Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
18.11.2025 р. справа №520/24960/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Національна академія Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 доплати за науковий ступінь у розмірі 15% від посадового окладу відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України “Про вищу освіту»; 2) зобов'язання Національної академії Національної гвардії України перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за науковий ступінь “кандидат наук» з 01.03.2018 по 19.05.2023 у розмірі 15% від посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті доплати за науковий ступінь “кандидат наук» з 01.03.2018 по 19.05.2023 у розмірі 15% від посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірний період грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, у тому числі порядок та розміри доплат за науковий ступінь, регулювалися постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та були обов'язковими до застосування. На підставі цих актів позивачу правомірно встановлювалася доплата за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5% посадового окладу, що підтверджується даними його особових карток за 2018-2023 роки. Норми статті 59 Закону України “Про вищу освіту» на військовослужбовців не поширюються, а заборгованість Академії з виплати доплат за науковий ступінь відсутня.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 02.06.2011р. по 30.06.2025р. проходив публічну військову службу у лавах Національної гвардії України в Національній академії Національної гвардії України, був звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України та всіх видів забезпечення відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 30.06.2025р №189.
Згідно з особовими картками на грошове забезпечення на період з 2018 по 2023 роки заявник отримував доплату за наукову ступінь.
За викладеними у відзиві твердженнями, заявник з 15.03.2018 - перебував на посаді доцента кафедри тактики, з 18.10.2018 - доцента кафедри тактико-спеціальної підготовки командно-штабного факультету.
За цей період часу позивачу були встановлені посадовий оклад у розмірі 6910,00 грн., оклад за військовим званням у розмірі 1480,00 грн., та доплату за науковий ступінь 5% згідно інформації з копії особової картки на грошове забезпечення за 2018 рік.
Представником заявника було подано письмове звернення з приводу надання інформації про отримане грошове забезпечення, у відповідь на яке листом від 25.08.2025р. №84/1/1/6-О-145-Аз відповідач надав особові картки на грошове забезпечення за 2020-2023 роки.
Стверджуючи про вчинення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності з приводу проведення виплати доплати за науковий ступінь “кандидат наук» з 01.03.2018 по 19.05.2023 у розмірі 15% від посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Національної гвардії України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Закону України "Про Національну гвардію України" від 13 березня 2014 року №876-VII, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857 (далі за текстом - Інструкція №200).
Частиною 1-4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже, Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови і порядок перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для його проведення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 - 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право установлювати, зокрема надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, а також здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 % посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Також підпунктами 2 та 3 пункту 6 Постанови № 704 передбачено виплату таких доплат:
за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 % посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем;
за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які обіймають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю, і мають вчене звання доцента, старшого наукового співробітника або старшого дослідника, в розмірі 5 %, професора - 10 % посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.
Розділом ІХ Інструкції №200 визначено доплати за науковий ступінь і вчене звання.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) виплачується доплата за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірах відповідно 5 і 10 % посадового окладу. Виплата доплати проводиться, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню.
За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем.
Відповідність наукового ступеня профілю діяльності військовослужбовця за займаною посадою визначається згідно з військово-обліковою спеціальністю та функціональними обов'язками за посадою.
Доплата за науковий ступінь і вчене звання виплачується на підставі наказу командира військової частини. Підставами для видання наказу є копії документів, що підтверджують присвоєння (наявність) наукового ступеня чи вченого звання, та рапорт військовослужбовця.
Доплата за науковий ступінь і вчене звання виплачується: із дня вступу до виконання обов'язків за посадами, за якими встановлено виплату доплат, але не раніше дня видання наказу про призначення - військовослужбовцям, які до дня призначення на посади мають науковий ступінь та (або) вчене звання; з дати видачі відповідного диплома (атестата) - військовослужбовцям, які займають посади, за якими встановлено виплату доплат, і які одержали науковий ступінь та (або) вчене звання в період виконання обов'язків за цими посадами, у тому числі вперше; з дати зарахування на навчання до докторантури, але не раніше початку навчального року - військовослужбовцям, які мають науковий ступінь та (або) вчене звання й одержували доплати за науковий ступінь та (або) вчене звання до зарахування на навчання.
Виплата військовослужбовцям доплат за науковий ступінь та (або) вчене звання припиняється із дня, наступного за днем звільнення з посади або вступу до тимчасового виконання обов'язків за посадами, які за профілем не збігаються з наявним вченим званням.
Позивач стверджує, що приписами частини другої статті 59 Закону № 1556-VII установлено доплати за науковий ступінь у розмірі 15 % посадового окладу і саме в такому розмірі відповідач мав виплачувати цю доплату під час проходження заявником військової служби.
Суд відзначає, що Закон № 1556-VII, відповідно до його преамбули, встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
Відповідно до пунктів 6 та 6-1 частини першої статті 1 Закону № 1556-VII вищий військовий навчальний заклад - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського і старшинського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;
заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах середнього та вищого складу Національної поліції України, начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11 Закону № 1556-VII систему вищої освіти становлять, зокрема, заклади вищої освіти всіх форм власності.
Частиною другою статті 59 Закону № 1556-VII визначено, що науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 % посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 % посадового окладу, професора - 33 % від посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень.
Згідно з підпунктом 8 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1556-VII після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника.
З наведеного слідує, що приписи Закону №1556-VII визначають правові засади організації, функціонування та розвитку системи вищої освіти в Україні; встановлюють стандарти якості освіти, порядок акредитації навчальних закладів, а також засади фінансування вищої освіти; регулюють виключно відносини у сфері надання освітніх послуг, створення і утримання навчальних закладів; визначають права та обов'язки учасників освітнього процесу і безпосередньо їх стосуються.
При цьому, з метою стимулювання наукової діяльності та збереження кваліфікованих кадрів у сфері вищої освіти частиною другою статті 59 Закону № 1556-VII передбачено, що до складу матеріального забезпечення науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників університетів, академій, інститутів та коледжів входять додаткові виплати у вигляді доплат за наукові ступені та вчені звання, у розмірах, встановлених частиною другою статті 59 Закону № 1556-VII.
Відтак, у межах спірних правовідносин існує суперечність між змістом п.п.2 п.6, п.п.3 п.6 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та змістом ч.2 ст.59 Закону №1556-VII в частині показників відсоткового значення таких видів грошового забезпечення військовослужбовця як доплата за науковий ступінь та доплата за вчене звання.
Суд зауважує, що за предметом правового регламентування у якості спеціальної норми права належить кваліфікувати саме положення п.п.2 п.6, п.п.3 п.6 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, позаяк цей акт права був виданий на подальший розвиток приписів ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ч.1 ст.40 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок та військову службу" та стосується відносин з оплати праці (винагороди за службу) під час проходження публічної військової служби.
До того ж, у силу правового висновку постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.11.2025 у справі № 420/12420/24: “вказані нормативно-правові акти регулюють різні за своєю правовою природою (стимулюючі доплати до заробітної плати і складові грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії) та за суб'єктним складом (науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники і військовослужбовці) правовідносини, а тому колегія суддів вважає, що посилання позивача на приписи частини другої статті 59 Закону № 1556-VII є безпідставними і не свідчать про наявність суперечностей у правовому регулюванні.
Таким чином, враховуючи, що положення Закону № 1556-VII регулюють питання, пов'язані з діяльністю у сфері вищої освіти і не мають стосунку до нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, визначені цим Законом гарантії щодо визначення розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти не застосовуються при визначенні розміру відповідних доплат військовослужбовцям, які проходять військову службу у вищих військових навчальних закладах та обіймають посади, пов'язані з науково-педагогічною діяльністю у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання), а відповідно не повинні застосовуватися при визначенні розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання, які зазначаються у довідках про розмір грошового забезпечення, що видаються для проведення перерахунку пенсії».
У цій же постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №380/24050/21 про те, що правила визначення доплати за науковий ступінь та вчене звання, установлені підпунктом 2 пункту 6 Постанови № 704, поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, окрім тих військовослужбовців, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах та обіймають посади пов'язані з науково-педагогічною діяльністю, яким така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені статтею 59 Закону № 1556-VII, і сформував такий: "розмір доплат за науковий ступінь та вчене звання, що враховується при перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, визначається виключно на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального забезпечення військовослужбовців, зокрема, відповідно до положень Постанови № 704 та Порядку №260, без застосування положень частини другої статті 59 Закону №1556-VII".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2025 у справі №420/25778/23, від 13.11.2025р. у справі №420/24071/24, що в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Застосовуючи наведені норми права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин під час нарахування та виплати такого виду грошового забезпечення як доплата за науковий ступінь суб"єкт владних повноважень правомірно, відповідно до положень Постанови № 704 та Інструкції №200 визначив розмір доплати за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу, у зв'язку з чим у позивача відсутнє право на проведення перерахунку грошового забезпечення з урахуванням доплати за науковий ступінь, встановленої Законом № 1556-VII.
Тож, за наслідками розгляду справи за цим епізодом слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин. Продовжуючи вирішення спору за епізодом вимоги про перерахунок та виплату доплати за науковий ступінь “кандидат наук» з 01.03.2018 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв'язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").
Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та “Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - “ 3.028,00грн.» замість - “ 1.762,00грн.».
Разом з тим, оскільки вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування доплати за науковий ступінь у складі грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" владний суб'єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок доплати за науковий ступінь у складі грошового забезпечення заявника із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. станом на 01.01.2020р., з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. станом на 01.01.2021р., з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. станом на 01.01.2022р., з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. станом на 01.01.2023р.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб"єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення доплати за науковий ступінь у складі грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб'єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру доплати за науковий ступінь заявника у період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".
Оскільки за приписами Інструкції №200 усі види грошового забезпечення (окрім фіксованих платежів на кшталт додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) обчислюються із використанням в алгоритмі розрахунків розміру окладу за посадою, то підтверджена судовим розглядом неправильність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу обчислення відносно заявника у межах спірних правовідносин розміру доплати за науковий ступінь із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." спричиняє виникнення підстав для обтяження суб'єкта владних повноважень обов'язком проведення належного обчислення винагороди за службу, позаяк існування будь-яких інших юридичних факторів, котрі повинні бути враховані суб'єктом владних повноважень згідно з ч.4 ст.245 КАС України, судом не знайдено.
Тож позов підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об'єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.
Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.
Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов'язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв'язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.
При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.
Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов'язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано ордер на надання правничої допомоги серії АН №1756489, Договір від 11.08.2025р. про надання правової допомоги, платіжну інструкцію від 12.08.2025р. №1.257731581.1 про сплату заявником 6.000,00 грн згідно з угодою, акт виконаних робіт від 16.09.2025р.
Згідно з актом виконаних робіт від 16.09.2025р. Адвокат виконав, а Клієнт прийняв робота, щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Відповідно до чинного законодавства в разі фіксованої суми вартості професійної правничої допомоги детальний опис виконаних робіт Бюро (Адвокатом) не наводиться. Загальна вартість виконаних робіт складає 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідач у відзиві заперечував щодо стягнення правничої допомоги та зазначив, що дана сума є явно необґрунтованою та не відповідає принципу обґрунтованості та співрозмірності, заявлені судові витрати завищені враховуючи конкретні обставини справи.
Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 6.000,00грн. є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.
При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування у межах адміністративної справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід застосовувати виключно положення ч.1 ст.77 КАС України.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 1.500,00грн.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправними дії Національної академії Національної гвардії України з приводу використання протягом 29.01.2020р.-19.05.2023р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 виду грошового забезпечення - доплата за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.".
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вид грошового забезпечення - доплата за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу за період 29.01.2020р.-31.12.2020р., обчислений із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вид грошового забезпечення - доплата за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., обчислений із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вид грошового забезпечення - доплата за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу за період 01.01.2022р.-31.12.2022р., обчислений із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вид грошового забезпечення - доплата за науковий ступінь у розмірі 5% посадового окладу за період 01.01.2023р.-19.05.2023р., обчислений із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Національної гвардії України (ідентифікаційний код - 08610502; місцезнаходження - майдан Захисників України, буд. 3, м. Харків, 61001) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 1.500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко