Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
18 листопада 2025 р. Справа № 520/23038/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Панов М.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії., -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно за період з 07.11.2015 по 19.04.2016 за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2016;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 07.11.2015 по 19.04.2016 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2016.
Ухвалою суду від 02.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та надання доказів на підтвердження поважності таких причин.
04.09.2025 представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він виклав свою позицію щодо строку звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 з даним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У зазначеній заяві представник позивача зазначив, що адміністративний позов окремим розділом «ЩОДО СТРОКІВ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ» містить в собі відповідну позицію позивача та залишаючи позов без руху, суд не викладав висновків щодо безпідставності відповідних доводів позивача по строковому питанню. Відтак, застосування судом приписів ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі від 02.09.2025 з точки зору чинного процесуального закону є передчасним, проте при дослідженні адміністративного позову судом не було встановлено розділу «ЩОДО СТРОКІВ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ» із викладом позиції та доводів позивача по строковому питанню.
Також, представник позивача зазначив, що спір даної справи в розрізі строкового питання має особливості в обчисленні строку звернення за сукупності обставин досудового врегулювання спору та положень ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто строк звернення становить 1 місяць з дати досудового врегулювання спору. Обчислення строків звернення саме з моменту результатів досудового врегулювання, а не з моменту звільнення, випливає нормативно і не потребує додаткового тлумачення. Представник позивача посилався на практику Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби, що передбачено в пункті 4 Порядку № 178.
Проте, суд зазначив, що вищезазначені постанови Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, регулює виплату військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Посилання представника позивача на норми Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, суд визнав необґрунтованим, оскільки згідно з пунктом 1 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, перелік осіб, на яких поширюється дія зазначеного Порядку, є вичерпним, і поліцейські до вказаного переліку не відносяться.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом №123/ос від 19.04.2016 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
З даним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 07.11.2015 по 19.04.2016 в органах Національної поліції представник позивача звернувся до суду лише 27.08.2025.
Суд зазначив, що з моменту звільнення позивача зі служби у нього виникло право на отримання грошової компенсації за належне, проте неотримане речове майно, а саме, з 20.04.2016 і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Отже, саме з 20.04.2016 позивач мав дізнатися про порушення свого права, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що звернення до відповідача і надання ним 29.07.2025 відповіді на звернення, було ініційоване представником позивача більш ніж через дев'ять років з моменту звільнення.
При цьому, суд зазначив, що зазначене звернення представника позивача із адвокатським запитом до відповідача не вважається досудовою формою врегулювання спору.
До того ж, в межах даного позовну позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно, а не відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про виплату йому грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно.
Крім того, як вбачається з відповіді ГУ ПН в Харківській області №132072-2025 від 29.07.2025, копія якої додана до позову, адвокатський запит стосувався надання довідки вартості неотриманого речового майна ОСОБА_1 , а не безпосередньої виплати позивачу грошової компенсації за належне, проте, неотримане ним речове майно.
Таким чином, будь-яких об'єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (в межах місячного строку з моменту звільнення) звернутися до відповідача із запитом щодо виплати грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно представник позивач не навів.
Як наслідок, звернення до відповідача із адвокатським запитом (у липні 2025 року) щодо надання довідки вартості неотриманого речового майна ОСОБА_1 під час його звільнення зі служби (у 2016 році), тобто після збігу більше 9 (дев'яти) років з моменту звільнення, не може розцінюватись, як обставина, за якої позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня звільнення зі служби в поліції.
Відтак, будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися позивачу за захистом його порушених прав до суду представник позивача не навів, а приведені ним доводи не вказують на поважність таких причин.
Окрім того, із матеріалів справи не вбачається будь-яких інших переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав в місячний строк з дати його звільнення.
Суд зазначив, що представником позивача будь-яких доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду протягом визначеного процесуальним законом строку з даним позовом, доказів, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом, до суду не надано та в заяві про усунення недоліків не зазначено.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що представником позивача у поданій заяві про усунення недоліків не було наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися позивачу до суду з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені представником позивача обставини суд визнав недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом, тому суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Ухвалою суду від 09.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 09.09.2025, позивач подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 апеляційну скаргу задоволено.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 520/23038/25 скасовано.
Справу № 520/23038/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.
У постанові від 08.10.2025 колегія суддів дійшла висновку, що строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання ухвали (02.09.2025 о 22:26) тривав до 13.09.2025 (неділя - вихідний день).
Враховуючи положення ч. 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначила, що останнім днем на усунення недоліків позовної заяви є 15.09.2025.
Відповідно до ч. 8 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена Харківським окружним адміністративним судом 09.09.2025.
Так, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції всупереч положенню ч. 5 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву повернуто до закінчення строку на усунення недоліків.
Колегія суддів зазначила, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки постановлено ухвалу про повернення позовної заяви до того, як у позивача закінчився строк для усунення недоліків позовної заяви.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.10.2025, адміністративну справу №520/23038/25 передано на розгляд судді Панову М.М.
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин пропуску такого строку та надання доказів на підтвердження поважності таких причин.
Представником позивача ухвалу від 03.11.2025 про залишення позовної заяви без руху отримано 06.11.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Суд зазначає, що строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання ухвали (06.11.2025 о 04:34) тривав до 17.11.2025 (16.11.2025 - неділя - вихідний день).
На виконання ухвали суду від 03.11.2025 про залишення позовної заяви без руху від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, яка була сформована та подана до суду через підсистему Електронний суд 09.11.2025, проте зареєстрована судом 10.11.2025 згідно відтиску штампу канцелярії суду на вказаній заяві.
У заяві про усунення недоліків представником позивача заначено, що відповідач на вирішення запиту, поданого в інтересах позивача зі спірного у справі питання надав листа від 29.07.2025, позов подано через Електронний суд 27.08.2025 в межах місячного строку після отримання позивачем відповіді на звернення, відтак, позивач та його представник вважають, що строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не пропустив.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Як встановлено судом, наказом №123/ос від 19.04.2016 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є питання щодо виплати позивачу грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 07.11.2015 по 19.04.2016 в органах Національної поліції.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Так, судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Таким чином, слід дійти висновку, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Такі правові висновки було зроблено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18.
З урахуванням правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно, яка визначена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та наведених висновків, Верховним Судом в постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 зроблено правовий висновок, згідно якого до правовідносин з приводу виплати грошової компенсації за речове майно підлягає застосуванню спеціальний строк, визначений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто місячний строк.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі № 520/7668/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №380/6200/20, від 23 червня 2022 року у справі №540/2001/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що з моменту звільнення позивача зі служби у нього виникло право на отримання грошової компенсації за належне, проте, неотримане речове майно, а саме, з 20.04.2016 і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що звернення до відповідача і надання ним 29.07.2025 відповіді на звернення, було ініційоване представником позивача більш ніж через дев'ять років з моменту звільнення.
При цьому, суд зазначає, що зазначене звернення представника позивача із адвокатським запитом до відповідача не вважається досудовою формою врегулювання спору.
До того ж, в межах даного позовну позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно, а не відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про виплату йому грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно.
Крім того, як вбачається з відповіді ГУ ПН в Харківській області №132072-2025 від 29.07.2025, копія якої додана до позову, адвокатський запит стосувався надання довідки вартості неотриманого речового майна ОСОБА_1 , а не безпосередньої виплати позивачу грошової компенсації за належне, проте, неотримане ним речове майно.
Отож, звільняючись зі служби в органах поліції позивач мав змогу та повинен був дізнатися про здійснені або не здійснені йому виплати. Жодних доказів з приводу вчинення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності, які б позбавляли позивача бути обізнаним про невиплачені або складові виплачених йому сум при звільнені, позивачем та його представником не наведено та до суду не надано.
Як наслідок, звернення до відповідача із адвокатським запитом (у липні 2025 року) щодо надання довідки вартості неотриманого речового майна ОСОБА_1 під час його звільнення зі служби (у 2016 році), тобто після збігу більше дев'яти років з моменту звільнення, не може розцінюватись, як обставина, за якої позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня звільнення зі служби в поліції.
Суд зазначає, що в межах даного позову позивачем оскаржується, зокрема, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації вартості за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 07.11.2015 по 19.04.2016, а не відмова відповідача у здійсненні виплати відповідної компенсації за поданою ним заявою.
Щодо зазначення у позовній заяві позивачем, що він звертався до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби, у т.ч., також з питання надання відповідної довідки, суд зазначає, що таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня звільнення зі служби в поліції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року по справі № 560/8394/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Таким чином, адвокатський запит не є в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Кодексу адміністративного судочинства України засобом досудового врегулювання спору, а є засобом отримання інформації та копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Відтак, будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися позивачу за захистом його порушених прав до суду представник позивача не навів та доказів не надав, а приведені ним доводи не вказують на поважність таких причин.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд також зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Верховний Суд в постанові від 20 грудня 2023 року по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року по справі № 990/12/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що представником позивача будь-яких доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду протягом визначеного процесуальним законом строку з даним позовом, доказів, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом, до суду не надано та в заяві про усунення недоліків не зазначено.
Таким чином, представником позивача у поданій заяві про усунення недоліків не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися позивачу до суду з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені представником позивача обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Отже, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про усунення недоліків є необґрунтованою, а позовну заяву необхідно повернути позивачу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 123, 169, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Панов М.М.