Справа № 420/36870/25
18 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А. розглянувши матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року адміністративний позов залишений без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Згідно вимог ухвали, позивач повинен був усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду з відповідними обґрунтуваннями.
13.11.2025 року представником позивача надано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду на виконання вищенаведеної ухвали суду.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, відповідає заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.
Суддя зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Стаття 233 Кодексу законів про працю України врегульовує питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається із позовної заяви, предметом оскарження у цій справі є нарахування та виплата сум додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 09.12.2022, з 22.12.2022 по 31.12.2022 роки.
При цьому, позовну заяву подано до суду 30.10.2025 року, тому тримісячний строк звернення до суду у даному випадку пропущений.
Щодо посилання скаржника на обставину запровадження на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року (постійні повітряні тривоги, ракетні удари, пошкодження тощо), то суд зазначає, що питання поновлення строку на звернення з адміністративним позовом у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду у всіх абсолютно випадках.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 10.03.2023 року по справі №540/1285/22.
Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.20222 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Водночас, позивач в наданій заяві щодо поновлення пропущеного строку лише посилається на введення воєнного стану та не обґрунтовує, яким чином запровадження цього стану унеможливило своєчасне звернення до суду. Позивачем не надані докази, що з початку введення воєнного стану позивач не здійснював свої повноваження, або здійснював обмежено, або існували якісь інші перешкоди для дотримання строку, пов'язані із запровадженням воєнного стану, як не надано доказів, коли такі перешкоди перестали існувати (були припинені).
Враховуючи, що позивач не обґрунтовує, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск строку звернення до суду з позовною заявою та не надає суду документальних доказів на обґрунтування такої позиції, суд вважає, що наведені у заяві твердження належним чином не обґрунтовані, документально не підтверджені та не свідчать про наявність поважних причин пропуску позивачем такого строку.
Отримання позивачем листа відповідача від 08.09.2025 року на звернення не змінює момент, з якого позивач повинен дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії для відновлення порушених на його думку прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
Водночас суд акцентує увагу на тому, що ті факти про які, позивач вказує у заяві про поновлення строку, не є непереборними обставинами з підстав яких позивач не міг звернутись до суду в межах встановленого строку КАС України.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Підсумовуючи все вищевикладене суд вказує на те, що позивачем не зазначено обставин за яких він не міг вчасно звернутись до суду, тобто в даному випадку має місце не зацікавленість позивача у вирішенні зазначеного питання.
Отже, суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із зазначеними позовними вимогами, із змісту заяви на усунення недоліків позовної заяви не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Згідно із ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що враховуючи наявні обставини (щодо значного пропуску строку звернення до суду, суд позбавлений можливості вчинити будь-які альтернативні дії згідно КАС України, окрім як заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/26990/25 визнати як необґрунтовану, а позов повернути позивачу без розгляду.
Водночас, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з аналогічним позовом при звільненні або переведенні з Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ч.2.ст. 123 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу без розгляду.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Іванов Е.А.