квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
З аналізу змісту Листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вих. №5/5-116 від 02.05.2025 року, вбачається, що Дніпровська міська рада не має у власному розпорядженні відомостей щодо дати, в яку ОСОБА_1 подала власний паспорт для реєстрації місця проживання у квартирі.
Лист Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих. № 1201.4.1-5431/12.3-25 від 30.04.2025 року, інформує про відсутність у Державної міграційної служби України відомостей саме про дату звернення ОСОБА_1 з метою реєстрації місця проживання (прописки) за адресою квартири.
Отже оскільки житлово-експлуатаційною організацією було прийнято від ОСОБА_1 ордер від 15.10.1993 року, зареєстровано в квартирі, тому суд доходить висновку, що позивачі вселені у квартиру на законних підставах, на підставі обмінного ордеру, незаконність їх проживання ніким не спростована та не заперечувалась.
З моменту реєстрації позивачів в спірній квартирі їх право на користування житловим приміщенням ніким, в тому числі відповідачами не оскаржувалось та доказів такого оскарження суду не надано.
Таким чином, дії відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради порушують конституційне право позивачів на приватизацію житла у встановленому законом порядку, а відсутність своєчасної реєстрації місця проживання (прописки) позивачів не може бути підставою для перешкоджання в реалізації громадянами права на приватизацію квартири, якою позивачі користуються на законних підставах більше 30 років.
Також суд зазначає, що тривалий час проживання осіб в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Аналіз вищевикладений статей свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла презюмується і підлягає захисту у разі його порушення.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо неналежного складу учасників справи, оскільки позивачами заявлені позовні вимоги до співвідповідачів, а саме до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради - органу який безпосередньо здійснює відповідні повноваження у сфері житлового господарства та приватизації, яким порушено право позивачів на приватизацію та до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, оскільки порушення прав було здійснено її виконавчим органом (органом приватизації) порушення пов'язане з комунальною власністю, якою вона управляє та квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про недоведеність позивачем обставин на які він посилається, оскільки це спростовується наданими позивачами доказами по справі та показами свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , також суд приймає до уваги, прийняття житлово-експлуатаційною організацією від ОСОБА_1 ордеру від 15.10.1993 року, фактичне вселення позивачів у квартиру та в подальшому реєстрацію в квартирі позивачів, та те, що проживання позивачів ніким не заперечувалось, а тому нерозумно припускати після спливу 30 років, нібито строки вселення до житлового приміщення не були дотримані позивачкою.
Суд також звертає увагу на те, що позивачі в період часу з 29.10.1993 року по 08.04.1994 року зареєстрованими не були, відомості щодо дати звернення ОСОБА_1 з метою реєстрації місця проживання (прописки) за адресою квартири у Державної міграційної служби України відсутні.
У Постанові Європейського Суду з прав людини від 06.12.2011 року Справа «Гладишева проти Росії» [Gladysheva v. Russia] (скарга № 7097/10) підкреслюється:
«Європейський Суд нагадує, що помилки чи прорахунки державних органів не мають слугувати вигоді зацікавлених осіб, особливо за відсутності інших конфліктуючих інтересів. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести держава, і помилки не повинні усуватись за рахунок зацікавленої особи».
Вимога відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради щодо надання документів, що підтверджують право вселення та реєстрацію в квартирі АДРЕСА_7 , є нереальною, оскільки позивачі вселилися на підставі обмінного ордер №27 від 15.10.1993 року, що підтверджується формою А ОСОБА_1 (а.с.22) та іншого ордеру не існує і це призводить до фактичної відмови позивачам у здійсненні конституційного права на приватизацію, беручи до уваги те, що обставини законності вселення в квартиру, проживання в ній протягом тривалого часу (більше 30 років), відповідачами не заперечуються.
За обставин справи вимога надати документи що підтверджують право на вселення є надмірною і не відповідає вимогам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що право позивачів на приватизацію квартири порушено та має бути захищено.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи викладене та беручи до уваги те, що позивачі мають право на приватизацію житла, в якому вони проживають тривалий час, і відсутність реєстрації в квартирі в період часу з 29.10.1993 року по 08.04.1994 року не є безумовною перешкодою для реалізації цього права, тому суд доходить висновку, що рішення органу приватизації, яке викладене листом від 03.02.2025 року за №3/16-592 прийнято без обґрунтованих підстав, порушує право громадян на приватизацію квартири, позовні вимоги позивачів знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України в порядку відшкодування стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь позивачів понесені судові витрати по справі по 1211 грн.20 коп.
Керуючись ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514), Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16, код ЄДРПОУ 38114671) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити .
Зобов'язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради вчинити дії направлені на приватизацію квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., для передачі у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за відсутністю довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за період з 29.10.1993 року по 08.04.1994 року.
Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16, код ЄДРПОУ 38114671) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16, код ЄДРПОУ 38114671) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.П. Слюсар